Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Здобувач Уманська В.В.

Херсонський державний аграрний університет, Україна

Управління розвитком галузі рисівництва в Україні та її місце у структурі світового ринку рису

Продовольчий потенціал країни оцінюється рівнем забезпеченості її зерном, і перш за все пшеницею, житом, рисом. Рис належить до найдавніших, найпоширеніших високоврожайних сільськогосподарських культур світового землеробства. Вирощують його майже на всіх континентах. За визначенням А.А. Ванцовського, “…рис є основною харчовою культурою в Китаї, Індії, Пакистані, Японії та багатьох інших країнах. У цих країнах продукти з рису займають до 80 % у раціоні людей” [1, с. 25]. В окремо взятих країнах структура виробництва зерна відрізняється від середньосвітового рівня і питома вага різних зернових культур різко коливається. Рису належить найвагоміша частка у структурі посівів багатьох країн Азії. Більше ніж для половини населення Землі рис є основним продуктом харчування, особливо в густонаселених районах Азії з мусонним кліматом.

Приріст виробництва рису, в основному, досягається за рахунок збільшення посівних площ та підвищення урожайності в країнах Азії (Китай, Індія, Індонезія, Бангладеш), Південної і Північної Америки (Бразилія, США), Африки (Єгипет, Нігерія). Практика доводить, що при територіальній обмеженості сільськогосподарських земель кожний гектар угідь за відповідної технології виробництва повинен давати максимальну кількість продукції. Раніше збільшення виробництва зерна та іншої продукції землеробства відбувалося за рахунок розширення посівних площ. Нині досягати цього необхідно в основному шляхом раціонального розміщення зернових культур і підвищення їх врожайності [4, с. 169].

Проблема задоволення попиту на рис, як однієї з високоврожайних культур світового землеробства, дійсно потребує невідкладного вирішення, оскільки останніми роками споживання рису в багатьох країнах Світу має стійку тенденцію до збільшення [3, с. 112]. Світова торгівля зерном охоплює таку продукцію, як пшениця, рис, жито, кукурудза, просо, сорго, ячмінь і овес. У структурі світової торгівлі зерновими культурами перше місце належить пшениці, друге – кукурудзі, третє – ячменю, четверте – рису.

Найбільшу кількість зерна рису експортують країни Азії (Таїланд, В’єтнам, Індія, Пакистан), Північної і Південної Америки (США, Уругвай, Аргентина, Бразилія, Гайана), Європи (Італія, Іспанія, Бельгія, Нідерланди, Франція), Африки (Єгипет). Серед найбільших імпортерів зерна рису можна виділити країни Азії (Іран, Індонезія, Ірак, Малайзія, Бангладеш, Японія), Африки (Кот-д’Івуар, Гана, Бенін, Камерун), Північної і Південної Америки (Канада, Бразилія, Куба, Мексика), Європи (Франція, Німеччина). Сучасне світове сільське господарство спрямоване на вдосконалення виробництва сільськогосподарської продукції. Впровадження нових гібридів, сортів та сучасних технологій дозволило значно підвищити врожайність основних сільськогосподарських культур та продуктивність праці.

Поступове зростання валового виробництва зерна рису в Україні дає можливість збільшувати обсяги його експорту (сировиною та в переробленому вигляді). Серед чинників, що впливають на зростання експортного потенціалу країни, необхідно виділити такі: збільшення виробництва зерна рису; конкурентоспроможність вітчизняної продукції; спроможність вітчизняної переробної промисловості використовувати зерно і трансформувати його в нові продукти; спроможність торгової інфраструктури транспортувати зерно від господарств за межі України [2, с. 10]. Очевидний і той факт, що нині Україна є членом Середземноморської асоціації країн-виробників рису, а це визнання нашої держави на світовому рівні як країни, яка має певні наукові та практичні досягнення в розвитку вітчизняної галузі рисівництва.

Дослідження сучасного стану і тенденцій розвитку ринку рису дають змогу критичного аналізу вітчизняного ринку рису, інституційних та економічних умов його формування і функціонування. Внутрішній ринок України потребує зростання обсягів валового виробництва зерна рису в найближчій перспективі до рівня 230 тис. т, що дозволить забезпечити населення України високоякісним рисом вітчизняного виробництва на рівні 80-90 % від загального попиту на продукцію рисівництва.

Література:

1. Ванцовський А.А. Культура рису на Україні : [монографія] / А.А. Ванцовський. – Херсон : Айлант, 2004. – 172 с.

2. Концепція державної підтримки галузі рисівництва в Україні / [Ванцовський А. А., Вожегов С. Г., Шапар І. І. та ін.]. – К. : УААН, 2004. – 18 с.

3. Морозов Р. В.  Тенденції розвитку ринку рису: світовий та вітчизняний досвід / Р. В. Морозов, В.В. Дудченко // Вісник Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету. – №. 2 (34). – С. 110-114.

4. Економіка виробництва зерна (з основами організації і технології виробництва): [монографія ] / Бойко В.І., Лебідь Є.М., Рибка В.С. [та ін.]; за ред. В.І. Бойка. – К.: ННЦ ІАЕ, 2008. – 400 с.