Экономические науки/2. Финансы и банковское дело

Пономар В.В. – магістр групи БСм-10,

Величкін В.О. - доцент кафедри

фінансового та банківського

менеджменту,

Дніпропетровська державна

фінансова академія

Форфейтинг як ефективний інструмент кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Процеси, яві існують у світовій економіці в даний час, - зростання загальної економічної нестабільності, посилення інфляційних тенденцій, проблеми неплатежів, у тому числі при розрахунках комерційними векселями, призводять до збільшення економічних ризиків при здійсненні розрахунків між суб'єктами господарювання, що викликає необхідність використання для підприємств, банків і для економіки загалом форфейтингових операцій.

Форфейтинг виник після другої світової війни. Декілька банків Цюріха що мали багатий досвід фінансування міжнародної торгівлі, стали використовувати цей інструмент для фінансування закупівель зерна країнами Західної Європи в США. В ті роки поставки продукції і конкуренція між постачальниками настільки зросли, що покупці зажадали збільшення строків кредиту, що надається, до 180 днів проти звичних 90. Крім того відбулася зміна структури світової торгівлі на користь дорогих товарів з відносно великим строком виробництва. Таким чином підвищилася роль кредиту в розвитку міжнародного економічного обміну, і постачальники були змушені шукати нові методи фінансування своїх операцій.

Теоретичні питання форфейтингу розглядається такими авторами якКазакова Н.К., Мікумі Я.С., Носкова Н.Я., Павлов В.В. та ін.

Форфейтинг – це одна із форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоторговельних угод у формі придбання банком у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі (платіжного зобов’язання), без права зворотної вимоги (регресу) до продавця. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Тобто, банк купує дебіторську заборгованість свого клієнта, якщо ця дебіторська заборгованість забезпечена гарантіями надійних банків.

Більш детально розглянемо як саме відбуваються операції форфейтингу (рис 1).

Рисунок 1. - Загальна схема форфейтингу

1–експортер та імпортер домовляються про поставку товарів та порядок їх оплати;

2 – експортер шукає форфейтера;

3 – імпортер оформляє серію векселів та знаходить банк, який гарантує або авалює зазначені векселі;

4 – направлення в банк експортера гарантованих або авальованих веселів;

5 – поставка товарів;

6 – дозвіл на передання векселів експортеру;

7 – надання векселів експортеру;

8 – продаж векселів експортером форфейтеру;

9 – надходження коштів від проданих векселів.

Експортер, банк експортера або імпортер всі вони є ініціаторами договору. Експортер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зарубіжного покупця тобто імпортера, якийхоче отримати середньостроковий кредит для фінансування угоди з експортером. Також імпортер може виявити бажання сплатити лише частку вартості товарів відразу, а залишок регулярно сплачуватипротягом узгодженого терміну. Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцептувати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспроможність, то експортер може не вимагати, щоб переказані векселі були гарантовані. Однак, у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, котрий гарантував би зазначені векселі. В свою чергу експортер, мусить знайти форфейтера. Як, правило, експортер може звернутися до кількох форфейтерів, намагаючись виявити найвигідніші пропозиції.

Ініціатором операції форфейтингу є, як правило, експортер. Це пов’язано з тим, що для дисконтування подаються або переказані векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими є експортер.

Удаючись до форфейтингу, експортер дістає можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

- власне фінансове становище експортера не дає змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

- імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;

- експортеру не вдається отримати першокласної гарантії.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, у цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями.

Якщо форфейтер не бажає тримати своїх коштів у такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером.

Так як факторингові папери (як правило, векселі, ріже – акредитиви) є цінними паперами, вторинний ринок факторингу стає частиною ринку цінних паперів.

Важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку є розширення фінансування, який передбачає розрахунок дисконту на основі плаваючої процентної ставки.

Подібна практика пояснюється зростанням не постійності процентних ставок і відображає небажання багатьох банків укладати угоди за фіксованими ставками.

З точки ж зору експортера будь-який продаж на основі плаваючої ставки відсотка погіршує можливості отримання максимуму грошових коштів. Справа в тому, що первинний форфейтер продає на вторинному ринку папери з дисконтом, що базуються на переважаючій процентній ставці, причому продаж здійснюється з умовою остаточного фінансового врегулювання на певну дату і з урахуванням наступного руху процентних ставок.

Розмір форфейтингового ринку.

Ринок цей значно виріс за останні роки (зокрема, 2008-12 роках), але все ще залишається невеликою частиною ринку середньострокових фінансових ресурсів (приблизно, 2 трнл.дол.). Причини, що призвели до його виникнення і росту, будуть діяти і в досяжному майбутньому, однак існують певні обмеження для доступу на нього нових форфейтеров.

Оскільки мова йде про середньостроковий строк фінансуванні, банкам найчастіше важко узгодити дати погашення активів, які вкладені у форфейтинг, з датами погашення власних кредитів. Таким чином, залишається досить високий ризик у разі зміни процентних ставок, що істотно стримує активність учасників даного ринку.

Вторинний ринок та інвестиції в активи форфейтингу.

Купуючи активи, форфейтер робить інвестування. Можливо, він зовсім не бажає тримати свої засоби в подібній формі протягом тривалого часу, а навпаки, прагне до перепродажу інвестиції іншій особі, також яка зводиться форфейтером.

Форфейтер може перепродати частину активів, що перебувають у його власності, оскільки природа угоди дозволяє дробити борг на будь-яку кількість частин, на кожну з яких оформляється вексель зі своїм терміном погашення. Один або декілька з цих векселів можуть бути продані. Не слід думати, що первинний і вторинний форфейтингові ринки сильно розмежовані. Насправді одні форфейтори, оперуючи на вторинному ринку, залишаються власниками певного портфеля форфейтингових цінних паперів, а інші, мало пов'язані з первинним ринком, можуть бути активними трейдерами на вторинному. На обох ринках діють, як правило, юридичні особи. Найчастіше без посередньої передачі форфейтингових паперів новому власнику не відбувається. Він знає вартість паперів, терміни їх обігу, знає гаранта, але не первісного емітента. В цьому випадку попередній власник після закінчення терміну дії цінних паперів збирає платежі і переводить їх новому власнику.

Не зважаючи на всі труднощі, вторинний форфейтинговий ринок процвітає. Отже, для форфейтера вторинний ринок має такими привабливими рисами:

- дохід по форфейтинговим паперам зазвичай вище того, який можна отримати за іншими цінними паперами (при однаковому рівні ризику, однакових строках і валюті);

-будь-який інвестор, зацікавлений в тому, щоб знизити ризики, а гарантії по форфейтинговим паперам або аваль першокласних банків-найкраще забезпечення платежу.

Незважаючи на всю привабливість інвестицій в форфейтингові папери, обсяги таких операційі кількість форфейтерів поки що невеликі. Форфейтинговий ринок не розвинувся поки до розмірів брокерського ринку. Багато форфейторів, особливо торгуючі на первинному ринку, вважають, що подібний розвитоком моглоб налякати багатьох експортерів та їх банки, оскільки призведе до втрати контролю над випущеними на ринок цінними паперами.

Синдиціювання

Іншим важливим напрямком розвитку форфейтингового ринку стало об'єднання покупців в синдикати. Ця тенденція відповідає процесу об'єднання банків як кредиторів. Сам процес об'єднання відбувається на основі взаємної домовленості форфейтерів про те, яку частину форфейтингових паперів придбає кожний з них. Зазвичай різні папери купуються різними форфейтерами. Але якщо суми дуже великі, то навіть окремі папери можуть бути розділені між форфейтерами за допомогою договору участі. Правда, цей спосіб ускладнює звернення паперів, що в свою чергу знижує потенційну можливість їх попадання на вторинний ринок. Крім того, до цих пір не до кінця визначений юридичний статус подібних угод. Тому на практиці вони використовуються рідко.

Існуєй інший спосіб. Якщо експортер готовий їм скористатися, йому доведеться значно збільшити кількість документів, кожен з яких тепер складається на меншу суму за допомогою зміни термінів (наприклад, звичні 6 місяців можна розбити на 2 інтервали по 3 місяці і т.д.). Цей спосіб кращий тим, що не передбачає складання договору участі між власниками паперів.

Література:

1. Арчакова, О. Деякі особливості національного регулювання валютного ризику / О. Арчакова // Финансовые риски. - 2010. - N 2. - 67-73с.

2. Банковское дело: учебник / Финансовая академия при правительстве РФ; ред. О.И. Лаврушин. - Изд. 4-е, стер. - М.: КНОРУС, 2006. - 768с.

3. Бездітко, Ю.М. Валютне регулювання: навчальний посібник / Ю.М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2004. - 272с.

4. Валютне регулювання: навчальний посібник / Ю. М. Бездітко, О.О. Мануйленко, Г.А. Стасюк. - Херсон: Олді-плюс, 2011. - 272с.