ПАВЛЕНКО М.М., асистент

ПАЛАМАР І.О., здобувач

Національний університет біоресурсів і природокористування України

ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ ГАЛУЗЕВИХ РИНКІВ

В аграрному секторі економіки внаслідок через специфічні особливості формування попиту, пропозиції, наявність відповідних галузевих перешкод на етапі входу і виходу фірм та капіталів, ринковий механізм, як правило, не в стані забезпечити швидку конкурентну рівновагу попиту та пропозиції. Подібна неспроможність ринкового механізму обумовлена саме тим, що в аграрному секторі у процесі дії міжгалузевої конкуренції, яка урівноважує попит та пропозицію, виникають специфічні для даного сектора бар’єри, які вітчизняний ринок самостійно та швидко не спроможний подолати [1; 3].

Безперечно, важливим принципом державного втручання в країнах з ринковою економікою є пріоритетність ринкового саморегулювання. Наші дослідження підтвердили, що ринок здатний до певної межі самостійно регулювати як виробництво, так і реалізацією агропродовольчої продукції. Внаслідок цього ринковий механізм здійснює фінансування виробників.

Елементом в системі регулювання аграрної економіки є регулювання аграрних ринків. Тому різний вплив на виробника, це і субсидії і пільгове кредитування, податкова система, має регулюючий вплив і на ринок. Також до регулювання аграрних ринків відносять цінове регулювання, у тому числі товарні та фінансові інтервенції, внутрішнє квотування виробництва і збуту, субсидування споживання, обмеження застосування факторів виробництва. Вплив здійснюється на ціни, попит та пропозицію. Окрім того, на внутрішній ринок суттєвий вплив має зовнішньоторговельне регулювання [1-4].

Основною метою регулювання аграрних ринків є формування інституціональних та інфраструктурних умов їхнього функціонування, для забезпечення продовольством населення України; досягнення стабільних доходів і зайнятості населення села; зростання конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості будь-якої із галузей аграрного сектору; усунення значних коливань цін на продукцію сільського господарства; доходів бюджетів усіх рівнів від податкових надходжень учасників ринку.

Як висвітлюють проведені наукові дослідження, цілі регулювання галузевих ринків для кожної країни залежать від різних факторів і тому будуть відрізнятись. Залежно від самозабезпечення основними харчовими продуктами, напрями державного регулювання внутрішнього виробництва доцільно класифікувати як заходи, що здійснюються в умовах: а) дефіциту виробництва; б) рівноваги; в) надлишку пропозиції [1]. Водночас за визначенням Д. Палберга, заможні країни підтримують аграрний сектор економіки, тому, що вони пам’ятають дефіцит харчових продуктів і загрозу голоду під час останніх двох війн; бідні країни - бояться міського населення і тому намагаються їх задовольнити за допомогою дешевих продуктів [1; 2; 5].

При цьому, незважаючи на різні мотиви підтримки аграріїв у розвинених і бідних країнах, їх об’єднує дія економічних законів. Перш за все зростання рівня доходів сільських товаровиробників формують умови для підвищення їх зацікавленості у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції, що в свою чергу, приводить до поліпшення забезпечення країни продуктами харчування і підвищення їх доступності для широких верств населення. Отже, досягнути зростання рівня доходів виробників можна за допомогою підвищення попиту чи скороченні пропозиції на агропродовольство [1; 5]. Як стверджують А.Д. Діброва та О.В. Жемойда, заходи щодо обмеження пропозиції і підвищення попиту тісно пов’язані між собою. Так, скорочення імпорту, з одного боку, впливає на зменшення пропозиції товарів на внутрішньому ринку, з іншого - до підвищення попиту на вітчизняні товари. Виходячи з цього підвищення попиту можна вважати як відносне (по відношенню до попиту) скорочення пропозиції. Звичайно, що підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва стимулює зростання пропозиції товарів на вітчизняному аграрному ринку, що у свою чергу, може привести до відносного скорочення попиту ( в порівнянні з обсягами пропозиції) і, відповідно, до зниження цін [1; 5; 6]. Так, механізми регулювання пропонуємо розділити на групи. Серед них: регулювання попиту, регулювання пропозиції, заходи організаційного, інфраструктурного і інформаційного характеру, зовнішньоекономічне регулювання. Регулювання пропозиції здійснюється за допомогою інструментів: прямі цінові субсидії виробникам, заходи щодо зниження витрат в сільському господарстві, пільгове кредитування, лізинг техніки, програмне управління, ліцензування учасників ринку, контроль за якістю продукції, товарні інтервенції, збутова кооперація, прямі платежі на підтримку доходів сільськогосподарських товаровиробників. Отже, вивчення інструментів регулювання пропозиції має надзвичайно важливе значення оскільки її обмеження може позитивно відобразитися на рівні доходів виробників агропродовольчої продукції.

Список літератури:

1. Регулювання аграрного сектору України в умовах євроінтеграції: Монографія / Діброва А.Д., Андрієвський В.Є., Коробова Н.М. та інші – K.: НУБіП України, Інститут розвитку аграрних ринків. 2014. – 572 с.

2. Кваша С.М. Аквакультурне виробництво: від наукових експериментів до промислових масштабів / Кваша С.М., Вдовенко Н.М. // Інвестиції практика та досвід. – 2011. – № 20. – С. 7–11.

3. Вдовенко Н.М. Державне регулювання розвитку аквакультури в Україні: Монографія / Н.М. Вдовенко. – К. : Кондор-Видавництво, 2013. – 464 с.

4. Вдовенко Н.М. Сучасна парадигма регулювання розвитку галузей аграрного сектору в умовах глобального дефіциту продовольства / Н.М. Вдовенко, Ю.А. Хижняк // Science Rise. – 2015. – № 2/3 (7). – С. 20–26.

5. Розвиток аграрної політики України в умовах євроінтеграції: Монографія / Діброва А.Д., Андрієвський В.Є., Герасименко Н.А. – K.: НУБіП України, Інститут розвитку аграрних ринків. – 2014. – 522 с.

6. Жемойда О.В. Напрями формування пропозиції на ринку агропродовольчої продукції України: Монографія / Жемойда О.В. – К.: ННЦ ІАЕ, 2014. – 380 с.