Экономические науки/ Внешнеэкономическая деятельность

Здобувач кафедри економічної теорії КОРШУНОВА Г.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. М.І. Туган –Барановського, Україна

СТАН ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ У ПРОМИСЛОВІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Інтенсифікація процесу реновації вітчизняної промисловості в період
2005-2008 років стала причиною додаткового збільшення обсягів імпорту товарів. Це збільшення відбулося значною мірою за рахунок інвестиційних товарів, які спрямовувалися на перехід вітчизняного виробництва на нові технології та оновлення виробничих потужностей.

На роботу експортоорієнтованих галузей значний вплив мала кон’юнктура на світових ринках, що позначалося і на динаміці виробництва.

Як і у попередні роки, основна доля експорту України – це продукція металургійної і хімічної галузей та машинобудування: у загальному обсязі експорту товарів частка даної продукції у січні-червні 2007 р. становила 67,8 %, у тому числі чорних металів – 35 % [1].

Зростанню у показниках промислової галузі сприяло значне покращення ситуації у металургії та виробництві готових металевих виробів, де приріст виробництва порівняно з січнем-червнем 2006 року склав 13,9 %. Зростання відбулося на підприємствах з виробництва чавуну, сталі та феросплавів – на 14,1 %, труб – на 15,0 %, готових металевих виробів – на 19,9 % [1].

Покращенню результатів роботи галузі сприяли як поліпшення кон’юнктури, так і ціни на зовнішньому і внутрішньому ринках, а також проведення підприємствами більш виваженої маркетингової політики, технічно-організаційних заходів, спрямованих на зменшення споживання енергоносіїв та підвищення конкурентоспроможності продукції.

Зовнішньоекономічна діяльність України характеризується значними регіональними розбіжностями, як у експорті так і в імпорті товарів. У першому півріччі основна частина експорту товарів (53,7 %) та імпорту (57,4 %) припадає на Донецьку, Дніпропетровську області та м. Київ, тоді як питома вага таких регіонів, як АР Крим, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області та м. Севастополь не перевищує одного відсотку у загальному обсязі як експорту так і імпорту товарів [2].

За січень-червень 2007 року експорт товарів збільшився в усіх регіонах, імпорт у 22 регіонах. Позитивний баланс зовнішньої торгівлі товарами забезпечено у 18 регіонах. 9 регіонів мали від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами, при цьому у 7 регіонах воно збільшилось порівняно з відповідним періодом 2006 року. Найбільше від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі отримано у м. Києві – 7764,1 млн. дол. США (зростання проти січня-червня 2006 року – на 2657,8 млн. дол. США) [3].

Саме тому таким актуальним в цей період є розроблення практично нового механізму регулювання зовнішньої торгівлі, в якому знайшли б відображення сучасні економічні, юридичні та організаційні міжнародні закономірності, а також особливості національної економіки України в період трансформації.

Найважливіша особливість створення національного механізму державного регулювання зовнішньої торгівлі в розвинутих країнах – це висока економіко-правова забезпеченість. Основна законодавча база державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні вже створена. Разом з тим вона ще є незавершеною, надто фрагментарною. До того ж рядом нормативно-правових актів вона постійно змінювалась протягом короткого терміну, іноді навіть у протилежних напрямах, які сумарно не поєднувалися в єдину виважену стратегію.

Україна намагається підтримувати експорт, акцентуючи увагу на збереженні традиційних ринків збуту вітчизняної продукції, особливо в Росію, і проникнення на нові ринки за допомогою нарощування інвестицій у високотехнологічні виробництва, накопичення коштів для освоєння нових технологій, вдосконалення договірно-правової бази торгово-економічних відносин, адаптації українського законодавства до норм СОТ.

Проблеми українського експорту пов'язані з високою часткою сировинних товарів, а також продукції з низьким рівнем переробки в загальній товарній масі експорту і вичерпуючими можливостями його екстенсивного нарощування. За оцінками українських експертів, близько 70% експорту чорної металургії визнається неконкурентоспроможним (енерговитрати і витрати матеріалів у 2-3 рази перевищують ці показники в розвинутих країнах), близько 60% продукції виробляється на устаткуванні, що давно є морально застарілим [2,4]. Внутрішнє споживання продукції гірничо-металургійного комплексу знизилося, що не дає змоги підприємствам при виникненні проблем на зовнішніх ринках оперативно переключатися на задоволення внутрішніх проблем. Інвестиції в ефективні технології для підвищення конкурентоспроможності експорту продукції машинобудування, хімічної та металургійної промисловості забезпечують віддачу тільки в середньостроковій перспективі. Удосконалення експортно-імпортної політики повинно базуватися на поетапному підході. З початку економічних реформувань в Україні так і не визначена довготермінова міжнародна спеціалізація виробництва. Тому головним завданням регулювання експорту в цих умовах є підтримання зовнішньоторговельного балансу і одержання валютних коштів для сплати критичного імпорту шляхом сприяння розвитку експорту [5]. Реалізація цього завдання неможлива без розроблення Державної програми розвитку експортного потенціалу України. Головними складовими такої програми на першому етапі реформування мають бути (див. рис.1.1.):

№ п/п	Пропозиційні елементи
1.	розширення українського експорту
2.	зменшення в експорті частки продукції з низьким ступенем обробки та стимулювання збільшення обсягів продукції високого ступеня обробки
3.	посилення впливу держави на формування експортних потоків на основі геоекономічної диверсифікації експорту
4.	попередження спроб експорту і реекспорту імпортованої продукції на умовах демпінгу
5.	обмеження вивезення товарів, обсяги виробництва яких недостатні для задоволення потреб внутрішнього ринку або не мають надійної ресурсної бази
6.	здійснення стандартизації та сертифікації продукції згідно з вимогами країн-імпортерів
7.	налагодження вітчизняних технологій з виробництва імпортозамінних та експортоспроможних товарів з метою зменшення вразливості української економіки перед спробами зовнішньоекономічного і політичного тиску
8.	формування механізму кредитної, інформаційної підтримки експортерів
9.	удосконалення механізму податкової системи та митно-тарифного регулювання вивезення дефіцитних видів продукції та сировини, та ін.

Рис.1.1. Удосконалення регулювання експорту

Оскільки процеси базових структурних перетворень і зростання міжнародної конкурентоспроможності в Україні відбуваються досить повільно, то удосконалення зовнішньоторговельної політики на перших етапах перехідного періоду вимагає оптимального збереження і використання традиційних експортних і імпортних ринків, підтримки і нарощування вітчизняного виробництва, поступового зростання його конкурентоспроможності. Актуальним є скорочення невиробничого і раціональне використання виробничого імпорту, максимальна диверсифікація ринків стратегічно важливих товарів (енергоносіїв, сировинних та інших ресурсів).

Література:

1. Статистичний щорічник України за 2007 рік /Державний комітет статистики України. – 2007. – 714с.

2. Аналітична записка “Структурні співвідношення в економіці України” (за даними таблиць “витрати-випуск” (міжгалузевого балансу)) – Київ.: Міністерство економіки України, 2007.

3. Експрес-випуск №260 від 15.10.2007р. “Фінансові результати діяльності підприємств України за I півріччя 2007 року” .– Київ.: Державний комітет статистики України, 2007.

4. Садеков А.А., Лисова Н.А. Инвестиционная привлекательность предприятия .- Донецк: ДонГУЭТ им. М. Туган-Барановского, 2001. – 272с.

5. Копченко І.М. Актуальні проблеми державної підтримки малого підприємництва України на сучасному етапі // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №4 (35). – с.115-119.