УДК 338.24.021.8

Дюк А.А.

к.е.н., доцент

Вінницький національний аграрний університет

Економічна реформа як управлінський процес

Необхідність економічних реформ і потреба у соціальній легітимізації влади вимагають урахування причинно-наслідкових залежностей між соціально-економічним середовищем і очікуваннями громадян, що вносять значні корективи у рівень оцінки економічних категорій у масовій свідомості [3].

В результаті зупинимось на характері типів економічних реформ таких як фундаментальні та часткові. Основою для виділення даних типів слугує економічна теорія Коуза, яка базується на дерегулюванні економічних процесів. Часкові економічні реформи можна розглядати як інституційні проекти направленні на нові методи господарювання, але які не передбачають зміни специфіки права власності. Фундаментальні економічні реформи направленні на зниження трансакційних видатків та покращення специфіки прав власності[4].

В результаті дані типи реформ при їх реалізації, на нашу думку, неповною мірою висвітлюють інтереси економічних агентів на національному та світовому ринку, в тому чи іншому випадку держава залишається «спостерігачем» за економічними та управлінськими процесами.

Управлінський характер реформування на сьогодні проявляється в фаховій дезорієнтація управлінців, що виникла від початку адміністративної реформи і зростання рівня невизначеності на ринках від появи нових кризових явищ в економіці країни та світу[1]. Така ситуація об’єктивно обумовлена внаслідок того, що органи державної влади вирішують тактичні (оперативні) проблеми минулого стану ринків, тоді як в економіці виникають нові проблеми, що часто не пов’язані з попередніми.

При цьому, виникнення кризи в економічній системі країни супроводжується загостренням ринкових і управлінських проблем одночасно[5]. Проте управлінські проблеми, на відміну від ринкових, не накопичуються самі по собі, їхня кількість і якість (вплив) залишається сталою[1].

Економічна природа реформування обумовлена часткою зміни податкового, митного законодавства, регуляторних норм і обмежень поряд з консолідацією вертикалі органів державної влади поступово обмежують можливості маневрування економічних агентів на ринку і переходу з однієї ринкової ніші до іншої [1]. Так, кожний економічний агент має власні межі раціональної поведінки, що стимулює його економічну діяльність[2]. Проблемна ситуація полягає у стрімкому скороченні окремих ніш внутрішнього ринку внаслідок вад перших антикризових заходів, зростання конкурентного тиску на зовнішніх ринках, де виробники країн світу інтенсивно шукають ринки збуту задля компенсування звуження власних національних ринкових ніш.

Таким чином, пропонувалась спрощена, суто економічна модель реформування агрокомплексу країни яку не можливо розглядати без урахування соціальної, демографічної, екологічної, культурної, політичної, правової та інших необхідних її складових. Розглянемо деякі із них.

Правовою складовою є законна основа здійснення реформування при дотриманні прав та інтересів всіх зацікавлених сторін.

Демографічною складовою є поповнення груп економічних агентів аграрної сфери та право їх власності.

Соціальні передумови визначається загальною апатією громадян і наростанням соціальної «втоми» від існуючої організації соціально-економічного середовища в країні.

У політичному аспекті – це міра забезпечення продовольчої безпеки держави та повноцінного вдоволення потреб населення країни в продуктах харчування.

Екологічна ефективність державної регулювання означає врахування шкоди, завданої природі та здоров’ю людини, яка виникає внаслідок прагнення підняти політичну, а особливо економічну ефективність сільського господарства.

Культурною передумовою є визначення цінностей для учасників управлінського процесу на основі стереотипів та індивідуальних особливостей поведінки суб’єктів господарювання.

Таким чином, при врахуванні всіх складових економічної реформи можлива результативність її запровадження, без побічних наслідків, у аграрній галузі.

Список використаної літератури:

1. Бережний Я. В. Посткризова неспроможність ринку як передумова державного управління економікою / Я. В. Бережний // Збірник наукових праць ДонДУУ: «Організованість як ефективність державного управління». – Т. ХІ, вип. 168, ч.1. – Донецьк: ДонДУУ, 2010. – С. 62-73.

2. Канеман Д. Рациональный выбор, ценности и фреймы / Д. Канеман, А. Тверски // Психологический журнал. – 2003. – Т. 24. – № 4. – С. 31-42.

3. Ребкала В. А. Концептуальні засади взаємодії політики й управління: навч. посіб. / авт. кол.: Е. А. Афонін, Я. В. Бережний, О. Л. Валевський та ін. ; за заг. ред. В. А. Ребкала, В. А. Шахова, В. В. Голуб, В. М. Козакова. – К.: НАДУ, 2010.

4. Тамбовцев В.Л. Теории государственного регулирования экономики: Учеб пособие / В.Л. Тамбовцев – М.:– ИНФРА – М, 2009 – 158с.

5. Stiglitz J. E. The private uses of public interests: incentives and institutions / Joseph E. Stiglitz // Journal of economic perspectives. – 1998. – Vol. 12. – No 2. – P. 3-22.