Тарабукіна О.М.

Житомирський державний технологічний університет

Державне управління інвестиційною діяльністю України на регіональному рівні

Запровадження у 2006 р. в Україні політичної реформи кардинально змінило формат системи управління регіональним і місцевим інвестиційним розвитком, розподіл повноважень та відповідальності за розвиток територій. Передача основних повноважень у сфері регіонального й місцевого розвитку органам місцевого самоврядування гальмується відсутністю адекватної системи й механізмів контролю за ефективністю рішень і дій цих органів. Механізми та інструменти, які сьогодні використовуються державою для розв’язання регіональних проблем, є недостатньо ефективними, що призводить до поглиблення структурних деформацій та диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.

Внаслідок такого підходу до економіки з боку органів влади в цілому підсумки економічного та соціального розвитку України у 2007 році виявились досить суперечливими. Поряд з високими показниками економічного зростання та позитивних тенденцій у соціальній сфері можна спостерігати достатню кількість тривожних факторів, які свідчать про макроекономічну нестабільність регіонів країни, що супроводжується „затягуванням економіки в інфляційну прірву”, нестабільність національної валюти, паливно-енергетичною кризою тощо.

За формою державного устрою Україна є унітарною державою, проте, розміри її території, а також істотні історичні, культурні, економічні й інші розходження між регіонами спричиняють неможливість уніфікованого підходу до реалізації регіональної політики, а території, виходячи з цього, мають потребу в ретельному виборі моделей їх розвитку.

При вивченні особливостей регіональних економік важливо пам'ятати, що умовою успішної діяльності в регіоні є адекватне визначення позицій території в системі державного управління й господарської діяльності, а також формулювання її конкурентних переваг.

Інвестиційна діяльність на рівні регіонів віддзеркалює макроекономічні тенденції, але крім того зазнає впливу економічної ситуації, об'єктивно складених соціально-економічних умов в регіонах. Це потребує коригування і регулювання з боку органів влади. Управління інвестиційною діяльністю на регіональному рівні відбувається за двома напрямками.

По-перше, це підвищення інвестиційної привабливості, яку забезпечують розвиток ринкової інфраструктури, рівень заробітної плати, рівень зайнятості, соціальна ситуація, доступ до перспективних ринків збуту, високопрофесійні кадри, вагомий виробничий потенціал.

По-друге, важливим механізмом управління інвестиційною діяльністю виступає регулювання обсягів централізованих капіталовкладень. Крім того, інвестиційна діяльність зазнає впливу громадського сектору. Відповідно різняться і механізми, якими оперують органи влади при активізації інвестиційної діяльності.

Серед важелів, що спричинюють необхідність впливу держави на інвестиційну діяльність на рівні регіонів, значним є нерівномірність показників інвестиційної діяльності у різних регіонах.

Найінтенсивніший розвиток виробництва за рахунок вітчизняних капіталовкладень та із залученням іноземних інвестицій спостерігається в одних і тих самих регіонах. У тих же регіонах спостерігається й активне інвестування капіталу в економіку інших країн. Це спричинено привабливим інвестиційним кліматом, загальним стабільним економічним розвитком, а також виваженими управлінськими рішеннями органів місцевої влади. Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху до формування єдиного господарського простору в країні, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати виробництво, розбудовувати господарський комплекс території, відповідно не розвивається соціальна сфера.

Основний механізм, що використовує держава в управлінні інвестиційною діяльністю, містить наступні складові:

1. Розробка нормативно-правової бази. За 2006 - початок 2007 рр. було розроблено і ухвалено декілька принципових нормативно-правових актів. Їх важливість зумовлена унормуванням питань інвестиційної діяльності на регіональному рівні, посиленням інституційного впливу на становище у сфері залучення інвестицій. Слід зазначити, що правова база, що регламентує інвестиційну діяльність, ще не структурована. Не всі питання, що стосуються інвестиційної діяльності, врегульовані.

2. Створення СЕЗ та ТПР. Станом на початок 2007 року, за результатами функціонування 11 ВЕЗ і ТПР у 9 регіонах: залучено інвестицій на суму 654,5 млн. дол. за 2006 рік; освоєно 2,4 млрд. гривень інвестицій. Протягом 2006 року створено 6,6 тис. та збережено 333 робочих місць. До бюджетів усіх рівнів за 2006 рік надійшло податків, зборів та обов'язкових платежів на суму 2 млрд. грн. Діяльність СЕЗ та ТПР засвідчує їх значимість з огляду на покращання економічних показників і інтенсифікацію розвитку регіонів. Однак введення таких режимів має бути спрямоване на збільшення вигоди суб'єктів господарювання, які знаходяться поза дією таких режимів. Зокрема це стосується пільгового режиму оподаткування.

Сьогодні, попри загалом позитивну динаміку зростання, наявний стан ситуації вимагає швидких змін в управлінні не лише інвестиційною діяльністю, а й соціально-економічним розвитку регіонів в цілому. Тому, першочерговим завданням органів влади всіх рівнів є розробка чіткої стратегії інвестиційного розвитку по відношенню до регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного і одноразового, а перспективного і стабільного. На нашу думку, цьому сприятимуть:

1. створення виваженої та ефективно діючої моделі інвестиційного розвитку територій, яка базуватиметься на стратегічному плануванні, що є принципово важливим для побудови ефективної системи організації та управління інвестиціями в розвиток регіону;

2. визначення основних пріоритетів розвитку інвестиційного ринку, що сприятиме в майбутньому зростанню конкурентоспроможності економіки регіонів України;

3. впровадження в життя механізмів створення і підтримки інвестиційного клімату регіонів;

4. формування та реалізація принципово нового алгоритму оцінки та управління інвестиційною привабливістю регіонів тощо.

Отже, управління інвестиційною діяльністю залишається стратегічним напрямком політики регіонального розвитку. Держава в цьому процесі відіграватиме роль координуючого та направляючого центру, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. За таких умов регіональний і державний потенціал отримає необхідні інвестиційні нагромадження для економічного оновлення та зростання.

Література:

1. Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні // Фінанси України. – 2004р. - №10. – с. 82 – 88

2. Мартиненко В. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми невизначеності та методи їх зняття // Економіка України. - 2004р. -№8. - с. 50-56

3. Україна в 2007 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку: Експертна доповідь. – К. : НІСД, 2007. – 264 с.

4. Чабаненко Е. Регионы Украины: общий очерк политического, экономического и социального развития, http://www.parliament.org.ua