Экономические науки/2. Финансы и банковское дело

Студентка 4 курсу Шилюк А. О.

Науковий керівник, к.е.н., доцент Борисюк О.В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна

СУБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

Відносини лізингу на рівні законів регулюються трьома нормативними актами: Цивільним кодексом (параграф 6 глави 58), Господарським кодексом (ст. 292) та Законом України від 16.12.97 р. №723/97 «Про фінансовий лізинг».

Згідно із Законом України ,,Про фінансовий лізинг” суб’єктами лізингу можуть бути [2]:

1) лізингодавець – юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2) лізингоодержувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

3) продавець (постачальник) – фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що надалі буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4) інші юридичні або фізичні особи, які є представниками багатостороннього договору лізингу.

Разом із тим лізингоодержувачем може бути й пересічна фізична особа (не лише приватні підприємці). А от лізингодавцем може бути лише юридична особа (абз. 2 ст. 4 Закону про фінансовий лізинг). Хоча, як засвідчує світова практика, лізингодавцями можуть бути різні за формою власності і правовим статусом суб’єкти господарювання: банки та їх філії, небанківські фінансові установи, статутом яких передбачається цей вид діяльності, спеціалізовані лізингові компанії, брокерські лізингові фірми.

Варто звернути увагу ще й на такий момент. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону про фінансові послуги від 12.07.2001 р. №2664-III, фінансовий лізинг належить до фінансових послуг. А згідно з ч.1 ст. 5 цього закону, фінансові послуги надаються фінансовими установами (тобто юридичними особами, які відповідно до закону надають одну чи кілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру і виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг), а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — підприємцями. Однак ст. 4 Закону про фінансовий лізинг визначає лізингодавцем просто юридичну особу й не містить обмеження щодо надання фінансового лізингу лише фінансовими установами. У цьому разі слід керуватися ч. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги, згідно з якою «можливість і порядок надання окремих фінансових послуг юридичним особам, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ і ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції».

Також, відповідно до законодавства, додатковими умовами для суб’єктів, котрі здійснюють лізингову діяльність, потрібна наявність:

1) внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно з установчими документами;

2) кваліфікованих працівників, які безпосередньо провадять діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), мають вищу освіту за фінансовим, економічним або юридичним напрямом та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;

3) довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг ;

4) керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини;

5) документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи.

Банк у лізингових операціях може брати як безпосередню, так і опосередковану участь. Тобто банк може виступати як інвестором (посередником між суб'єктами лізингу), так і безпосередньо лізингодавцем, що передає об'єкт лізингу в користування лізингоодержувачу. Між банком і лізингодавцем укладається кредитний договір із графіком погашення кредиту і відсотків відповідно до умов виплат лізингових платежів за договором фінансового лізингу.

Опосередкована участь банківських установ у наданні лізингових послуг забезпечує більш високу ефективність порівняно з безпосередньою участю у лізинговому бізнесі. Це пояснюється перевагами спеціалізації лізингових компаній, які виявляються у додаткових можливостях щодо вирішення технічних та комерційних питань, дослідженнях ринку.

Література:

1. Борисюк О. В. Державне регулювання лізингових відносин в умовах розвитку ринкової економіки : [Монограф.], Луцьк: ПраТ «Волинська обласна друкарня», 2012. -168 с.

2. Закон України про фінансовий лізинг. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/723/97-вр.

3. Міщенко В. І. Основи лізингу : навч. посіб. / В. І. Міщенко, О. Г. Лубяницький, Н. Г. Славянська. — К. : Товариство «Знання» КОО, 2007. — 138 с.

4. Суб’єкти лізингових відносин. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://stb.sumy.ua/reformuvannya/subyekti-lizingovix-vidnosin.html.