Психологія та соціологія / 7. Загальна психологія

Канд. психол. н. Кравчук С.Л.

Київський національний лінгвістичний університет, Україна

АВТОНОМНІСТЬ ТА ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Одна з динамічних властивостей емоційності – це емоційна стійкість, що виступає однією з темпераментальних властивостей особистості, та характеризує швидкість переходу від одного емоційного стану до іншого.

Мета статті: виявити особливості емоційної стійкості особистості; проаналізувати чи можна діалектично встановити залежність емоційної стійкості від потреб, мотивів, волі, досвіду, готовності особистості до виконання тих чи інших задач; з’ясувати особливості зв’язку емоційної стійкості з автономністю особистості.

Г. А. Мюррей під терміном “автономія” розумів набутий чи психогенний мотив, що втілює в собі представлення про незалежність як спонукаючої сили. На думку вченого, автономія є одним з декількох мотивів, які мають справу з людською владою, досягаючи її, протидіючи чи підкоряючись їй. Г. А. Мюррей визначив автономію наступним чином: протидіяти впливу чи примусу; не підкорятись авторитету чи шукати собі свободу на новому місці; прагнути до незалежності.

Тому є виправданим розглядати прагнення до свободи та контролю наслідків своєї поведінки функціонально автономною мотиваційною силою.

Згідно Г. Оллпорту [2], існує два види функційної автономії: 1) стійка – пов’язана з механізмами зворотнього зв’язку в нервовій системі, призводить до стійкого звичного способу задоволення потреб; 2) власна – відноситься до набутих інтересів людини, цінностям, установкам, намірам. На думку Г. Оллпорта, процеси власної автономії підкоряються трьом принципам: 1) принцип організації енергетичного рівня: власна автономія можлива, так як рівень енергії, якою володіє людина, перевищує вимоги виживання та пристосування; 2) принцип подолання та компетенції: зрілим людям властива мотивація подолання та здобуття із світу уроків для себе; 3) принцип побудови пропріотичної системи: власні мотиви уходять коріннями в Пропріум (структуру “Я” індивіда), в результаті індивід організує життя з ціллю посилення “Я”, відторгаючи інші мотиви [2].

Х. Хартманн [6] вказував, що “Я” характеризується первісною та вторинною адаптацією. Інстанція “Я” дослідником розглядається як центральний орган адаптації. Адаптація передбачає не тільки пристосування до законів та цілей суспільства, але і спроби їх змінити, активно виробити нові цілі [6].

Згідно Х. Хартманна, первісною вродженою автономією наділені функції, незалежні від несвідомих потягів: здатність до сприймання, моторика тощо.

На думку Х. Хартманна, вторинна автономія пов’язана з навчанням, з досвідом протидії силам Воно, Зверх-Я та зовнішнього середовища [6].

Автономність, на думку більшості гуманістичних психологів, є головним критерієм психічного здоров’я особистості, її цілісності та повноти. Це поняття тяжіє до таких рис, як життєвість та самопідтримка у Ф. Перлза, спрямованість зсередини – у Д. Рісмена, зрілість – у К. Роджерса. Особистість, що самоактуалізується, є автономною, незалежною та вільною. Одначе це не означає відчуження та самотності. В термінах Е. Фромма автономність – це позитивна “свобода для” на відміну від негативної “свободи від” [5].

В поняття “емоційна стійкість” різними авторами включаються різні емоційні феномени. Деякі дослідники розглядають емоційну стійкість як “стійкість емоцій”, а не функційну стійкість людини до емоціогенних умов. Під стійкістю емоцій розуміються і емоційна стабільність, і стійкість емоційних станів та відсутність схильності до частої зміни емоцій [3].

Р. Кеттелл щодо розуміння емоційної стійкості та нестійкості ввів поняття “афективна стійкість”. Під афективною стійкістю вчений розуміє відсутність невротичних симптомів та іпохондричних проявів, спокій, стійкість інтересів.

Слід зазначити, що деякі вчені розуміють під емоційною стійкістю не емоційну незворушність, а переважання позитивних емоцій, при цьому емоційна стійкість розглядається як така властивість особистості, яка забезпечує стабільність стенічних емоцій та емоційного збудження при впливі різних стресорів.

Я. Рейковський розглядає емоціональну стійкість як гіпотетичну особливість людини та вказує на два її значення: 1) людина є емоційно стійкою, якщо її емоціональне збудження, незважаючи на сильні подразники, не перевищує порогової величини; 2) людина є емоційно стійкою, так як, незважаючи на сильне емоціональне збудження, в її поведінці не спостерігається порушень [4].

На думку Є.П. Ільїна, не існує загальної емоційної стійкості [1]. До різних емоціогенних факторів ця стійкість буде різною. Є.П. Ільїн зазначає, що правильніше говорити не про емоційну стійкість, а про стійкість особистості до конкретного емоціогенного фактору.

На нашу думку необхідно розглядати емоційну стійкість особистості як її інтегральну характеристику, що базується на взаємодії емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності особистості.

В нашому дослідженні взяли участь 925 осіб юнацького віку. Серед них: 157 осіб – студенти Київського державного університету харчових технологій, 176 осіб – студенти Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 255 осіб – студенти Національного університету імені М.П. Драгоманова, 337 осіб – студенти Київського національного лінгвістичного університету.

Особи юнацького віку з автономністю більш схильні до спонтанної агресивності, маскулінності, товариськості, відкритості, врівноваженості, екстраверсії, відображеної агресії. Особи юнацького віку з автономністю більш схильні до прагнення до самоактуалізації, спонтанності, аутосимпатії, саморозуміння, креативності.

Не виявлено статистично достовірного зв’язку між автономністю та емоційною стійкістю особистості.

Особи юнацького віку з емоційною стійкістю не схильні до дратівливості, невротичності, депресивності та спонтанної агресивності. Виявлено прямі значущі зв’язки емоційної стійкості з орієнтацією в часі, саморозумінням та прагненням до самоактуалізації.

Особи юнацького віку з автономністю більш схильні до агресивного типу міжособистісних стосунків та менш схильні до співробітництва, альтруїстичного, сором’язливого, залежного типів міжособистісних стосунків. Недовірливо-скептичний, залежний, сором’язливий, агресивний типи міжособистісних стосунків більш властиві особам з емоційною лабільністю.

У осіб юнацького віку не виявлено явно виражених статистично достовірних значущих зв’язків автономності та механізмів психологічного захисту особистості. Особи юнацького віку з емоційною стійкістю не схильні до застосування регресії, заміщення, витіснення як механізмів психологічного захисту особистості.

Перспективою нашого дослідження є подальше вивчення психологічних особливостей автономності та емоційної стійкості особистості, подолання стресів, особливостей змін, що відбуваються у свідомості сучасної молоді.

Література:

1. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Е. П. Ильин. – СПб.: Питер, 2002. – 752 с.

2. Оллпорт Г. В. Личность в психологии / Г. В. Оллпорт. – М., 1998. – 345 с.

3. Плахтиенко В. А., Блудов Ю. М. Надежность в спорте / В. А. Плахтиенко, Ю. М. Блудов. – М., 1985. – 176 с.

4. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Я. Рейковский. – М., 1979. – 392 с.

5. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. – М., 2011. – 288 с.

6. Хартманн Х. Эго-психология и проблемы адаптации личности / Х. Хартманн. – М., 2015. – 160 с.