«Педагогические науки»/ 2.Проблемы подготовки специалистов

О.В. Кравченко

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна

Професійна компетентність клінічного викладача як складова якості освіти

Професійна компетенція викладача оцінюється чотирма основними напрямами: професійні цінності та особисті якості; професійні знання; професійні якості і професійні дії [1].

Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосується людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цим професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.

Компетентний клінічний викладач виявляє професіоналізм у навичках, що викладаються, заохочує учасників до володіння новими навичками, сприяє відкритому взаємному спілкуванню, демонструє навички і способи спілкування з пацієнтами, які повинен засвоїти студент чи лікар [3].

Компетентний клініцист постійно активно працює зі студентами: оцінює їх уміння застосовувати навички одразу після виконання якогось завдання, уникає негативного відгуку, замісить цього дає конкретні поради щодо поліпшення роботи,; пояснює наслідок якої-небудь поведінки або дії, ставиться до учасників навчання без осуду; тримає учасників в курсі їх успіхів під час виконання завдань заняття, не допускає неправильного виконання процедури [2,4].

Компетентний клінічний викладач здатний одержувати відгук про проведення занять. Він просить слухачів дати відгуки про його роботу, знаходить студентів, які будуть відверті з ним, просить їх бути конкретними і чіткими. Приймаючи відгуки педагог не виправдовує і не засуджує свої дії, прислухається до думок аудиторій, використовує корисні поради і відкидає непотрібні.

Викладач клінічної дисципліни усвідомлює, що заняття можуть створювати стресову ситуацію, і знає, як зняти стрес у учасників спілкування: уважно спостерігає за учасниками щоб помітити перші ознаки стресу; робить регулярні перерви; урізноманітнює заняття; фокусує увагу на успіхах студента, а не на його невдачах і помилках; доречно використовує гумор.

Спілкування є важливим професійним інструментом педагогічної діяльності, яке спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату. спілкування забезпечує пізнання особистості та обмін інформацією, організацію діяльності, обмін ролями, самоствердження тощо. На етапі управління спілкуванням необхідним є вміння підтримувати ініціативу студентів, організовувати спілкування в діалозі [5].

Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціатором в управлінні спілкування. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу слухачам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.

Вміння спілкуватися допомагає перебороти перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникають на початку викладацької діяльності. Викладач повинен володіти арсеналом засобів, за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні і неповторні. Окрім слів, тембру голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, руху, ритм мовлення, зоровий контакт.

Необхідно згадати про творче самопочуття викладача, яке ніколи не залишається непоміченим. Креативне ставлення педагога впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар’єри, породжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише на довго в пам’яті, а й стає якоюсь мірою їхньої життєвої позиції.

Виділяють такі компоненти творчого самопочуття викладача:

· зібраність, захопленість викладача головними завданнями заняття, його пізнавальним і виховним задумом; усвідомлення цілей і завдань, які впливають на волю, розум та почуття, і стають рішучою силою його творчості;

· уявлення викладачем усіх слухачів і кожного ніби «зсередини»;

· здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.

Якщо вдається заохотити більшість студентів до активного навчання, то можна вважати, що свою роботу викладач виконав успішно.

Література:

1. Мілерян В.Є. Методичні основи підготовки та проведення занять у вищих медичних навчальних закладах / В.Є. Мілерян. – К., 2007. – 120 с.

2. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: [Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений] / Е.С. Полат, М.Ю. Бухаркина, М.В. Моисеева, А.Е. Петров; под ред. Е.С. Полат. - [3-е изд.]. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. - 272 с.

3. Gragg B. Tools from the Field: Participant-Centered Techniques for Effective Training / B.Gragg. - Boston, Massachusetts: John Snow, Inc. and World Education, Inc., 2007. - 130 p.

4. Hubbard J.P. Measuring medical educational / J.P. Hubbard // Lea & Febiger. – Philadelphia, 2001. – 971 p.

5. Singh H. Building Effective Blended Learning Programs / H. Singh // Educational Technologe, 2003. - 43(6).- Р. 51-54.