Экономические науки / 7. Учет и аудит

Дріга О.П.

Національний гірничий університет, Україна

Сек’юритизація майбутніх платежів: обліковий аспект

Сек’юритизація протягом останніх десятиліть здійснює суттєвий вплив на розвиток світового ринку капіталу: виникають нові класи боргових інструментів і, відповідно, забезпечується доступ на ринок нових учасників, зокрема, корпорацій та інвесторів, що сприяє суттєвому розширенню ринку та отриманню фінансування на більш сприятливих умовах.

В якості предмета сек’юритизації можуть бути використані різноманітні фінансові активи, які генерують грошовий потік (іпотечні кредити, платежі по кредитних картках, автокредити, факторингові та лізингові платежі тощо).

Однією з останніх новинок в даній сфері стала сек’юритизація майбутніх платежів (вимог), до яких слід відноситься експортна виручка за майбутніми контрактами та майбутні платежі за пластиковими картками. Значну частку майбутніх вимог, які досить часто використовуються для сек’юритизації, займають вимоги щодо оплати комунальних послуг, телефонного зв’язку, електрики, води, опалення тощо. Крім того, до майбутніх платежів відносяться платежі за транспортні послуги (авіа- та залізничні квитки); послуги у сфері розваг, зокрема, кіно- і спортіндустрії; премії страхових компаній тощо.

У світовій практиці сек’юритизація майбутніх вимог широко використовується у нафтогазовій галузі (ф’ючерсні постачання нафти і газу), а також застосовується до експортної виручки за поставку мінеральних ресурсів, лісу, сільськогосподарської продукції, майбутніх вимог за кредитними картками та операціями проектного фінансування, які виникають після зведення об’єкта будівництва в експлуатацію [2].

У порівнянні із сек’юритизацією існуючих активів, яка передбачає трансформацію в цінні папери активів, оформлених договорами, сек’юритизація майбутніх доходів дозволяє конвертувати в цінні папери майбутні грошові потоки по заборгованості, яка ще не виникла і, відповідно не підлягає обліковому відображенню на відповідну дату. Тобто основним предметом угоди сек’юритизації виступають вимоги по боргам, які очікуються (повинні з’явитися), виходячи з припущення, що компанія з часом отримає грошовий потік певного обсягу, але не існує такого боржника, по відношенню до якого у цієї компанії виникають будь-які вимоги, що підлягають оплаті на даний момент або в майбутньому.

Компанія, яка дійсно може розраховувати на потоки грошової готівки в твердій валюті, має змогу перевести майбутні доходи у цінні папери. Це рівноцінно продажу дебіторської заборгованості (факторингу) на форвардному ринку. Наприклад, авіакомпанія, яка продає квитки за валюту через свої комерційні відділи та мережу агентів у всьому світі, може продати спеціальній організації право на майбутні доходи від продажу квитків. У свою чергу організація випустить боргові зобов’язання, які через дисконт матимуть надмірне забезпечення, а авіакомпанія отримає необхідний для роботи капітал [1, с. 544].

Ключовим питанням сек’юритизації майбутніх платежів (вимог) є ефективне правове регулювання. За законодавством більшості юрисдикцій для продажу майбутньої вимоги необхідно укласти угоду про поступку вимоги та із виникненням такої вимоги (активу) здійснити її передачу покупцеві. Крім того, для сек’юритизації майбутніх вимог важливим питанням є збереження сили такої поступки у разі банкрутства оригінатора, оскільки у значній кількості юрисдикцій передавати можна лише існуючі вимоги. Як наслідок, не зважаючи на те, що оригінатор і покупець явно погодилися про передачу майбутніх вимог, але за умови, що зазначені вимоги фактично виникли (стали існуючими) після того, як оригінатора визнали банкрутом, вони визнаються частиною конкурсної маси оригінатора і не можуть бути отримані покупцем (який вже сплатив за них ціну). В юрисдикціях з таким регулюванням оригінатор не може передати майбутні вимоги, і відповідно, не може отримати реальну вартість за створюваний актив.

У відповідь на зазначене, Європейський форум сек’юритизації рекомендує «забезпечити ізолювання активів і грошових потоків, які виникнуть в майбутньому, навіть у разі банкрутства оригінатора» (п. 2.6), шляхом дотримання наступних принципів:

1) передача майбутніх вимог повинна отримати судовий захист проти третіх осіб і, зокрема, неспроможності (банкрутства) оригінатора;

2) майбутні вимоги, які передані покупцеві, не повинні включатися до складу активів оригінатора. Відповідно, управляючий не повинен володіти правом повернення активів назад до складу активів оригінатора;

3) законодавство щодо передачі майбутніх вимог повинно бути гармонізованим в Європі для виключення непорозумінь та забезпечення рівного доступу до сек’юритизації для учасників таки угод з різних юрисдикцій.

Також слід зауважити, що зазначені проблеми правового регулювання породжують неузгодженості щодо бухгалтерського відображення та оподаткування операцій сек’юритизації майбутніх надходжень (вимог). Зокрема, вважаємо, що зазначені операції потребують деталізованого позабалансового обліку та використання такого об’єкта бухгалтерського обліку, як «доходи майбутніх періодів» з відповідним коригуванням Інструкції по застосуванню плану рахунків.

Для того, щоб українські компанії мали доступ до використання сек’юритизації майбутніх платежів, необхідно у вітчизняному законодавстві передбачити можливість поступки майбутніх вимог та чітко прописати порядок укладання угоди про поступку майбутньої вимоги і порядок її виконання, а також закріпити правила, які рекомендовані Європейським форумом сек’юритизації, адже досвід зарубіжних країн показує, що такі правила забезпечують широкому колу компаній доступ до використання сек’юритизації як одного з найбільш ефективних способів фінансування.

Література

1. Солдатова А.О. Факторинг и секьюритизация финансовых активов: учеб. пособие / А.О. Солдатова. – М.: Высшая школа экономики, 2013. – 1181 с.

2. С. Ketkar, Suhas Laxman and Ratha, Dilip, Development Financing during a Crisis: Securitization of Future Receivables (April 2001)