Экономические науки/7.Учет и аудит

Магістрант Бєляєва О.В., к.е.н., ст.викладач Гринь В.П.

Запорізький національний університет, Україна

Проблеми обліку транспортно-заготівельних витрат на підприємствах торгівлі

Для повноцінного здійснення господарської діяльності кожне торгівельне підприємство має бути своєчасно забезпечене товарними запасами та попов-нювати свій асортимент в залежності від попиту споживача. Споживачі стосовно оптової та роздрібної торгівлі дещо відрізняються, так при оптовому продажу – це роздрібні мережі або інші оптові підприємства, а при роздрібному – це кінцевий споживач товарів. Яким би видом торгівлі не займалося підприємство, воно завжди у своїй діяльності користується або власним транспортом, або послугами транспортних компаній, які займаються перевезенням та доставкою товарно-матеріальних цінностей на підприємство. То ж підприємства досить часто у своїй повсякденній діяльності зіштовхуються з труднощами, пов’язаними з обліком цих витрат, зокрема при визначенні первісної вартості запасів.

Актуальність проблеми обліку транспортно-заготівельних витрат, які є однією із складових при визначенні оцінки придбаних та реалізованих товарних запасів неодноразово досліджували та продовжують досліджувати різні науковці, зокрема Ф. Ф. Бутинець, В. А. Єрофеєва, Н. М. Малюга, В. В. Сопко, Н. М. Ткаченко, І. Б. Швець, І. А. Бондарєва та ін.

Одним з видів витрат, що формують первісну вартість запасів, придбаних за плату, є транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) – це один з елементів витрат, який включається до первісної вартості (собівартості) запасів, придбаних за плату [1].

До 1 січня 2015 року у Податковому кодексі України (ПКУ) були визна-чені витрати, у тому числі, витрати на доставку, які мали включатися до первісної собівартості запасів, але після внесення змін Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014р. у розділ III ПКУ, було чітко зазначено, що об’єктом оподаткування є прибуток із джере-лом походження з України та за її межами, визначений у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності[2]. То ж, відтепер, первісна собівартість запасів визначається тільки за правилами бухгалтерського обліку, склад якої визначений у П(С)БО 9 «Запаси»[3].

П(С)БО 9 «Запаси» передбачено застосування двох варіантів відобра-ження ТЗВ у бухгалтерському обліку, хоча в системі бухгалтерських рахунків, нажаль, такий вибір не обумовлений:

1) пряме включення ТЗВ до первісної вартості конкретної одиниці запасів безпосередньо у момент їх виникнення, при цьому витрати розподіляються між видами придбаних запасів з подальшою калькуляцією кожної номенклатурної одиниці;

2) узагальнення ТЗВ на окремому субрахунку з подальшим розподілом за середнім відсотком між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця та сумою запасів, що вибули.

При застосуванні першого варіанту, транспортно-заготівельні витрати у періоді придбання запасів відразу при оприбуткуванні включаються до їх первісної вартості та відображаються на відповідних субрахунках обліку запасів. У п. 5.5 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів зазначається, що цей варіант доцільно застосовувати в разі, якщо можна достовірно визначити суми витрат, які безпосередньо відносяться до придбаних запасів [4]. При перевезенні запасів одного найменування це зробити просто, а от при доставці запасів де-кількох найменувань, виникає необхідність розподілу ТЗВ між одиницями запасів. Як правило, за одним транспортним документом числяться виробничі запаси не лише за найменуванням, а й за одиницею виміру, купівельною вартістю, сортом, вагою тощо. У такому випадку розподіл транспортно-заготівельних витрат є нераціональним і дуже трудомістким, тому що потребує калькуляції кожного найменування запасу. На практиці оптові торгівельні підприємства застосовують метод включення ТЗВ до вартості придбаних товарів пропорційно до заздалегідь обраного вимірника (основи). Як основа розподілу можуть бути використані, наприклад, вартість придбаних товарів, кількість тонно-кілометрів з перевезення товарів, кількість придбаних товарів у натуральних вимірниках (тонни, штуки).

Як відомо, облік товарів на підприємствах роздрібної торгівлі ведеться за цінами реалізації. Надходження товарних запасів у торгівельні зали магазинів чи супермаркетів здійснюється за продажною вартістю, тобто з урахуванням торговельної націнки, яка розраховується від покупної вартості товарів та залежить від обліку ТЗВ. Торгова націнка може бути різною для різних товарів і це потрібно брати до уваги при первісній оцінці товарів вже на стадії їх придбання. Ще більше значення має облік товарів з різною, причому значно відмінною величиною торгової націнки, на торгівельних підприємствах при обліку ТЗВ на окремому субрахунку , а також при вибутті товарів.

Таким чином, на підприємствах роздрібної торгівлі доцільно групувати товари з близькими (або не дуже відмінними) рівнями торгової націнки на окремих субрахунках і при формуванні первісної вартості придбаних товарів відображати в обліку величину первісної вартості запасів відповідно до груп за рівнем торгової націнки.

На підприємствах, де значна питома вага транспортно-заготівельних витрат у собівартості запасів, їх облік доцільно вести на окремому субрахунку рахунків обліку матеріальних цінностей. Метод «узагальнення за середнім відсотком» передбачає, що транспортно-заготівельні витрати обліковуються на окремому субрахунку та списуються лише в момент вибуття запасів виходячи із середнього відсотка. Отже, фактично ТЗВ включаються не до первісної вартості одиниці запасів, а до фактичної собівартості їх вибуття. Для обліку ТЗВ у торгівлі рекомендовано використовувати субрахунок 289 «Транспортно-заготівельні витрати».

Отже, до конкретної групи запасів може бути застосовано тільки один метод обліку транспортно-заготівельних витрат, тому торгівельне підприємство повинне заздалегідь у наказі про облікову політику визначати метод розподілу транспортно-заготівельних витрат для коректного відображення цих витрат у обліку та при визначенні собівартості придбаних та реалізованих товарів.

На нашу думку, єдиним виходом для торгівельних підприємств з різним рівнем торгової націнки буде віднесення товарів на різні субрахунки другого або навіть третього порядку рахунку 28. Здійснювати такий розподіл потрібно на стадії придбання товарів і націнки. Крім того, необхідно здійснювати аналогічний розподіл і ТЗВ, які відносяться до товарів з різним рівнем торгової націнки, і самої торгової націнки.

Література:

1. Бутинець, Ф. Ф. Бухгалтерській фінансовий облік. Підручник [Текст] / Ф. Ф. Бутинець. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 608 с.;

2. Податковий кодекс України : від 02.12.2010 р. № 2755-IV// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17.;

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0751-99.;

4. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку запасів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 10.01.07 року № 2 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua.