Cекція державне управління

Кульчій Інна Олексіївна

доцент кафедри державного управління і права

Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка,

к.держ.упр.

Функціональний аналіз органів виконавчої влади України в контексті стратегічного планування

З часів проголошення незалежної держави пройшов доволі тривалий проміжок часу, але і зараз перед Україною стоять схожі завдання і непроста проблема – перетворення в демократичну європейську державу. Досягти останнього було і є можливим завдяки проведенню планомірного, цілеспрямованого, і, водночас, комплексного реформування політичного, економічного, соціального життя країни.

Центральною проблемою трансформації України в напрямку побудови демократичної держави залишається на сьогодні – докорінна зміна системи органів управління, і побудова на її місці сильної, ефективної і прозорої для суспільства виконавчої влади. Невідповідність національної системи органів виконавчої влади сучасним умовам світового середовища, міжнародним принципам, стандартам і вимогам породжує суперечності, які виникли у зв’язку з процесами глобалізації та світової інтеграції. [1, с. 16-17].

Діяльність органів влади всіх рівнів, на думку провідних дослідників державного управління, дозволяє говорити про недостатню результативність і неспроможність ефективно впливати на процеси соціально-економічного та культурного розвитку держави, про незабезпечення якісного рівня надання громадських послуг населенню, який відповідав би європейським стандартам. Крім того, сучасний розподіл повноважень між органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування є недостатньо послідовним: відсутня необхідна взаємоузгодженість законодавчих актів, прийнятих у різні часи та з різних питань організації в системі органів виконавчої влади [4, с. 143].

Тому доречно з’ясувати як працюють органи виконавчої влади в Україні на нинішньому етапі розвитку, як вони виконують свої функції в сучасних умовах. Адже центр уваги в здійсненні українських реформ має зосереджуватися на системних методах і конкретних механізмах удосконалення суспільного управління.

В той же час аналіз функціонально-предметної сфери органів державної влади зробити складно. Особливо – виявлення функціональної сфери державної влади, її гілок та процесу розподілу предметів ведення і повноважень по вертикалі й горизонталі. У цілому створено досить розмите уявлення про функціональну систему державної влади. Доцільно більш чітко закріпити структурну схему поділу державної влади на три її класичні гілки – законодавчу, виконавчу і судову – та більш повно визначити структурну й функціональну складові державної влади, визначити функціональне призначення та окреслити основи для подальшої легітимації правового статусу основних рівнів органів, що формують ту чи іншу підсистему влади в Україні [2, с. 16].

В останні роки спостерігається діяльність щодо вдосконалення органів влади, передусім у напрямі впровадження інформаційних технологій (формування національних інформаційних мереж, використання інформаційних систем для аналізу соціальних проблем і розробка рішень, «електронний уряд»), реалізуються проекти стосовно адаптації іноземного досвіду реформування органів влади, розглядаються питання про нову етику державної служби (пріоритет принципів – відповідальність, підзвітність, відкритість і чесність), розгортається процес формування нових інститутів і механізмів органів влади одночасно з економічними й політичними перетвореннями, продовжують розроблятися механізми проведення реформи в сфері децентралізації.

Важливість чіткої класифікації органів влади та її законодавчого закріплення викликає потребу в запобіганні плутанини у визначенні їх функцій, форм та обсягів повноважень, характеру їх взаємодії. Через безсистемність органів управління на практиці спостерігаємо низьку ефективність, яка обумовлюється невідповідністю форми органу виконавчої влади його функціям і повноваженням, характеру його актів тому місцю, яке він займає в системі органів виконавчої влади, дублюванням функцій різних органів управління, втручанням одних органів у справи інших і т. д. Крім того варто проводити моніторинг соціально-економічної і політичної ситуації, що являє собою комплекс заходів щодо формування об’єктивної інформаційної бази і забезпечення оперативного реагування. Функції системи органів виконавчої влади слід формувати, перш за все, виходячи із мети діяльності певного органу, що здатний їх реалізовувати, задля підвищення соціальної ваги держави.

Всі спроби сучасного реформування наражаються на необхідність визначення її внутрішньої оптимальної структури та дій (реальних, а не декларованих) державних органів стосовно втілення за демократичними правилами стратегічного управління. Бажаним в сучасних умовах реформування органів влади має стати наявність реальної опозиції, яка здатна пропонувати альтернативні плани організації реформ і в демократичному руслі координувати проведення змін владними органами.

На особливу увагу заслуговує розробка моделі процесу стратегічного планування. Це модель довгострокового розвитку соціальної системи, яку можна уявити за допомогою ланцюгової схеми, що поєднує наступні складові елементи: місія організації – цілі організації – оцінка і аналіз зовнішнього середовища організації – управлінське обстеження сильних і слабких сторін – аналіз стратегічних альтернатив – вибір стратегії – реалізація стратегії – оцінка [3, с. 90]. В розробці стратегії та моделі реформ повинні брати участь провідні науковці публічного управління, працівники органів виконавчої влади, політики, фахівці й дослідники з-поза цієї системи. Функціональне обстеження системи органів виконавчої влади нині має бути здійснено, спираючись на принципи об’єктивності, неупередженості, законності та розуміючи його важливе значення для реформування державних органів. В подальшому реформи слід озброїти експертним підґрунтям задля дотримання послідовності, черговості в здійсненні суспільних трансформацій.

Саме тому передумовою ефективності розроблення сучасних реформ має бути в першу чергу їх обов’язкове методологічне і теоретичне забезпечення, різнобічне раціональне та ірраціональне обґрунтування і супроводження, підвищення рівня суспільної, насамперед теоретичної, свідомості [5, с. 272]. Отож, необхідно шукати і знаходити результативні методи організації реформ в системі органів виконавчої влади, адже ця система здійснює реалізацію всіх можливих державних функцій, є основною формою втілення державних повноважень.

Список використаної літератури:

1. Бакуменко В. Моделювання проблемного поля державно-управлінських проблем / В. Бакуменко, С. Кравченко // Вісник НАДУ при Президентові України. – 2006. – № 2. – С. 13-21.

2. Виконавча влада в Україні: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України / Н. Р. Нижник (заг. ред.). – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 127 с.

3. Методологія державного управління: Словник-довідник / [В. Д. Бакуменко, Д. О. Безносенко, С. В. Бутівщенко та ін.]; За ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва.; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ін-т пробл. держ. упр. та місцевого самоврядування. – К. : Вид-во НАДУ, 2004. – 194, [1] с. : іл. – (Наукові розробки).

4. Нижник Н. Перспективи вдосконалення системи територіальної організації влади / Н. Нижник, В. Новик // Адміністративно-територіальна реформа в Україні: оптимальна модель. : [зб. ст.] / Ін-т трансформації суспільства; [голов. ред. О. І. Соскін] – К., 2007. – 287 с.

5. Цвєтков В. Державне управління: теорія, методологія, практика / В. Цвєтков // Вісник Академії правових наук України – 2003. – № 2-3 (33-34). – С. 254-272.