Філоненко В.М.

Харківський Національний університет внутрішніх справ, Україна

СПЕЦИФІКА СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИХ ОЗНАК ЗЛОЧИНЦІВ-РЕЦИДИВІСТІВ

Однією з найважливіших проблем є знаходження мір впливу на індивідуальну особистість злочинця з метою його пристосування до життя у суспільстві. Втім, єдиної типологічної класифікації злочинця дотепер ще не існує, хоча багато дослідників за різних часів робили велику кількість спроб її визначити.

Вивченням особиcтості злочинця, зокрема злочинця-рецидивіста, займались такі видатні вчені, як Ю.М. Антонян, В.С .Батиргареєва, В.В. Голіна, П.Ф. Гришанін, І.М. Даньшин, А.Ф. Зелінський, О.М. Яковлев та ін. На теперішній час ведуться дослідження з вивчення рецидивної злочинності з метою розробки методів для ресоціалізації осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Такі дослідники, як В.С. Батиргареєва, Б.М. Головкін, Ю.А. Дмітрієв вважають, що особа будь-якого злочинця, у тому числі й рецидивіста, характеризується соціально-демографічними, кримінально-правовими, морально-психологічними та психічними ознаками та властивостями.

Не останнє значення для розробки методик виховання і підвищення ефективності виправлення та ресоціалізації злочинців мають дослідження соціально-демографічних факторів злочинності.

Дослідженнями у цьому напрямку за різних часів займалися А.Г. Глоточкін, М.І. Єнікеєв, О.Г. Ковальов, В.М. Кудрявцев, К.К. Платонов, А.Р. Ратінов, О.М. Яковлев та багато інших науковців. На думку А.Р.Ратінова, вивчення особистості дозволило створити статистико-демографічний портрет злочинця та деякі ескізи до окремих його типів. Було знайдено залежності між злочинністю і соціально-економічними та соціально-культурними процесами, а також розкриті загальні механізми впливу цих факторів на суспільну свідомість, а через неї і на протиправну поведінку [8, с.4].

На базі Олексіївської виправної колонії міста Харкова, середнього рівня безпеки для засуджених, які раніше вже відбували покарання у виді позбавлення волі, було проведено дослідження, метою якого було вивчення соціально-демографічних особливостей корисливих та насильницьких злочинів.

Серед злочинців корисливого типу осіб віком від 26 до 45 років більше і становить 71,42 % проти 59,03 % серед злочинців насильницького типу. Саме на цей період життя людини припадає найвищий рівень активності особистості, людина сповнена сил та енергії. Як раз в у віці від 26 до 45 років виявляється тенденція стабілізації негативної або позитивної поведінки. Злочинці обох типів цієї вікової групи прагнуть до постановки себе в групі, заволодіння матеріальними благами. Рецидивісти корисливого типу досягають цього за допомогою шахрайства, кишенькових крадіжок, крадіжок чужого майна як із проникненням до приміщень, так і без нього. Рецидивісти насильницького типу в цьому віці більш схильні до задоволення власних потреб шляхом вбивств, нанесення тілесних ушкоджень та застосування інших форм насильницьких дій. Також, це можуть бути імпульсивні злочини, скоєні в стані алкогольного сп’яніння чи після спільного вживання спиртних напоїв.

Видатний вітчизняний вчений А.Ф.Зелінський підкреслює, що в ці роки у людини більш інтенсивно й продуктивно йде процес оволодіння соціальним досвідом, випрацьовується власний підхід до життя. Як правило, після 25 років життя положення людини в суспільстві стабілізується. Але стабілізація відбувається не тільки в позитивному напрямку [5, с.109].

Суттєво відрізняються показники кількості засуджених у віці від 46 до 55 років, це 10,47% серед засуджених корисливого та 25,71% серед засуджених насильницького типу. В цьому віці засуджені займають вже менш активну життєву позицію, частіше замислюються над підсумками свого життя, можливе остаточне чи в більшому ступені розвіяння ілюзій з приводу себе і інших людей, у відношенні до життя в цілому, бажані ролі в якому можна відвоювати різними способами, зокрема за допомогою насильства [1, с.151]. Ті цілі, яких кримінально заражена людина досягала за допомогою хитрощів та своєї фізичної рухливості, тепер досягаються більш примітивними способами, часто за допомогою сили.

Питома вага засуджених обох типів має неповну та повну середню освіту. При порівнянні ступеню освіти між собою обох типів злочинців відповідні показники майже не відрізняються один від одного, але осіб з середньо-спеціальною освітою в групі рецидивістів корисливого типу більше, і складає 13,33%, проти 2,85%-в групі рецидивістів насильницького типу. Ця розбіжність надає нам можливість приєднатися до думки А.Р. Ратінова, що рецидивісти корисливого типу більш адаптовані, освічені, займають більш активну позицію в суспільних відносинах і вибірково орієнтовані на правові заборони.

Майже 80 % засуджених в кожній з груп мають професію або спеціальність, але до арешту більше 90% засуджених в обох групах не були працевлаштовані, або їх трудова зайнятість мала випадковий характер чи була непостійною. Такі ж дані у результаті своїх досліджень отримали зарубіжні вчені Д.П. Фаррингтон і Д. Дж. Вест, вони вказують, що особи, які раніше вже мали судимість, найчастіше були зайняті на низькооплачуваній роботі і мали довготривалі періоди безробіття, а ті, хто постійно скоював злочини, характеризувались мінімально необхідним числом реєстрацій роботи за наймом [2, с.222]. Такі вітчизняні дослідники, як М.І.Волошин, П.Ф. Гришанін, В.П.Лавров, І.В.Шмаров в своїх роботах підкреслюють, що характерними властивостями особистості багатьох рецидивістів є негативне ставлення до суспільно корисної праці, паразитичний спосіб життя. Особливо небезпечний рецидивіст, на їх думку, скоює злочини саме з метою ведення паразитичного способу життя. Знаходячись в місцях позбавлення волі і незважаючи на застосування до них мір виховного впливу, певна частина особливо небезпечних рецидивістів продовжує ухилятися від участі в трудовому процесі як у відкритій, так і в завуальованій формі [3, с.72].

Виявлено, що 29,5% корисливих злочинців неодружені, серед засуджених насильницького типу таких 48,7%. За думкою Р. Блекборна, вплив стійкого шлюбу на злочинну поведінку може принести позитивні результати при зменшенні або контактів зі злочинцями, або можливостей для скоєння злочинів, чи за рахунок збільшення схильності дотримуватись загальноприйнятих правил і норм життя [2, с.222]. Деякі зі злочинців мають рідних, які не бажають підтримувати з ними стосунки через незадоволення їх кримінальною поведінкою. У нашому дослідженні виявлено, що серед осіб корисливого типу таких 18,0%, а серед злочинців насильницького типу їх 5,7%. Підтримання соціально-корисних зв’язків, подружніх стосунків можуть по-різному впливати на злочинну діяльність рецидивістів. Доброзичливі стосунки злочинців з рідними та друзями позитивної законослухняної спрямованості можуть привести до добрих наслідків, створити умови для їх повернення до загальноприйнятої правослухняної поведінки.

Узагальнення отриманих результатів, дозволяє зробити наступні висновки:

- при дослідженні соціально-демографічних особливостей злочинців, що не вперше відбувають покарання у виді позбавлення волі, встановлено, що рецидивісти найбільш активні у віці від 26 до 45 років і більше схильні до скоєння корисливих злочинів;

- трудова зайнятість досліджуваних злочинців носила випадковий характер, вони мали перерви в своїй трудовій зайнятості, інколи довготривалі, хоча більшість з них мають професію або спеціальність;

- серед рецидивістів корисливого типу більше неодружених, серед засуджених насильницького типу таких майже половина. З деякими злочинцями рідні не підтримують відносин через їх злочинну спрямованість, і серед осіб корисливого типу таких більше, ніж серед засуджених насильницького типу;

Особистість засудженого-рецидивіста суттєво відрізняється від особистості засудженого, що порушив кримінальний закон вперше, оскільки рецидивісту притаманна більша кримінальна зараженість, яку він набуває завдяки своєму багатому тюремному досвіду. Подальше відбування покарання сприяє залученню його до кримінальної субкультури та подальшій дезадаптації.

Урахування соціально-демографічних особливостей злочинця-рецидивіста

дозволить побудувати дієві моделі психокорекційної роботи з особами, які неодноразово відбували покарання у виді позбавлення волі,

Література

1. Антонян Ю.М. Личность преступника/ Ю. М. Антонян, В.Н.Кудрявцев, В. Е. Эминов. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.

2. Блэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Блэкборн. - СПб.: Питер, 2004.-496 с.

3. Волошин Н.И. Вопросы борьбы с преступниками-рецидивистами / Н.И Волошин., П. Ф Гришанин., В. П Лавров., И. В. Шмаров. - М.: Высшая школа МООП РСФСР, 1964. - 99 с.

4. Еникеев М.И. Юридическая психология. С основами общей и социальной психологии: Учебник для вузов. / М. И. Еникеев. - М.: Норма, 2005. – 640 с.

5. Зелинский А.Ф. Рецидив преступлений (Структура, связи, прогнозирование). / А. Ф. Зелинский. – Харьков: Вища школа. Изд-во при Харьк. ун-те, 1980 - 152 с.

6. Краснушкин Е.К. Избранные труды. / Е. К. Краснушкин. - М., Медгиз, 1960. - 608с.

7. Познышев С.В. Криминальная психология: Преступные типы. / С.В.Познышев // О психологическом исследовании личности как субъекта поведения вообще и об изучении личности преступника в частности / Сост. и предисл. В. С. Овчинского, А. В. Федорова. — М.: ИНФРА-М, 2010. — 302 с.

8. Ратинов А.Р. Криминально-психологическое изучение личности правонарушителя / А. Р. Ратинов // Труды Высшей школы МВД СССР, 1974. – Вып. 36. - С.3-14.