Залуговська І.Г.

Криворізького економічного інституту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Сучасні проблеми оплати праці в Україні

У нашій державі створено і введено в дію велику кількість нормативно-правових актів з питань оплати праці, але їх практичне втілення в економічне життя України має цілий ряд проблем, пов’язаних із відірваністю законодавства від реальних економічних і політичних умов в країні, великою кількістю уточнюючих нормативних документів на додаток до основних, що ускладнює їх розуміння.

Недосконалим є чинний Закон України «Про колективні договори і угоди», що чітко не визначає принципів, сторін колективних переговорів, не вирішує питання про визначення повноважного представництва сторін, не розмежовує належним чином цілі, завдання, компетенцію окремих рівнів, зокрема, галузевого і національного.

Існують проблеми і в законодавстві з питань соціального страхування. Українська влада і досі не може прийняти та розпочати втілення Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», наштовхнувшись на ряд перешкод. Так, збільшення податкового тиску на працівників і роботодавців, призведе за сучасних умов до подальшої тінізації економіки, збільшення бюджетних витрат та зловживань у даній сфері, а тому дане нововведення необхідно здійснювати поступово. Без зниження діючих податкових ставок оподаткування вводити медичне страхування недоцільно. Крім того необхідно визначити безпосередньо в законі об’єм базової програми меддопомоги, перелік послуг, які мають надаватись за рахунок такого виду страхування, механізмів страхового покриття вартості медикаментів і подібні аспекти. Впровадження загальнообов’язкового медичного страхування є складним процесом, однак воно є об’єктивною необхідністю, адже це можливість привернути додаткові кошти для фінансування медицини, рівень якої в Україні є здебільшого нижчим за середній [1].

Актуальною для нашої держави є й проблема великих розмірів пенсійних витрат. Причинами цього є: демографічна криза, через яку Україна стала однією з найбільш старих націй світу; низький пенсійний вік (порівняно з іншими країнами) та значна кількість пільгових пенсій і, як наслідок, – занадто велика кількість пенсіонерів по відношенню до працюючого населення.

Зараз одним із шляхів вдосконалення системи соціального страхування є зосередження всіх функцій в одному з соціальних фондів – Пенсійному фонді, відповідно до розробленого у 2005 році Міністерством праці і соціальної політики України проекту Закону «Про єдиний соціальний внесок». Можливість приймання такого Закону розглядається й до сьогодні, але спеціалістами дається різна характеристика такого внеску та по-різному прогнозується його вплив на майбутній фінансовий стан системи страхування [2]. Великою перевагою є скорочення адміністративних видатків за умови виконання процедури збору єдиного внеску одним органом замість чотирьох, як це відбувається нині. Але введення даного нормативного акту в дію потребує істотних доопрацювань.

Нагальною проблемою є і недостатній контроль за відпрацьованим часом, що, у кінцевому випадку, призводить до порушення норм трудового законодавства. Повсякчас зустрічаються випадки тривалого затримання працівників на роботі у неробочий час без будь-якої компенсації за додаткову роботу. При цьому повинна істотно зрости роль профспілок, які покликані захищати права та інтереси працюючих, щодо налагодження системи відслідковування часу, умов роботи і її оплати.

Зараз все більш помітним явищем у нашій державі стає безтарифна система оплати праці, що являє собою різновид системи преміювання персоналу підприємства. Будучи ефективним способом підвищення продуктивності праці персоналу, дана вона є досить суперечливою, адже містить у собі вагомий недолік, який полягає у сприянні перевищенню керівництвом своїх повноважень і розгортанню соціальної несправедливості на підприємстві. Застосування на такої системи оплати праці є також наслідком недоліків законодавства України з оплати праці.

Отже, система оплати праці в Україні потребує значних вдосконалень. Заробітну плату необхідно підвищувати, але для того, щоб це не стало ще одним чинником інфляції, треба на законодавчому рівні встановити, що джерелами її формування можуть бути кошти від економії витрат та росту продуктивності праці. При встановленні, з одного боку, реального розміру мінімальної зарплати, а з іншого, визначених джерел формування фонду оплати, у підприємців обмежаться можливості утворення тіньових доходів.

Для забезпечення належного рівня соціального захисту населення необхідно реформувати систему соціального страхування, зменшувати податковий тиск на суб’єкти господарювання, обґрунтувати і раціонально втілювати в життя загальнообов’язкове державного медичне страхування та єдиний соціальний податок, досягти розумного врегулювання розмірів ставок обов’язкових соціальних платежів, а також прозорості їх використання.

Перелік використаної літератури

1. http://www.dedal.ua/dbm.php//29.02.08//16:36:11

2. http://www.cis.minsk.by/main//01.03.08//15:21:22

3. http://www.vpf.com.ua/ua/text.html//28.02.08//14:07:55

4. http://www.courier-pfu.com.ua/ua/text.html//01.03.08//17:10:02

5. Закревський В. Система загальнообов’язкового державного соціального страхування: проблеми та перспективи розвитку //Україна: аспекти праці. – 2004. - №5. – С.27.

6. Фіонік Д. Про соцстрахування: Василеве щастя //Контракти. – 2006. - №39. – С.13.