Абдуллаєв А.К., Ребар І.В., Індік Д.В.
Мелітопольський державний педагогічний університет
імені Богдана Хмельницького,Україна
Особистісно орієнтований підхід до фізичного
виховання старшокласників у навчально-виховному
процесі загальноосвітньої школи
Нині в Україні на законодавчому рівні визнається, що метою
державної політики у сфері освіти повинно бути створення умов для розвитку
особистості та творчої самореалізації кожного громадянина, виховання покоління
людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя. З огляду на це
перед філософською, педагогічною та психологічною науками надзвичайно актуально
постає проблема розроблення науково обґрунтованого організаційно-методичного
забезпечення особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання
школярів, яке допоможе кожному учневі відчути себе свідомим та відповідальним
суб'єктом освітнього процесу
Беззаперечно актуальною залишається проблема впровадження
реально працюючих особистісно орієнтованих технологій і у сучасну систему
фізичного виховання школярів. Це зумовлюється загрозливими тенденціями у стані
здоров'я випускників шкіл (Н. Василишина, М. Зубалій,
О. Леонов та ін.); зменшенням рухової активності юнаків та дівчат (О. Дубогай, М. Дутчак, Р. Левін та ін.); погіршенням рівня їх фізичної
підготовленості (Д. Глазирін, Г. Лещенко, С. Операйло та ін.); збільшенням кількості летальних випадків
на уроках фізичної культури (Г. Апанасенко);
наявністю у шкільному процесі фізичного виховання авторитарних, екстенсивних
методів навчання, виховання та розвитку дитини (А. Дубенчук,
М. Дутчак, Н. Фролова та ін.).
На даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки існують
різні погляди науковців на шляхи гуманізації та демократизації існуючої системи
фізичного виховання школярів [1, 2]:
перехід до суб'єкт-суб'єктної моделі взаємодії вчителя з учнями (Є. Ільїн, А. Оплетін, С. Філімонова, Б. Шиян
та ін.); організації продуктивної міжособистісної взаємодії серед школярів (А. Баранов,
Є. Короткова, А. Цьось та ін.); впровадження інноваційних
методів та прийомів (М. Зубалій, І. Мокрушина, В. Якимович та ін.); спортизація
шкіл (М. Правдов, М. Родін,
Г. Северухін та ін.), актуалізування
духовно-ціннісного потенціалу фізичної культури (Г. Питльований, Є. Приступа, В. Столяров та ін.); впровадження
особистісно орієнтованих технологій (О. Аксьонова, О. Дубогай,
Н. Пешкова, Н. Фролова та ін.).
Складність та багатогранність проблеми побудови особистісно
орієнтованої системи фізичного виховання старшокласників у загальноосвітній
школі детермінується низкою суперечностей між
загальнодержавними вимогами до рівня підготовленості учнів та особистісними
потребами, інтересами, мотивами, системою цінностей кожного старшокласника;
розробленістю теоретико-методологічних засад особистісно орієнтованої парадигми
освіти та відсутністю чіткого педагогічного забезпечення його реалізації у
системі фізичного виховання; необхідністю ефективного формування особистої
фізичної культури старшокласників та недостатнім володінням учителями
особистісно орієнтованими методиками.
Аналіз поглядів науковців засвідчив, що на даному етапі
розвитку педагогічної науки під особистісно орієнтованим підходом до виховання
доцільно розуміти поетапну, систематичну та комплексну допомогу учням на шляху
до висококультурної, гармонійної, самоактуалізації
власного духовно-морального і фізичного потенціалу в соціально-корисній
площині.
Реалізація ідеї особистісно орієнтованого підходу у фізичному
вихованні неможлива без урахування як загальнопедагогічних,
так і специфічних принципів особистісно орієнтованої парадигми освіти;
орієнтації змісту педагогічного процесу на забезпечення школярів усім необхідним
для формування та розвитку власної особистості; створення оптимальних умов для
виявлення та розвитку в учнів механізмів самоактуалізації,
саморегуляції, самостимуляції та відповідальності,
які у своїй сукупності забезпечують формування неповторної, суспільно-значущої
індивідуальності кожної дитини.
Особистісно
орієнтована система фізичного виховання старшокласників повинна бути спрямована
на формування в учнів особистої фізичної культури. Зокрема, таких її
компонентів, як інформаційно-інтелектуальний, мотиваційно-вольовий та діяльнісно-рефлексивний, основними критеріями сформованості
яких є знання з теорії та методики фізичного самовдосконалення, інформаційна
потреба у сфері фізичної культури, компетентність у розробці методики фізичного
самовдосконалення, ставлення до занять фізичною культурою, реалізація потреби у
фізичному саморозвитку, цілеспрямованість у фізичному самовдосконаленні,
фізична підготовленість, рухова активність протягом тижня та знання показників
власного фізичного стану.
Однак переважна більшість учителів фізичної культури не
розуміють суті особистісно орієнтованого підходу і, як наслідок, рідко та
безсистемно використовують у власній педагогічній практиці особистісно
орієнтовані технології навчання і виховання учнів. Це вступає у суперечність з
тим, що старшокласники хотіли б суттєво збільшити ступінь своєї суб'єктності у
процесі фізичного виховання та кількості творчих завдань, у яких можна проявити
власну індивідуальність, оригінальність та нестандартність.
Таким чином, на сьогоднішній день теоретично обґрунтовані та
експериментально перевірені організаційно-педагогічні умови, які сприяють
особистісній орієнтації системи фізичного виховання старшокласників та значно
підвищують ефективність формування особистої фізичної культури в учнів, є
такими: організація конструктивного спілкування між суб'єктами педагогічного
процесу; стимулювання суб'єктності учнів у фізкультурно-спортивній діяльності
та перехід фізичного виховання школярів у фізичне самовдосконалення.
Література
1.
Дубогай О.Д. Фізкультура як складова
здоров’я та успішного навчання дитини / О.Д. Дубогай.
– К.: Шкільний світ, 2006. – 126 с.
2.
Глазирін І.Д. Основи диференційованого
фізичного виховання / І.Д. Глазирін. – Черкаси:
Відлуння-Плюс, 2003. – 352 с.