Психологія /10. Психологія праці

К.психол.н. Болотнікова І.В.

Інститут психології ім. Г.С.Костюка НАПН України

Емоційна стійкість лідера як чинник його професійного самоздійснення

Дослідження вітчизняних та зарубіжних наукових праць з проблеми лідерства свідчить про те, що на сьогоднішній день не існує єдиної чіткої концепції розкриття і трактування феномену лідерства. Проте, за багато років дослідження вченими було виділено певні складові, на які вказує більшість дослідників, і однією з найважливіших з них є емоційна стійкість особистості [2].

Існує велика кількість різних визначень поняття ЕС. Більшість з них мають суттєві розбіжності. Це значною мірою обумовлено тим, що проблема ЕС є порівняно молодим напрямком у психології. Її розвиток зв'язаний, насамперед, із запитами практики.

Проте, усі без винятку дослідники під ЕС розуміють інтегративну якість особистості, що сприяє успішному здійсненню діяльності в напружених умовах. У якості основного її критерію більшість дослідників включає характеристики діяльності: успішність, результативність, схоронність, стабільність і ін. Поряд із зазначеними критеріями, указуються різні психологічні, фізіологічні і поведінкові компоненти: мотиваційні, моральні, вольові, інтелектуальні якості і властивості нервової системи.

Як емоційні фактори розглядаються ті чи інші психологічні і фізіологічні параметри: оптимальний ступінь інтенсивності емоційних реакцій, їхня стабільність; якісні особливості емоційних переживань, їхня спрямованість; несприйнятливість до емоціогених ситуацій, здатність контролювати астенічні емоційні стани [4] .

Головними складовими, фундаментальними компонентами ЕС є: адекватність емоційної оцінки ситуації, домірність емоційних реакцій; гармонійність відносин між усіма компонентами діяльності в емоціогенних умовах; емоційна реактивність (збудливість).

Поняття ЕС, яке б виходило із самих широких точок зору і сполучало б у собі до деякої міри всі інші визначення було дано П. Б. Зільберманом. Воно виходить із принципу взаємодії емоцій, волі, інтелекту і фізіологічної організації в їхньому відношенні до діяльності: «ЕС – інтегративна властивість особистості, що забезпечує оптимальне успішне досягнення мети діяльності в складній емотивній обстановці» [4].

У цьому визначенні, на думку Л.М. Аболіна, бракує більш чіткого позначення емоційного способу досягнення результатів діяльності, здійснюваної в напружених умовах. Оскільки ЕС – явище емоційного порядку (стосовне, насамперед, сфери емоційності), емоційні особливості (механізми) повинні при її вивченні займати домінуюче становище [1].

Найбільш важливі емоційні параметри ЕС: поріг емоційних переживань, здатність регулювати емоції, емоційна реактивність, змістовні, якісні (модальність, знак), формальнодинамічні (поріг, глибина, тривалість, лабільність, інтенсивність) і експресивні характеристики емоційних переживань.

Виділяють різні критерії ЕС.

1. До основних критеріїв відносять успішність чи результативність діяльності. У цьому критерії особлива увага приділяється характеру зрушень у діяльності – її поліпшення чи погіршення.

2. Також при оцінці ЕС широко використовуються різні просторово-часові параметри рухових дій — швидкість, точність, частота, ритм і ін., а також показники особливостей фізіологічних реакцій.

3. ЕС може діагностуватися за якісними (модальносними) і деякими експресивними характеристиками стійких і короткочасних емоційних переживань. Наприклад у спорті про ЕС можна судити по характеру, інтенсивності і тривалості передзмагального і змагального емоційного збудження, його коливанню і ступені впливу на успішність діяльності; характеру передстартового настроювання - стенічному чи астенічному; ступеню впливу на спортсмена різних змагальних емоціогенних факторів. Більшість дослідників найчастіше використовують такий фізіологічний емоційний параметр як емоційна реактивність (збудливість).

4. Наступний критерій ЕС – ступінь оптимальності емоційних переживань. Психологічний зміст оптимального рівня ЕС є індивідуальним. Людина не має фіксованих критеріїв оптимальності, що задаються ззовні, а виробляє свою, внутрішню систему змістовних, якісних і динамічних емоційних критеріїв оптимальності.

5. Ще один критерій ЕС – ступінь домінування позитивних чи негативних емоцій, діагностованих за допомогою даних про особливості емоційної експресії – емоційно виразних реакцій.

6. Останній критерій ЕС – якість емоцій, що діагностуються за допомогою експертних оцінок чи за допомогою реєстрації особливостей емоційної експресії [1].

Формування емоційного досвіду є поетапним, у процесі якого його цілісність, автономність, автоматизованність і доцільність відбуваються не за рахунок абстрагування чи збіднення змісту, а за рахунок своєрідного (емотивного) об'єднання різноманітних предметних просторово-часових і значеннєвих характеристик діяльності.

Фіксація емоційного досвіду відбувається у формі спеціальних безпосередніх переживань. Значення переживань полягає у тому, що вони виконують функцію емоційної дії оцінювання. Значення емоцій (емоційних оцінок) як дії оцінювання чи емоційної дії полягає в тім, що відбита людиною дійсність зіставляється з відбитими в неї ж емоційними програмами життєдіяльності [3].

Емоційно стійка людина – це не сума окремих складових емоційного процесу, його переживань і поведінкових реакцій, а певна їхня організація. Одним із критеріїв такого рівня організації є висока емоційність, що характеризується не тільки наявністю позитивних, але і негативних емоцій, що не завжди протистоять успішному досягненню мети діяльності. Вони становлять одне з головних умов ефективного функціонування системи емоційної регуляції. У підсумку людина уникає тих помилкових, не відповідних до її основних цільових настанов, дій, що легко могли б виникнути під впливом випадкових обставин [2].

Включаючи в цілісну систему діяльності, емоції різних модальностей стають «розумними», узагальненими, передбачаючими, а інтелектуальні процеси, функціонуючи в даному контексті, здобувають характер емоційного мислення

Література

1. Аболин Л.М Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека : монография /Л.М. Аболин. – Казань : Издательcтво Казанского университета, 1987. – 264 с.

2. Егоршин А.П. Управление персоналом. / А.П. Егоршин. – М., 2001. – 265 с.

3. Коляда В.И. Целостность личности в контексте социокультурных трансформаций современной России / Человек в социокультурном мире. – Саратов, 1997. – Ч.3. – С.29–30.

4. Мітлош А.В., Моляко В.О., Бажанюк В.С. Психологічні особливості обдарованості: концепції, діагностика, тренінги: монографія / А.В. Мітлош, В.О. Моляко, В.С. Бажанюк, В.В.Камишин /. – К.: Інститут обдарованості дитини, 2014. – 290с.

5. Самоукина Н.В. Психология и педагогика профессиональной деятельности: Учебник / Н. В. Самоукина. - М.: ЭКМОС, 1999. - 352 с.