Федчик В.А.

Донецький державний університет управління, Україна

Аналіз сучасних зарубіжних концепцій юридичної аргументації

У царині права аргументація відіграє вельми важливу роль. Особливої значущості вона набуває тоді, коли людина, подаючи який-небудь позов або прохання, бажає, щоб інші люди прийняли цю заяву. Будь-який адвокат, що представляє справу в суді, зобов’язаний довести важливість вимоги клієнта за допомогою аргументів. Очікується, що суддя також повинен аргументувати своє рішення. Більш того, в законодавстві багатьох країн, яке регулює судову систему, прямо записано, що суддя зобов’язаний обґрунтувати своє рішення. Коли парламентарій подає законопроект до парламенту для розгляду, від нього чекають, що він прагнутиме обґрунтувати свою пропозицію. Учені-юристи також користуються аргументацією для обґрунтування своєї думки перед колегами. Будь-яка людина, яка висуває юридично значущу точку зору і хоче, щоб вона була прийнята, зобов’язана подати аргументи на підтримку своєї точки зору.

Усе це пояснює, чому теоретики аргументації вважають юридичну аргументацію не тільки важливою цариною досліджень, але також важливою сферою застосування ідей, розвинених у царині теорії аргументації.

Метою цієї статті є спроба здійснити аналіз різних підходів зарубіжних учених до дослідження юридичної аргументації на зламі ХХ–ХХІ ст.

За останні тридцять років був опублікований цілий ряд досліджень як теоретиками аргументації, так і теоретиками права, присвячених аналізу різних аспектів юридичної аргументації. Інтерес до юридичної аргументації вперше зародився в середовищі теоретиків права. У 70–80-х рр. XX ст. темі зв’язку аргументації і теорії права був присвячений ряд міжнародних конференцій. Серед теоретиків аргументації інтерес до юридичної аргументації почав зростати також у 70–80-х рр. XX ст. Юридична аргументація завжди була однією з тем, що обговорювалися на конференціях Міжнародного товариства вивчення аргументації (International Society for the Study of Argumentation (ISSA)) і Асоціації мовленнєвої комунікації США (Speech Communication Association (SCA)).

Після 1970 р. з’явилося відразу декілька публікацій, присвячених юридичній аргументації. Перші з опублікованих досліджень були виконані в руслі логіки. Описуючи суперечку між формалістами і неформалістами з приводу ролі логіки в юридичній аргументації, Д. Хоровіц [24] доходить висновку: розбіжності між представниками цих двох таборів полягають у тому, що різні автори по-різному використовують ті самі базові терміни і теза, яку відстоюють неформалісти, ґрунтується величезною мірою на помилкових поглядах. Д. Калиновський [26] у своїй роботі описує різні напрями, що існують у юридичній логіці, і пропонує свою теорію юридичної аргументації, що містить класифікацію типів міркування. У подальших оглядах автори приділяють увагу різним аспектам теорії аргументації і філософії мови. Описуючи різні моделі аргументації, Д. Страк [57] відзначає, що жодна з моделей, включаючи емпірико-описові моделі (empirical description models) (Toulmin, топика (topics)), епістемологічні нормативно-оцінні моделі (normative evaluative models) (логіка, критичний раціоналізм (critical rationalism), герменевтика (hermeneutics)), соціальні теорії (марксизм, концепція Ю. Хабермаса, Ерлангенська програма (Erlangen Schule)), не містить прийнятного аналітичного апарату для оцінки раціональності юридичної аргументації. Він доходить висновку, що подібний апарат можуть запропонувати соціальна топіка (social topics) і риторика. Р. Алексі [3] пропонує теорію юридичної аргументації, яка ґрунтується на ідеях аналітичної філософії моралі (analytic moral philosophy) таких авторів, як Стівенсон (Stevenson), Л. Віттгенштейн (Wittgenstein), Дж. Остін (Austin), Хейр (Hare), С. Тулмін (Toulmin) і Д. Е. Байер (Baier), на концепціях теорії істини як консенсусу Ю. Хабермаса (Habermas’ consensus theory of truth), теорії практичного міркування, розробленої представниками Ерлангенської програми (theory of practical deliberation), а також теорії аргументації X. Перельмана. Р. Рікі [49] дає огляд різних праць, присвячених аргументації в практиці правозастосування (legal process), які включають дослідження в таких різних царинах, як риторичний аналіз, рішення судді, комунікативні функції юристів, а також телебачення і судові розгляди. На думку Р. Рікі, перспективною цариною для подальших досліджень може стати аргументація в судових виступах в рамках справ, пов’язаних зі свободою самовираження.

У багатьох журналах, присвячених теорії аргументації, мовленнєвій комунікації, неформальній логіці, теорії права і філософії права, регулярно публікуються статті з юридичної аргументації. У ряді журналів останнім часом цілі випуски присвячувалися темі юридичної аргументації.

Дослідження, що проводяться в царині юридичної аргументації в останні тридцять років, характеризуються багатою різноманітністю тем, підходів, ідей і принципів. Юридична аргументація досліджується в різних царинах її функціонування. Це і теорія права (юриспруденція), і законодавчий процес, і практика правозастосування, і процес ухвалення судового рішення (process of judicial decision-making). У цих дослідженнях можна виділити декілька методологічних підходів. Учені, що працюють у рамках нормативного підходу, досліджують раціональні засоби, які використовує суддя для обґрунтування свого рішення, або розумні (reasonable) способи ведення юридичної дискусії. Учені, що віддають перевагу описовому підходу, концентрують свою увагу на прикладах з реального процесу аргументування, прагнучи визначити, чому ті або інші аргументативні стратегії ефективні або неефективні в процесі переконання конкретної аудиторії.

Існують також різні аспекти юридичної аргументації, які теж можуть бути об’єктом дослідження. Деякі автори приділяють увагу філософським і методологічним проблемам юридичного аргументативного дискурсу; інші створюють теоретичні моделі і намагаються виробити норми раціонального обґрунтування юридичних рішень; треті займаються описом юридичної практики; нарешті, четверті виробляють методи навчання практичних навичок проведення аналізу, оцінки юридичних текстів та їх написання.

Для створення ясної картини, в чому полягає схожості і відмінності між дослідженнями, ми розглядатимемо всі праці в царині юридичної аргументації відповідно до трьох основних напрямів: логічного, риторичного і діалогічного (більш розгорнений і детальний опис різних теорій можна знайти в монографії «Основи юридичної аргументації» [10]).

Найтривалішу історію зі всіх підходів до вивчення юридичної аргументації має логічна концепція. У логічному підході критерієм раціональність (rationality) юридичної аргументації є формальна логічна правильність (formal validity) аргументації, а для реконструкції доводів юридичного характеру використовуються мови логіки. Один з постулатів логічного підходу полягає в тому, що обов’язковою умовою прийнятності юридичного обґрунтування є те, що доводи, на яких будуються обґрунтування, повинні відновлюватися в логічно правильну аргументацію. Іншою умовою є те, що доводи, які наводяться в обґрунтування ухваленого рішення, повинні бути прийнятними з погляду юридичних вимог. Рішення або висновок виходить з юридичної норми (legal rule) і обставин справи (facts), які є засновками цього висновку тільки в тому випадку, якщо аргументація є логічно правильною.

Деякі автори вважають, що вимога логічної правильності (logical validity) як стандарт спроможності логічної аргументації повинна бути пов’язана з вимогою, яка приписує: юридичне рішення повинне ґрунтуватися на загальній нормі. Коли хтось стверджує, що те або інше юридичне рішення ґрунтується на загальній нормі, то він стверджує, що в схожих юридичних випадках повинне бути ухвалене те ж рішення.

Автори, які дотримуються логічного підходу, розходяться в думці з приводу того, чи слід застосовувати в аналізі юридичної аргументації деонтичну логіку (deontic logic). Услід за У. Клюгом [31] деякі дослідники почали висловлювати точку зору, що такі нормативні поняття, як «обов’язково» і «заборонено» можуть бути визначені за допомогою нормативних предикатів (normative predicates) без необхідності постулювати особливий клас операторів (operators), таких як «обов’язково, що(б)» і «дозволено, що(б)». І тому вони додають, що юридична аргументація може бути реконструйована належним чином у рамках логіки предикатів (predicate logic).

Інші дослідники, такі як, наприклад, А. Сотмен [56], дотримуються думки, що для аналізу юридичної аргументації краще підходить деонтична логіка (deontic logic), в якій нормативні поняття аналізуються як окремі логічні константи (logical constants). Хоча деонтична логіка бере за основу пропозиціональну логіку (propositional logic) і логіку предикатів, ідеї, викладені в цих логіках, дістають у ній повніший розвиток. Тому деонтична логіка може застосовуватися не тільки для аналізу тих елементарних доводів, які розглядаються у вищеназваних видах логіки, але й для опису інших, складніших систем, які не в змозі сформулювати ні та ні інша логіка.

Останнім часом були опубліковані різні дослідження, присвячені вивченню штучного інтелекту і права, в яких пропонуються інші теорії, що побудовані на основі звичайної логіки (standard logic), але розвивають її ідеї з метою аналізу юридичної аргументації. Д. Хаге з іншими авторами [17] розробив теорію, в якій акцент при міркуванні пропонується робити на юридичних нормах. У логіці, що спирається на подібні підстави, аргументи за і проти юридичної точки зору можуть бути зважені з більшою часткою надійності, ніж це дозволяє зробити звичайна логіка. У теорії Праккена (Prakken) міститься логічна система діалогічного аналізу юридичної аргументації. Оскільки в існуючих логічних системах реконструюються лише монологи, метою ученого було розроблення логічних систем, у рамках яких було б можливо порівняти аргументи „за” і „проти” висновків учасників діалогу, які суперечать один одному.

Реакцією на існуючий логічний підхід і на той акцент, який робиться в логічному підході на формальних аспектах юридичної аргументації, стало розроблення риторичного підходу, в якому основна увага приділяється змісту доводів і залежним від контексту аспектам прийнятності аргументів (context-dependent aspects of acceptability). В рамках цього підходу прийнятність аргументації ставиться в залежність від ефективності аргументації у тієї аудиторії, якій вона адресована. Ця аудиторія може складатися як з конкретних осіб, наприклад судді магістратського суду щодо розслідування дорожніх порушень, так і з цілої групи людей, таких, наприклад, як присяжні засідателі в карному суді, юристи-передплатники юридичного журналу або юридичне співтовариство в цілому. Серед найважливіших досліджень, виконаних у руслі риторичного підходу, слід назвати «нову риторику» X. Перельмана (Perelman’s «new rhetoric»), apryментативну модель С. Тулміна (Toulmin’s argumentation model) і топічний підхід Вейвега (Viehweg’s topical approach). Всі три автори зачіпали в своїх працях сферу юридичної аргументації і мають послідовників, які розвивають їх ідеї.

У книзі «Юридична логіка. Нова риторика» [42], виданій у 1976 р., X. Перельман описує різні відправні положення, поняття або принципи (starting points), а також аргументативні прийоми, використовувані в юриспруденції для переконання аудиторії погодитися з тим або іншим юридичним рішенням. Він описує те, як судді використовують ті або інші відправні положення або принципи в обгрунтуванні своїх рішень. Як приклади цих загальновизнаних принципів X. Перельман наводить такі юридичні принципи, як безсторонність (fairness), справедливість (equity), сумлінність (good faith), свобода (freedom) тощо. Добитися згоди інших людей зі своїм рішенням судді допомагає використання таких схем аргументації (argument schemes), як аналогія і доказ від супротивного (а contrario). Використовуючи доводи, що ґрунтуються на відношеннях аналогії, суддя може показати, що та або інша норма застосовна в розгляданій справі, оскільки відомо, що вона застосовна в інших справах, з якими ця справа схожа в істотних обставинах. Використовуючи доказ від супротивного, суддя може продемонструвати, що та або інша норма незастосовна в певному випадку, оскільки ця справа тільки на перший погляд схожа з іншими справами, де ця норма застосовується.

Праці з юридичної аргументації рясніють посиланнями на ідеї X. Перельмана. Так, у книзі, виданій у 1986 р. за редакцією Голдена (Golden) і Пайлотта (Pilotte), «Практичне міркування в людській діяльності. Дослідження, присвячені Хайму Перельману» [48] містяться статті, в яких автори розглядають різні варіанти використання ідей X. Перельмана в царині права. У статті Д. Хааршера (Haarscher) обговорюються ідеї Перельмана про справедливість (justice), в роботі Д. Макау (Makau) розглядається юридична модель ученого, а Рікі описує різні підходи до процесу ухвалення юридичного рішення, відзначаючи переваги риторичного підходу Перельмана відносно аргументативного аналізу процесу ухвалення юридичного рішення.

У збірнику «Хайм Перельман і сучасна думка» [4], виданому за редакцією Д. Хааршера в 1993 р., в центрі уваги авторів також опинилися юридичні аспекти ідей X. Перельмана. Крісті (Christie) описує роль загальної аудиторії (universal audience) в юридичному контексті. Анкаку (Ankaku) обговорює вплив ідей X. Перельмана на юридичне мислення японців, М. Манелі (Maneli) відзначає важливість нової риторики як нової юридичної філософії і методології, Каменка (Kamenka) і Ер-Сун Тей (Erh-Soon Tay) описують приклади застосування ідей Перельмана в системі загального права (common law) і континентального європейського права (continental European law), а Терре (Terre) розмірковує над роллю судді в новій риториці.

Американський філософ права М. Манелі відзначає у своїй статті [35], що риторичний критерій спроможності є привабливою альтернативою формально-логічним критеріям оцінки аргументації. Американські теоретики мовленнєвої комунікації Д. Макау і Д. Шойтц у своїх працях [34; 54] адаптують теорію X. Перельмана для цілей аналізу конкретних прикладів юридичної аргументації. Д. Шойтц описує приклади ефективного використання прецеденту у відстоюванні тієї або іншої юридичної позиції в мексиканському кримінальному судочинстві. Д. Макау описує, як Верховний суд США апелює до змішаної аудиторії: суддям (як теперішнім, так і майбутнім), суддям судів нижчого підпорядкування, правозастосовникам (legal administrators), законодавцям, юристам, адвокатам, позовникам (litigants), правознавцям та іншим освіченим членам світу політики. У кожної з цих груп є свої інтереси, цінності і переконання, які часто суперечать інтересам, цінностям і переконанням інших груп. У. Вітхофф [62] аналізує перельманівську філософію юридичної аргументації.

Розглядаючи приклади з правозастосовної практики, С. Тулмін у своїй книзі «Використання аргументів» [58] доводить, що адекватність аргументації не визначається її формально-логічною правильністю. На його думку, аргументація залежить від царини її застосування (field-dependent). Прийнятність змісту доводу, проте, залежить від предмета обговорення і від аудиторії, до якої він звернений. У книзі «Вступ до міркування» [59], написаній С. Тулміном у співавторстві з Р. Рікі (Rieke) і А. Яником (Janik), автори розширюють сферу застосування тулмінівської аргументативної моделі, залучаючи приклади аргументації з цілого ряду нових царин. Наприклад, у розділі, присвяченому юридичній аргументації, вони адаптують модель для аналізу юридичних доводів.

Як показує аналіз наукових публікацій, модель С. Тулміна часто використовується в дослідженнях, присвячених царині юридичної аргументації. Спектр цього використання різний: деякі автори використовують тільки його терміни, інші використовують модель Тулміна як аналітичний інструмент для реконструювання необхідних елементів юридичної аргументації. А. Печеник [41, 4–5] використовує термінологію С. Тулміна для доведення своєї тези, що юридичне рішення завжди випливає з поєднання твердження про обставини справи (facts) і підстави (warrant), тобто норми, згідно з якою відбувається логічний перехід від засновків до висновку. У своїй роботі, присвяченій розмежуванню різних елементів в аргументації адвоката, Р. Рікі і Р. Статман [52, 95–98] також користуються термінологією С. Тулміна. Їх цікавлять передусім ті частини аргументативного дискурсу, які роблять внесок до справи переконання присяжних засідателів. С. Ньюел і Р. Рікі [38] розглядають систему права як сукупність підстав для юридичних рішень. Якщо який-небудь умовивід суддів Верховного суду США отримує статус загальновизнаної норми, то, згідно з С. Ньюелом і Р. Рікі, подібний довід вже не потребує подальшого обґрунтування. К. Снедакер [55] застосовує тулмінівську модель для аналізу і оцінки аргументації в знаменитому суді над Семом Шеппардом (Sam Sheppard).

Деякі автори спираються у своїх дослідженнях на постулати античної риторики. Для учених, що дотримуються топічного підходу в аналізі юридичної аргументації, фундаментом для створення теорій, спрямованих на пошук прийнятних доводів, є «Топіка» Арістотеля. У юридичному контексті доводи повинні ґрунтуватися на переконливих для аудиторії загальних засновках або топосах (topoi). Прикладами подібних юридичних топосів можуть бути такі загальні юридичні принципи, як принцип безсторонності, справедливості тощо. Одним із найвідоміших прихильників топічного напряму є німецький теоретик права Вейвег [61]. На думку ученого, топоси є добрим інструментом у знаходженні і формулюванні доводів, використовуваних для обґрунтування юридичних рішень.

Інша група учених спирається у своїх дослідженнях на античне вчення про статуси (status theory) – теорію про певний набір стандартних запитань, на які повинна бути отримана відповідь відносно тієї або іншої проблеми. Античне вчення про статуси використовують в аналізі юридичної аргументації такі учені, як X. Хохманн [23] і С. Мак-Івой [36; 37]. Сучасний варіант теорії, відомий під назвою теорії ключових питань справи (stock issues theory), був застосований В. Діксом [7] в процесі аналізу знаменитого суду над Анджелой Девіс (Angela Davis).

Деякі автори у своїх дослідженнях приділяють увагу тому, яку допомогу в аналізі юридичної аргументації можуть надати риторичні теорії середньовіччя. Одним з них є X. Хохманн, який описує погляди на юридичну аргументацію, що були поширеними в логіці і риториці в середні віки [21; 22] і в епоху Відродження [20].

Ряд членів Американської асоціації мовленнєвої комунікації також підходить до розгляду юридичної аргументації з риторичних позицій. Р. Рікі [50; 51] дотримується у своєму аналізі риторико-діалогічного підходу. На його думку, аналіз юридичних рішень слід проводити в контексті ширшого процесу ухвалення юридичних рішень. Він вважає, що цей процес є діалогом, в якому судді спільно з іншими учасниками судочинства прагнуть сформулювати свої нормативні переваги, використовуючи діалектичні і риторичні структури.

В. Дікс [8] описує різні риторичні стратегії в практиці правозастосування. Д. Хемпл [18] ставить за мету оцінити роль вибору в процесі ухвалення юридичного рішення. Дотримуючись напряму юридичного реалізму, він описує різні риторичні стратегії, використовувані суддями для утаєння особистих мотивів. Олсон описує використання риторичних прийомів у кримінальному процесі, в якому розбирається ввезення в країну нелегальних іммігрантів.

Сучасні версії риторичного підходу також зустрічаються в дослідженнях учених, що належать до руху «Критичний напрям у юридичних дослідженнях» («Critical Legal Studies Movement») або руху «Право і література» («Law and Literature Movement»). Ці автори розглядають юридичний текст як соціальне, культурне і політичне явище. Їх аналіз спрямований на з’ясування того, як використовуються ті або інші лінґвістичні і текстуальні прийоми для вираження (або утаєння) певної ідеології. Д. Хербек [19] описує внесок представників критичного напряму в юридичних дослідженнях у теорію аргументації. Е. Скаллен [53] дає огляд останніх дискусій і суперечок в русі «Право і література». Вона простежує еволюцію шкіл, що сповідують ідеї цього руху, відзначаючи той величезний вплив, який ці школи справили на викладання американського права і розвиток ідей американської правової системи. Розглядаючи американський юридичний контекст, вона також указує на зв’язок між рухами «Критичний напрям у юридичних дослідженнях» і «Право і економіка» («Law and Economics Movement») і аналізує природу руху «Право і література».

Відомим представником цього напряму в американському праві є Р. Поснер [46; 47]. Важливість ідей Р. Поснера у вивченні юридичної аргументації відзначають такі автори, як Д. Хербек [19], М. Джанас [25], а також Е. Панетта і М. Хейсіан [39]. Іншими представниками критичного підходу є П. Корнелл [5], Р. Дельгадо [6] і С. Фіш [16].

Різні автори, що працюють у рамках напрямів права, риторики і літератури, пропонують у своїх працях аналіз окремих прикладів юридичної аргументації. Г. Клінгер [27] відзначає, що літературний підхід містить хороший аналітичний апарат для вивчення юридичних рішень. Р. Твігг [60] проводить дискурсивний аналіз вирішень Верховного суду США, де міститься тлумачення конституції США, розкриваючи політичну ідеологію, на якій ґрунтується та або інша інтерпретація. Останніми роками багато спеціалізованих журналів з аргументації присвячували цілі випуски риторичному підходові до юридичної аргументації. В одному з таких випусків журналу «Аргументація» («Argumentation»), що вийшов за редакцією А. Лемперера і ін. [32], особлива увага приділяється важливості античної риторики для аналізу юридичної аргументації. У журналі «Аргументація і захист точки зору» («Argumentation and Advocacy») тему юридичної комунікації і аргументації обговорюють Д. Макау, Лоуренс (Lawrence), Стрейдер (Strader), Брюшке (Bruschke) і Клінгер (Klinger).

Останнім часом виник новий підхід до аналізу юридичної аргументації, який дістав назву діалогічного (dialogical approach). В рамках цього підходу юридична аргументація розглядається з позицій процедури обговорення, в процесі якого сторони відстоюють у суперечці свої позиції, керуючись правилами раціональної дискусії. В цьому випадку юридична аргументація вважається частиною діалогу про прийнятність юридичної точки зору. Раціональність суперечки залежить від того, чи задовольняє процедура обговорення певні формальні і сутнісні критерії прийнятності (material standards of acceptability). Важливий внесок у розвиток діалогічного підходу зробили А. Аарніо [1; 2], Р. Алексі [3] і А. Печеник [40; 41]. Подібно до Ю. Хабермаса, вони вважають юридичну аргументацію формою раціональної комунікації, учасники якої ставлять перед собою мету досягти раціонального консенсусу за допомогою обміну думками.

У царині аналізу і оцінки доводів ці автори проводять відмінність між формальними, процесуальними аспектами обґрунтування (formal and procedural aspects) і сутнісними аспектами, або/инакше аспектами, що стосуються розгляду справи по суті (material aspects). Щодо результату суперечки (product of an argument), А. Аарніо [2], P. Алексі [3], H. Мак-Кормік [33], А. Печеник [41] і Вроблевський [63] виділяють два рівні в реконструкції обґрунтування юридичного рішення. На одному рівні – рівні внутрішнього обґрунтування (internal justification) – використовуються формальні аспекти. В цьому випадку міркування реконструюється як логічно правильна аргументація, в якій засновками є норми права і обставини справи, а рішенням виступає логічний висновок із цих засновків. У зовнішньому обґрунтуванні (external justification) використовуються аспекти прийнятності рішення по суті. На цьому рівні з’ясовується, чи можна вважати прийнятними ті обставини справи, закони або норми права, які використовуються у внутрішньому обґрунтуванні.

Діалогічний підхід потребує, щоб дискусія також відповідала процесуальним критеріям раціональності (procedural criteria of rationality). Для того щоб юридичне рішення було прийнятним, важливо, щоб учасники дискусії дотримувалися певних правил. Ці основоположні принципи (наприклад, розвинені Р. Алексі) – це принципи послідовності (consistency), ефективності (efficiency), перевірюваності (testability), зв’язності і ясності (coherence), узагальнюваності (gеnеralizability) і щирості (sincerity). А. Аарніо [2] і А. Печеник [40; 41] відходять від цих правил і вносять ряд доповнень.

У Нідерландах у рамках діалогічного підходу працюють такі учені, як Е. Фетеріс (Feteris), X. Клоостерхаус (Kloosterhuis) і Д. Плюг (Plug). Вони розвивають прагма-діалектичну (pragma-dialectical) теорію, згідно з якою процес юридичної аргументації розглядається як внесок у раціональну дискусію. У прагма-діалектичній теорії в аналізі правової практики застосовуються критерії, закладені в ідеальній моделі раціонального розв’язання суперечки. Е. Фетеріс [9; 11–15] відзначає ряд схожостей і відмінностей між юридичною і не-юридичною дискусіями. X. Клоостерхаус [28–30] пропонує у своїх працях аналітичну систему координат, яку він використовує для реконструкції аргументації, що ґрунтується на відношеннях аналогії і доказі від супротивного. Д. Плюг [43–45] демонструє у своїх працях, що обґрунтування юридичного рішення може бути проаналізоване, виходячи з критеріїв критичної дискусії, і описує різні аргументативні структури, використовувані в обґрунтуванні.

Отже, аналіз різних підходів зарубіжних учених до дослідження юридичної аргументації на зламі ХХ–ХХІ ст. дає змогу зробити такі висновки.

1. Інтерес учених у царині юридичної аргументації перемкнувся з чисто логічних і риторичних підходів на діалогічний підхід, у якому поєднуються логічні, риторичні і комунікативні аспекти юридичної аргументації.

2. У 70–80-х рр. XX ст. було розроблено ряд комплексних теорій юридичної аргументації, в яких юридичні доводи розглядаються з позицій діалогу (Aarnio, Alexy, Peczenik; див. також: Feteris, Kloosterhuis і Plug). Всі ці теорії зближує переконання, що раціональність аргументації залежить від якості процедури, відповідно до якої розвивається дискусія. Раціональність при цьому пов’язана також і з тим, чи дотримуються учасники обговорення певних правил раціональної дискусії. Центральними елементами цих теорій є відправні положення, норми і правила раціональної юридичної дискусії, методи аналізу і оцінки юридичних доводів і методи реконструкції раціонального юридичного обґрунтування.

3. У царині права існує декілька невирішених основних питань, що стосуються зв’язку права і теорії аргументації, а саме:

– дослідження співвідношення критеріїв, вироблених в юридичній практиці і теорії права (theory of law) або юриспруденції (jurisprudence) щодо спроможності юридичної аргументації (soundness of legal argumentation), з концепціями, розробленими в цій царині в теорії аргументації;

– визначення загальних і конкретних критеріїв раціональності, яким повинне відповідати юридичне рішення;

– раціональне обґрунтування того або іншого тлумачення закону;

– дослідження зв’язку між правовими нормами (legal rules), юридичними принципами (legal principles) і загальними етичними нормами і цінностями (moral norms and values) в контексті юридичного обґрунтування (legal justification);

– виявлення особливих правил, якими керуються судді в прийнятті своїх рішень, порівняно з процесом обґрунтування інших юридичних точок зору;

– дослідження способів застосування спостережень із царини теорії аргументації в юридичному контексті;

– вивчення можливостей застосування загальної моделі аргументації в аналізі і оцінці юридичної аргументації;

– виявлення способів реконструювання юридичної аргументації згідно із загальною моделлю аргументації;

– дослідження можливостей застосування загальних стандартів раціональності під час оцінювання юридичних доводів.

4. Співпраця між представниками різних дисциплін приведе до створення юридичної теорії аргументації, яка матиме як теоретичну, так і практичну цінність і сприятиме подальшому прогресу в розробленні концепцій юридичної аргументації і їх успішному застосуванню в юридичній практиці і освіті.

Література:

1. Aarnio A. On Legal Reasoning. – Turku: Turun Yliopisto, 1997.

2. Aarnio A. The Rational as Reasonable: A Treatise of Legal Justification. – Dordrecht etc.: Reidel, 1987.

3. Alexy R. A Theory of Legal Argumentation: The Theory of Rational Discourse as Theory of Legal Justification. – Oxford: Clarendon Press, 1989.

4. Chaïm Perelman et la pensée contemporaine / Ed. G. Haarscher. – Bruxelles: Bruylant, 1993.

5. Cornell D. The Philosophy of the Limit. – New York: Routledge, 1992.

6. Delgado R. The Rodrigo Chronicles: Conversations about America and Race. – New York: New York University Press, 1995.

7. Dicks V. I. Courtroom Controversy: A Stasis; Stock Issue Analysis of the Angela Davis Trial // Journal of the American Forensic Association. – 1976. – N 13. – P. 77–83.

8. Dicks V. I. Courtroom Rhetorical Strategies: Forensic and Deliberative Perspectives // Quarterly Journal of Speech. – 1981. – N 67. – P. 178–192.

9. Feteris E. T. Conditions and Rules for Rational Discussion in a Legal Process: A Pragma-dialectical Perspective // Argumentation and Advocacy. – 1990. – N 26. 3. – P. 108–117.

10. Feteris E. T. Fundamentals of Legal Argumentation: A Survey of Theories on the Justification of Legal Decisions. – Dordrecht: Kluwer, 1999.

11. Feteris E. T. Normative Reconstruction of Legal Discussions / Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 768–775.

12. Feteris E. T. Rationality in Legal Discussions: A Pragma-dialectical Perspective // Informal Logic. – 1993. – N XV. 3. – P. 179–188.

13. Feteris E. T. The Analysis and Evaluation of Legal Argumentation from a Pragma-dialectical Perspective // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 42–51.

14. Feteris E. T. The Dialectical Role of the Judge in a Dutch Legal Process // Argument and Critical Practices: Proceedings of the Fifth Summer Conference on Argumentation / Ed. J. W. Wenzel. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1987. – P. 335–339.

15. Feteris E. T. The Judge as a Critical Antagonist in a Legal Process: A Pragma-dialectical Perspective // Argument and the Postmodern Challenge / Ed. R. E. McKerrow. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1993. – P. 476–480.

16. Fish S. Doing What Comes Naturally. – Oxford: Clarendon, 1989.

17. Hage J. C., Leenes R., Lodder A. Hard Cases: A Procedural Approach // Artificial Intelligence and Law. – 1994. – N 2. – P. 113–167.

18. Hample D. The Thulmin Model and the Syllogism // Journal of the American Forensic Association. – 1977. – 14. – P. 1–18.

19. Herbeck D. A. Critical Legal Studies and Argumentation theory // Argumentation. – 1995. – N 9. 5. – P. 719–729.

20. Hohmann H. Legal Rhetoric and Dialectic in the Renaissance: Topica Legalia and Status Legales // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 358–364.

21. Hohmann H. Logic and Rhetoric in Legal Argumentation // Argumentation. – 1998. – N 12. – P. 39–55.

22. Hohmann H. Logic and Rhetoric in Legal Argumentation: Some Medieval Perspectives // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 14–30.

23. Hohmann H. The Dynamics of Stasis: Classical Rhetorical Theory and Modern Legal Argumentation // American Journal of Jurisprudence. – 1989. – N 34. – P. 171–197.

24. Horovitz J. Law and Logic: A Critical Account of Legal Argument. – Vienna etc.: Springer, 1972.

25. Janas M. Structure, Aesthetics, Rhetoric and Posner’s Theory of Justice // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 97–110.

26. Kalinowski G. La logique des normes. – Paris: Presses Universitaires de France, 1972.

27. Klinger G. Rhetoric’s wide-angle Lens: How Legal Vision Can Be Enhanced with Rhetorical Glasses // Spheres of Argument: Proceedings of the Sixth SCA/AFA Conference on Argumentation / Ed. B. E. Gronbeck. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1989. – P. 359–363.

28. Kloosterhuis H. Analysing Analogy Argumentation in Judicial Decisions // Studies in Pragma-Dialectics / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst. – Amsterdam: Sic Sat, 1994. – P. 238–245.

29. Kloosterhuis H. Final But not Infallible: Two Dimensions of Judicial Decisions // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 461–463.

30. Kloosterhuis H. The Study of Analogy Argumentation in Law: Four Pragma-dialectical Starting Points // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 138–145.

31. Klug U. Juristische Logik. – Berlin: Springer, 1951. (4th rev. ed. 1982.)

32. Legal Argument / Ed. A. Lempereur // Argumentation. – 1991. – N 5. – P. 3.

33. MacCormick N. Legal Reasoning and Legal Theory. – Oxford: Oxford University Press, 1978.

34. Makau J. M. The Supreme Court and Reasonableness // Quarterly Journal of Speech. – 1984. – N70. – P. 379–396.

35. Maneli M. Perelman’s New Rhetoric as Philosophy and Methodology for the Next Century. – Dordrecht etc.: Kluwer, 1993.

36. McEvoy S. Т. Issues in Common Law Pleading and Ancient Rhetoric // Argumentation. – 1991. – N5.3. – P. 245–262.

37. McEvoy S. Т. The Construction of Issues: Pleading Theory and Practice, Relevance in Pragmatics, and the Confrontation Stage in the Pragma-dialectical Theory of Argumentation // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 52–60.

38. Newell S. E., Rieke R. D. A Practical Reasoning Approach to Legal Doctrine // Journal of the American Forensic Association. – 1986. – N 22. 4. – P. 212–222.

39. Panetta E., Hasian Jr. M. Sex, Reason and Economics: The Juridicial Discourse of Richard A. Posner // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – V. – P. 111–121.

40. Peczenik A. On Law and Reason. – Dordrecht etc.: Reidel, 1989. (Translation of: Rätten och förnuftet, 1986.)

41. Peczenik A. The Basis of Legal Justification. – Lund, 1983.

42. Perelman C. Logique juridique. Nouvelle rhétorique. – Paris: Dalloz, 1976.

43. Plug J. Evaluating Tests for Reconstructing the Structure of Legal Argumentation // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 639–642.

44. Plug J. Reconstructing Complex Argumentation in Judicial Decisions // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 246–254.

45. Plug J. The Rational Reconstruction of Additional Considerations in Judicial Decisions // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – P. 61–72.

46. Posner R. A. Law and Literature: A Misunderstood Relation. – Cambridge Mass.: Harvard University Press, 1988.

47. Posner R. A. The Problems of Jurisprudence. – Chicago III.: University of Chicago, 1990.

48. Practical Reasoning in Human Affairs: Studies in Honor of Chaim Perelman / Ed. J. L. Golden, J. J. Pilotta. – Dordrecht etc.: Reidel, 1986.

49. Rieke R. D. Argumentation in the Legal Process // Advances in Argumentation Theory and Research / Ed. J. R. Cox, C. A. Willard. – Carbondale, IL, etc.: Southern Illinois University Press, 1982. – P. 363–376.

50. Rieke R. D. The Evolution of Judicial Justification: Perelman’s Concept of the Rational and the Reasonable // Practical Reasoning in Human Affairs: Studies in Honor of Chaim Perelman / Ed. J. L. Golden, J. J. Pilotta. – Dordrecht etc.: Reidel, 1986. – P. 227–244.

51. Rieke R. D. The Judicial Dialogue // Argumentation. – 1991. – N 5. 1. – P. 39–56.

52. Rieke R. D., Stutman R. K. Communication in Legal Advocacy. – Columbia A. S.: University of South Carolina Press, 1990.

53. Scallen E. A. American Legal Argumentation: The Law and Literature Movement // Argumentation. – 1995. – N 9. 5. – P. 705–717.

54. Schuetz J. Perelman’s Rule of Justice in Mexican Appellate Courts // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 804–812.

55. Snedaker К. The Content and Structure of Appellate Argument: Rhetorical Analysis of Brief Writing Strategies in the Sam Sheppard Appeal // Argument and Critical Practices: Proceedings of the Fifth Summer Conference on Argumentation / Ed. J. W. Wenzel. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1987. – P. 315–324.

56. Soeteman A. Logic in Law: Remarks on Logic and Rationality in Normative Reasoning, Especially in Law. – Dordrecht etc.: Kluwer, 1989.

57. Struck G. Zur Theorie juristischer Argumentation. – Berlin: Duncker& Humblot, 1977.

58. Toulmin S. E. The Uses of Argument. Cambridge: Cambridge University Press, 1958.

59. Toulmin S., Rieke R., Janik A. An Introduction to Reasoning. – 2nd ed. – New York: Macmillan, 1984. (1st ed. 1978.)

60. Twigg R. Narrative Justice: An Analysis of Selected Supreme Court Decisions // Spheres of Argument: Proceedings of the Sixth SCA/AFA Conference on Argumentation / Ed. B. E. Gronbeck. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1989. – P. 86–93.

61. Viehweg Т. Topik und Jurisprudenz. – München: Beck, 1954. (5th revised ed. 1974.)

62. Wiethoff W. E. Critical Perspectives on Perelman’s Philosophy of Legal Argument // Journal of the American Forensic Association. – 1985. – N 22. – P. 88–95.

63. Wróblewski J. Legal Syllogism and Rationality of Juridicial Decision // Rechtstheorie. – 1974. – N 14.5. – S.33–46.