Право/2. Административное и финансовое право

Саєнко С.І., Пілавов М.М.

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Правосуддя в справах про адміністративні правопорушення: характерні особливості

Конституція України підкреслює (ст. 124), що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Виходячи з цього, стає ясним, що під юрисдикцію судів підпадають і адміністративно-правові відносини, особливо ті, які називають адміністративно-деліктними. Отже на конституційному рівні суд наділено ознаками адміністративно-юрисдикційного органу, який умовно можна розглядати таким у контексті його адміністративно-юрисдикційної діяльності.

У системі органів адміністративної юрисдикції суд посідає особливе місце. Особливість такого місця проявляється в тому, що суд здійснює правосуддя і, природно, на відміну від більшості інших адміністративно-юрисдикційних органів, до системи виконавчої влади не входить. Хоча в науковій літературі існувала точка зору про те, що у тих випадках, коли суддя розглядає справи про адміністративні правопорушення особисто, він виконує функції виконавчої влади. Але вона не знайшла підтримки й це правильно, оскільки в якому б складі не виступав суд, у тому числі й тоді, коли справа розглядається суддею особисто, він, відповідно до ст. 129 Конституції України, здійснює правосуддя.

В адміністративно-правовій літературі тривалий час обговорювалося питання про правову природу норм, якими регулюється адміністративно-юрисдикційна діяльність судді. Окремі автори стверджували, що розгляд справ про адміністративні проступки (незалежно від процесуальної форми - позасудової чи судової) регулюється виключно адміністративно-процесуальними нормами. У зв’язку з цим правовідносини, які складаються між правопорушником і суддею, необхідно вважати адміністративно-процесуальними, а діяльність судді з розгляду адміністративних справ прирівнювати до аналогічної діяльності посадових осіб органів управління.

Як адміністративну, а не як адміністративно-судову юрисдикцію, розглядають судовий порядок вирішення справ про адміністративні проступки Д.М. Бахрах і Н.Г. Салищева. Виходячи із специфічного порядку розгляду адміністративних справ суддями, з властивого цьому порядку прискореного, спрощеного провадження, правниками зробили висновок про наявність відносин управлінського, виконавчо-розпорядчого характеру. Рішення судді, прийняті в адміністративних справах, віднесеноя ними не до актів судочинства, а до індивідуальних актів управління.

На нашу думку, відмінність адміністративної юрисдикції від адміністративно-судової слід шукати не в одній якійсь специфічній рисі, а в їх низці. По-перше, адміністративно-судова юрисдикція характеризується відповідними принципами правосуддя: незалежність судді, підпорядкування його тільки закону, рівноправність громадян і посадових осіб, яких притягують до відповідальності, відкритий розгляд і вирішення справ у судових засіданнях.

По-друге, неприпустимо змішувати адміністративну (управлінську) і судову функції. Обидві мають законовиконавчий характер, але органи, які їх виконують, є суб’єктами прав і обов’язків з реалізації відокремлених функцій, що не перетинаються - адміністративно-виконавчої і судової.

По-третє, серйозною підставою для висновку про адміністративно-судову юрисдикцію, як різновид правосуддя, є те, що суд (суддя) не компетентний вирішувати справи, які підвідомчі органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування, або передавати підвідомчі йому справи, на розгляд цих органів. Винесення судом постанови у непідвідомчій йому справі є порушенням законності. Така постанова повинна бути скасована навіть у випадку правильного вирішення справи за суттю, а як наслідок і припиняється адміністративно-деліктне провадження в суді.

І, нарешті, не на користь виконавчо-розпорядчого (управлінського) походження юрисдикції в судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення свідчить її матеріально- і процесуально-правова природа. Так, наприклад, поширюється компетенція суду щодо застосування санкцій адміністративно-правових норм на тлі позбавлення окремих органів (наприклад, комісій у справах неповнолітніх, ГАІ) цього права, або обмеження подібного роду повноважень (адміністративні комісії). Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення суддя згідно зі ст. 40 КУпАП має право вирішувати питання про відшкодування винним майнової шкоди незалежно від її розміру. Показовим є й те, що тільки суддя має право застосувати такі адміністративні стягнення як конфіскація, адміністративний арешт і виправні роботи.

Все це дозволяє говорити про суд як про особливий адміністративно-юрисдикційний орган, що здійснює правосуддя у справах про адміністративні правопорушення. Враховуючи закони діалектики про перехід кількості в якість, можна припустити, що наведені особливості адміністративно-юрисдикційної діяльності суду можуть привести до створення системи судів по справах про адміністративні проступки та до скорочення існуючої зараз великої кількості відомчих адміністративно-юрисдикційних органів. Спроба реалізувати означений підхід вже зроблена представниками Верховного Суду України під час підготовки проекту Кодексу України про адміністративні проступки.