1.Физическая культура и спорт:

проблемы, исследования, предложения.

Курсанти гр. К-11-1: Бурдейна А.В., Шевченко А.С.,

гр. К-11-2: Ващенко К.І., Вершок А.В., науковий керівник Черевко А.Д.

Академія митної служби України м. Дніпропетровськ

Основи фізичного вдосконалення та лікувальної фізкультури з використанням засобів гімнастики

Фізична культура - це система зміцнення здоров'я і розвитку фізичних здібностей людей за допомогою фізичних вправ у поєднанні з природними чинниками природи і заходами суспільної і особистої гігієни.

Найголовніше місце у фізичній культурі займає система фізичного виховання. В процесі його вирішуються завдання зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку фізичних якостей, формування і вдосконалення рухових навиків і спортивної майстерності, розвиток рис моральності, здорових естетичних смаків і прищеплення гігієнічних знань і навиків.[4]

Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи, тобто більш менш складні види рухової діяльності. Фізичні вправи відрізняються великою різноманітністю як за змістом, так і формою.

У практиці фізичного виховання фізичні вправи застосовуються у вигляді гімнастики, різних видів спорту, ігор і туризму.

Серед єдиної системи засобів та методів фізичного виховання, гімнастика являється основною. Велике значення гімнастики визначається як і тим , що вже історично склалося, так і притаманними лише їй завданнями, які найбільш повно відповідають фізичному розвитку людини.

Гімнастика являє собою єдину систему спеціально підібраних фізичних вправ та науково розроблених методичних прийомів, направлених на рішення задач всебічного фізичного розвитку, вдосконалення рухових навиків та оздоровленню учнів.

Однією з найпоширеніших і доступних форм самостійних занять є ранкова гімнастична зарядка, її призначення — оптимізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до повсякденної життєдіяльності. Ця розминка активізує функції систем організму, долає "інерцію спокою". У межах зарядки можна час розв'язати й такі завдання, як відновлення і збереження правильної постави, підтримання досягнутого рівня розвитку окремих рухових якостей, загальної тренованості. Але все це можливе лише доти, доки не призводить до невиправданого форсування навантажень.

У практиці фізичного виховання можна спостерігати, коли одні і ті ж гімнастичні вправи дають різні ефекти, а різні фізичні вправи можуть привести до однакових результатів. Аналіз цих явищ показує, що ефективність фізичного виховання залежить не лише від фізичних вправ, які використовуються, але й від тих факторів, які супроводжують їх виконання, тому знання дозволить підвищити рівень керованості педагогічним процесом і посилити його ефективність. Факторів є багато, але вони об'єднані в чотири великі групи:

1) індивідуальні особливості учнів, їх моральні, вольові й інтелектуальні якості; тип нервової діяльності;рівень знань, умінь і навичок; фізичний розвиток і підготовленість; стан здоров'я; інтерес до занять, активність тощо;

2) особливості самих вправ, їх характер, складність і трудність; новизна й емоційність;

3) дії викладача щодо раціональної побудови процесу фізичного виховання.

Фази виконання гімнастичних вправ:

Рухи, що входять до складу рухової дії, виконуються у певній послідовності і їх можна поділити на три фази: підготовчу, основну (або головну) і заключну. Всі три фази взаємопов'язані, протікають плавно і обумовлюють одна одну.

У підготовчій фазі — створюються умови для виконання рухів основної фази. Це досягається за допомогою виконання ряду послідовних рухів у вигляді розбігу, стрибка або обертових рухів, напрямок яких наближається до напрямку рухів в основній фазі. Але є рухові дії, підготовча фаза яких пов'язана з рухами, напрямок яких протилежний рухові в головній фазі.

Рухи в основній фазі спрямовані безпосередньо на вирішення основного рухового завдання. З біодинамічної точки зору у цій фазі є раціональне використання зусиль у потрібному місці, напрямку і в необхідний момент.

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи і полягають у пасивному згасанні або активному гальмуванні рухової дії.[1]

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — метод лікування, що полягає в застосуванні фізичних вправ і природних факторів природи до хворої людини з лікувально-профілактичними цілями. В основі цього методу лежить використання основної біологічної функції організму — руху.[2]

Терміном ЛФК позначають самі різні поняття. Це і дихальна гімнастика після важкої операції, і навчання ходьбі після травми, і розробка рухів в суглобі після зняття гіпсової пов'язки. Термін «ЛФК» застосовується в різних аспектах, позначаючи і метод лікування, і медичну або педагогічну спеціальність, і розділ медицини або фізкультури, і структуру охорони здоров'я.[2]

1.1. Методика ЛФК

Перед призначенням ЛФК визначаються завдання використання фізичних вправ, підбираються засоби і форми для їх вирішення. Щоб зробити все це правильно, необхідно враховувати фазу розвитку хвороби, реакцію на організму, стан органів і систем, не залучених у хворобливий процес, психічну реакцію хворого на захворювання та інші її індивідуальні особливості. [2]

У всіх випадках важливо дотримувати принцип поєднання загальної і місцевої дії фізичних вправ, пам'ятаючи, що одужання багато в чому залежить від загального стану організму хворого. [4]

Кожна фізична вправа, використана в ЛФК, робить поновлюючий, підтримуючий або профілактичний вплив на хворого. Тому при призначенні ЛФК потрібно визначити спрямованість її використання: з метою відновлення порушених функцій, для підтримки здоров'я будуються різні приватні методики, що відображають своєрідність патофізіологічних і клінічних проявів захворювання у окремого хворого або групи хворих, складені за нозологічною ознакою. Основними принципами застосування ЛФК є цілісність організму (єдність психічного і фізичного), єдність середовища і організму (соціального і біологічного), єдність форми і функції, загального і місцевого, лікування і профілактики (У. Н. Мохів, 1984).

Методика ЛФК повинна бути заснована на загальнопедагогічних принципах. Ефективність її можлива лише при активному відношенні хворого до занять. Застосовуються фізичні вправи помірної або великої інтенсивності. Характерна особливість цього варіанту дозування в тому, що вони не збільшуються в процесі курсу ЛФК. Заняття повинне не стомлювати хворого, а викликати відчуття бадьорості, приливу сил, поліпшення настрою.[2]

Тренуюче дозування застосовується в період одужання коли необхідно нормалізувати всі функції організму хворого, підвищити його працездатність або добитися високого ступеня компенсації. Фізичні навантаження при виконанні як загальнорозвиваючих, так і спеціальних вправ підвищуються за рахунок різних методичних прийомів і дозуються, щоб викликати стомлення.[4]

1.2. Форми ЛФК

Існує безліч форм ЛФК: ранкова гігієнічна гімнастика, заняття лікувальною гімнастикою, самостійні заняття фізичними вправами, лікувальна ходьба, дозовані сходження (терренкур), оздоровча фізична культура, дозовані плавання, веслування, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія і ін.[2]

1.3. Визначення ефективності ЛФК

Методи дослідження ефективності ЛФК залежать від характеру захворювання, оперативного втручання, травми. Загальновизнаним правилом є визначення фізіологічної кривої навантаження у процесі занять ЛФК. Розрізняють такі види контролю: експрес-контроль, поточний і етапний контроль.

Експрес-контроль застосовують для оцінки ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне навантаження. Проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, визначається ЧСС, дихання і артеріальний тиск до, під час і після заняття. Отримані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження, що при вірно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, досягає свого максимуму в середині основної і знижується у заключній частині заняття. Під час експрес-контролю рекомендується використовувати радіотелеметричні методи дослідження (телеелектрокардіограф, електрокардіосиг-налізатор та ін.), що мають особливо велике значення при серцево-судинній патології.

Поточний контроль проводять протягом всього періоду лікування не менше ніж раз на 7-10 днів, а також при зміні рухового режиму. Він дає можливість своєчасно вносити корективи у методику занять, програму фізичної реабілітації. Використовують клінічні дані, результати функціональних проб, показники інструментальних методів дослідження, антропометрії.

Етапний контроль проводять для оцінки курсу лікування загалом (кумулятивний ефект), для чого перед початком занять ЛФК і при виході з лікарні Ці вправи переважно використовуються у реабілітації спортсменів.[2]

До засобів ФР відносять суворо дозовані фізичні вправи, застосовувані на фоні природних чинників, масаж і мануальну терапію.[3]

Гімнастичні вправи представлені дихальною і загальнорозвиваючою групою вправ.

Дихальні вправи поліпшують і активізують функції зовнішнього дихання, кровообігу, обміну речовин, діяльність системи травлення. Вони сприяють зниженню утомлюваності після важких фізичних вправ і допомагають нормалізувати діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Тому дихальні вправи є обов’язковою складовою частиною комплексів фізичних вправ у процедурах лікувальної і гігієнічної гімнастики.

Дихальні вправи залежно від типу дихання підрозділяються на грудне, діафрагмальне і повне.[3]

В залежності від характеру виконання, дихальні вправи поділяють на статичні і динамічні. Статичні дихальні вправи виконують без руху рук, ніг і тулуба. Їх використовують для того, щоб навчити хворого правильно здійснювати грудне, діафрагмальне і повне дихання, змінювати фази дихального циклу, поєднувати дихання з вимовлянням звуків, рівному ритмічному диханню, зменшенню кількості дихальних рухів та ін.

Динамічні дихальні вправи виконуються у сполученні із загальнорозвиваючими вправами для рук, ніг і тулуба. При цьому вдих роблять одночасно з випрямленням тулуба, ніг і підніманням або відведенням у боки рук, тобто в момент найбільшого об’єму грудної клітки. При виконанні динамічних дихальних вправ доцільно ритм загальнорозвиваючих рухів сполучати з ритмом дихання. Необхідно пам’ятати про те, що при силових статичних напруженнях дихання утруднюється, а при вправах з натужуванням відбувається затримка дихання. Дихальні вправи, які використовуються для відновлення, виправлення патологічно зміненої структури або функції дихального апарату, називаються спеціальними. [3]

Загальнорозвиваючі (спеціальні) вправи являють собою штучні сполучення природних для людини рухів, розбитих на складові елементи. Ці вправи впливають на патологічно змінені орган або систему, мають спеціальну направленість і тому називаються спеціальними.[3]

В наш час, коли про здоровий спосіб життя можна почути по радіо, телебаченню, прочитати на сторінках газет та модних журналів, особлива увага приділяється оздоровленню підростаючого покоління – дітей та підлітків. А поняття "фізична культура" та "оздоровлення" невід’ємно пов’язані між собою, оскільки досягти оздоровчого ефекту при відсутності фізичних вправ практично неможливо.[5]

Знання про фактори, що визначають і посилюють вплив на організм людини, необхідні для підвищення ефективності спортивно – оздоровчої роботи. Невірна уява про фактори впливу фізичних вправ чи їх однобічне використання значно знижує результати роботи. Ось головні з них 6:

1. Систематичне застосування гімнастичних вправ, незалежно від статі, віку та фізичного розвитку.

2. Особливості гімнастичних вправ – їх складність, характер та емоційність, новизну, тривалість , інтенсивність.

3. Врахування індивідуальних особливостей. Недооцінка чи невірний підхід до індивідуальних особливостей значно знижує фізіологічний ефект і педагогічний вплив гімнастичних вправ, може викликати втрату інтересу до фізичного виховання.

4. Зовнішні умови, в яких проходить процес фізичного виховання. Такими умовами є кліматичні, метеорологічні, стан обладнання спортивних майданчиків, якість спортивного інвентарю, рівень організації фізичного виховання.

Виховання фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати оточуючих своїми можливостями . Але для цього з народження потрібно постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання . Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період в житті людини (7-25 років), протягом якого відбувається закріплення потрібного учбового матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивній праці).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лікувальна_фізична_культура

2. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=20698&pg=3

3. http://sankurort.ua/uk/4/22/27/

4. Линець М.М.Основи методики розвитку рухових якостей: Навчальний посібник для фізкультурних вузів. – Львів: “Штабр”, 1997

5. Максименко А.М. Основы теории и методики физической культуры. – М., 1999

6. Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 2-е изд. испр. и доп.- М.: Издательский центр «Академия», 2002