Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна
діяльність.
к.е.н. Мамотенко Д.Ю., к.е.н. Лозова О.А.
Запорізький національний
технічний університет, Україна
УПРАВЛІННЯ СВІТОВИМ РОЗВИТКОМ НА ОСНОВІ СІТЬОВОГО
МОДЕЛЮВАННЯ
У
зв'язку із глобалізацією й взаємозалежністю сучасного світу проблема аналізу та
управління світовими процесами стає особливо актуальною. Оскільки в умовах
суверенітету та індивідуальних національних інтересів неможливо уявити собі
структуру, що нагадує світовий уряд, система міжнародних відносин шукає
раціональні механізми регулювання, а також підтримки темпів інтеграційних
процесів. В практичному плані сітьове моделювання може дозволити оцінити
реальну структуру взаємозв'язку між країнами, показати фактичну «картину» взаємодії між ними.
Даний взаємозв'язок між акторами багато в чому визначає подальшу траєкторію
розвитку міжнародних економічних відносин, а також складну архітектуру
глобального управління.
Проблемами
застосування сітьового підходу до вивчення процесу прийняття рішень і
вироблення політики займаються такі західні вчені, як Д. Дж. Ричардсон і А. Джордан (концепція співтовариств), Дж. Кингдон (концепція потоків) і П. Сабатье (концепція підсистем), а також такі видні фахівці в області політичних мереж, як Р. Родз, Д. Ноук і Х. Куклински.
На думку О.Н. Барабанова, сучасну стадію в розвитку глобальних процесів відрізняє розрив між стрімким ходом економічної глобалізації й слабкими зусиллями держав по створенню узгодженої політичної системи її регулювання [1, c. 17].
Новим на
сьогоднішній день напрямком у сітьових дослідженнях є вивчення світополітичних
процесів. Відповідно до поглядів А.-М. Слотера [2], у сучасному світі держави
створюють різні мережі відносин і передають їм частину своєї суб’єктності
(влада, повноваження, ресурси тощо). Дані міждержавні мережі й мережі
неурядових організацій створюють павутину нового світового порядку. Міждержавні
мережі, знаходячи власну суб’єктність, поступово відділяються від держав і
починають діяти самостійно. Однак поряд із цим держави залишаються центральним
актором міжнародних відносин.
Розглянемо,
як країни, що беруть участь у міжнародних економічних відносинах співвідносяться зі змінними, що
характеризують їх як мережа.
1. Політична мережа створюється для вироблення
угод, при цьому використовуються наявні у актора ресурси (товарообіг, населення
тощо). Ресурсна залежність може бути нерівномірною, однак сумарний ресурс
мережі не повинен бути менш потенційного «ресурсу впливу», у противному випадку мережа не може стати управлінською.
2. Учасники мережі мають «груповий інтерес» на противагу
індивідуальним. На практиці даний інтерес розділяють всі країни, що є
стабілізуючим чинником організації мережі. Однак певний дисбаланс вносять «приватні інтереси».
Так, Г.
Рахман виділяє сім «ліній розламу»: «профіцитні» країни проти «дефіцитних»; «маніпулятори» проти «маніпуліруємих»; «ригористи» проти «марнотратів»; демократи проти
авторитаріїв; Захід проти інших; «інтернаціоналісти» і «захисники
суверенітету»; великі держави проти
малих країн [3]. Дані розлами дійсно мають місце, впливають на позиції країн у
ключових питаннях, зокрема на перерозподіл квот у МВФ та ін.
3. У сітьовому регулюванні відсутня класична
вертикальна ієрархія. Всі актори потенційно рівні в питаннях вибору й розробки
спільних рішень. Однак у мережі можуть спостерігатися центри, які групують на
собі велику кількість зв'язків, і координують діяльність мережі.
4. Мережі й мережні організації відрізняються
високим потенціалом до змін, динамізмом. У процесі діяльності мережі можуть
перебудовувати свою конфігурацію, включати й виключати певних акторів,
створювати додаткові проблемні мережі. При виході того або іншого вузла мережа
заново реорганізується, у системах утворюється вакуум, і деякий час система не
може функціонувати нормально. Також, на відміну від системи, мережі не
замкнуті, що дозволяє їм потенційно розширюватися нескінченно. Гнучкість мережі
дозволяє їй досить швидко адаптуватися до мінливого середовища.
5. Гетерогенність мережі, велика кількість і
розмаїтість її елементів. Гетерогенність мережі виражається в участі широкого
спектра міжнародних організацій: Міжнародного валютного фонду (МВФ),
Всесвітнього банку (ВБ), Ради по фінансовій стабільності (РФС), Організації
економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), Світової організації торгівлі
(СОТ), Організації об'єднаних націй (ООН) і Міжнародної організації праці
(МОП).
Важливим
аспектом теорії політичних мереж є їхня внутрішня структура - конфігурація
акторів, що в неї входять і характер взаємодії між ними. Певний рисунок
зв'язків між акторами створює сітьову структуру. Актори характеризуються
певними атрибутами: ресурсами, владою й т.д. Від характеристик актора залежить
сфера дії й впливу мережі.
Крім
якісних відмінностей, сітьовий підхід дає можливість математичного опису
мережі, частково запозичений з теорії граф.
Розуміння
структури економічної й політичної взаємозалежності відкриває великий потенціал
як для теоретичного осмислення, так і для практичного використання. Подальше
втілення даного підходу полягає в розробці критеріїв і параметрів зв'язку між
акторами, які включали б і економічні, і політичні аспекти.
Література:
1. Барабанов О.Н., Голицын В.А., Терещенко В.В.
Глобальное управление. –М.: МГИМО-Университет, 2006. – 256 с.
2.
Slaughter A.-M. American’s Edge. Power in the Networked Century // Foreign
Affairs. January – February 2009. – [Електронний ресурс]
– Режим доступу до сайту: http://www.foreignaffairs.com/articles/63722/anne-marie-slaughter.
3.
Rachman G. The G20’s Seven Pillars of Friction // Financial Times. – [Електронний ресурс] – Режим доступу до сайту: www.ft.com/cms/s.