Право” п. 8.
Медвідь Андрій Богданович,
асистент кафедри теорії держави і права Львівської
комерційної академії,
Роль опозиції у процесі призначення
парламентського розслідування
Практика
вітчизняного парламентаризму усе гостріше ставить питання необхідності
встановлення чіткої ролі опозиції, як у діяльності Верховної Ради України,
загалом, так і окремих її органів, зокрема. З огляду на це, актуальним є
дослідження впливу парламентської меншості у процесі утворення тимчасових
слідчих комісій Верховної Ради України.
Так, завершальним
етапом процедури прийняття рішення з приводу призначення парламентського
розслідування є депутатське голосування щодо нього. При цьому, відповідно до ч.
3 ст. 89 Основного Закону України [1], вказане рішення повинно бути підтримане
не менш як однією третиною від конституційного складу вітчизняного парламенту.
Потрібно
наголосити, що наведене Конституційне положення знайшло своє відображення у
всіх зареєстрованих проектах Закону України „Про тимчасові слідчі та спеціальні
комісії Верховної Ради України” (починаючи з законопроекту М. Ф. Лавриненка від
5 липня 1999 р. [2] і закінчуючи законопроектом О. Б. Фельдмана від 5 березня
2007 р. [3]). Більше того, оптимальність вказаної кількості голосів
парламентаріїв, для утворення тимчасової слідчої комісії, жодного разу не була
поставлена під сумнів ні у пропозиціях Президента України до згадуваних
законопроектів [4], ні у наукових коментарях до них [5].
Така одностайність
в основному продиктована юридичною силою норм Конституції (усі згадані
законопроекти розроблялись після її прийняття), але не лише нею. Стабільність
зазначеного кількісного цензу, забезпечується також його безперечною
доцільністю в українських реаліях.
Для підтвердження
даного припущення розглянемо світову практику з приводу нормативно-правового
визначення необхідної підтримки рішення, щодо проведення парламентського
розслідування. Зокрема, відповідно до ст. 8 Федерального закону Росії „Про
парламентське розслідування Федеральних Зборів Російської Федерації” [6], рішення
про проведення такого розслідування повинно бути затверджене більшістю
депутатів тієї палати, яка його ініціювала.
Аналогічна
кількість голосів необхідна для утворення комісії з розслідувань французького
парламенту (Національних зборів). У зв'язку з чим, як наголошує М. А.
Крутоголов, урядова більшість володіє широкими можливостями, і вона завжди
вирішує питання з політичної позиції підтримки Уряду [7]. Подібним чином даний
факт характеризує і А. Д. Керимов, а саме: „В наслідок того, що більшість
Національних зборів складають прихильники уряду, останній і на цьому етапі має
цілком реальну можливість не допустити створення такої комісії. Результатом
цього, є парадоксальна ситуація: вирішення питання про те, потрібно чи ні
сформувати орган, що покликаний контролювати в певній частині діяльність уряду,
залежить від позиції останнього. Фактично виходить, що підконтрольна інстанція
у кожному конкретному випадку сама визначає, потребує вона контролю чи ні” [8].
Дещо по-іншому,
вирішене питання, щодо прийняття рішення про здійснення парламентського
розслідування у Греції. Так, для створення комісії з розслідування питань, що
відносяться до зовнішньої політики чи національної оборони, необхідно прийняття
відповідного рішення абсолютною більшістю голосів загальної кількості депутатів
Грецького парламенту, а для створення комісії з розслідування питань, що
відносяться до інших сфер життя суспільства і держави, необхідно підтримка
відповідного рішення 2/5 від загальної кількості голосів депутатів, що присутні
на засіданні Парламенту, за умови обов’язкової наявності кворуму і більшості
депутатів від їх загальної кількості.
У Федеративній
Республіці Німеччина, відповідно до ст. 44 і 45 а (ч. 2) Основного закону,
Бундестаг має право, а за пропозицією четвертої частини його членів чи
відповідного відсоткового співвідношення членів комітету з оборони зобов’язаний
створити слідчий комітет (у цьому випадку комітет з оборони володіє правами
слідчого комітету). На підставі цього, парламентська меншість може „змусити”
проводити парламентське розслідування у будь-яких випадках коли вона вважатиме
це необхідним, у тому числі і коли відповіді уряду, або робота спеціальних
комісій не забезпечили отримання потрібної інформації. Як зазначає Ю. П. Урьяс:
„у всіх інших країнах з парламентарною формою правління це можливо, якщо вимоги
меншості підтримує більшість у парламенті” [9]. Зауважимо, що вказаний інститут
вперше з’явився у німецькому конституційному праві у 1918 році, а його
ініціатором був Макс Вебер. Він вважав, що у парламентській демократії опозиція
має надзвичайно слабку можливість впливати на урядову більшість, опозиції
необхідно надати, у цій не рівній боротьбі, зброю – у вигляді парламентського
розслідування [10].
З огляду на вище
викладене, та зважаючи на те, що у світлі останніх змін до чинної Конституції,
Україна фактично перетворюється на парламентсько-президентську республіку, ідеї М. Вебера є актуальними і
для вітчизняного парламентаризму. Це підтверджується і тим, що більшість в
українському парламенті, сьогодні, фактично без врахування думки меншості,
реалізує повноваження Верховної Ради щодо призначення Прем'єр-міністра та
Кабінету Міністрів України, закріплені ч. 12 ст. 85 чинної Конституції, а отже
вона не зацікавлена у проведенні парламентських розслідувань, з приводу їх
діяльності.
Тому, конституційна
норма, згідно з якою для прийняття рішення про утворення тимчасової слідчої
комісії достатньо 1/3 голосів народних депутатів, надає парламентській меншості
додаткові важелі впливу на діяльність Прем'єра та Уряду, чим обмежує можливість
узурпації влади політичними силами парламентської більшості. А оскільки дана
ситуація однозначно є позитивною, то згадуване конституційне положення потрібно
охарактеризувати як оптимальне та таке, що обов’язково повинно бути продубльованим
у спеціальному нормативно-правовому акті, який регулюватиме діяльність
тимчасових комісій Верховної Ради України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України: Прийнята
на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної
Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. 2.
Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України: Проект
Закону України № 2100 у редакції від 5 липня 1999 р. 3. Про тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної
Ради України: Проект Закону України № 2815-1 у редакції від 05 березня 2007 р. 4. Починаючи з Пропозицій Президента
України до Закону України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної
Ради України", від 18 серпня 1999 р. та закінчуючи Пропозиціями Президента
України до Закону України "Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну
тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України"
від 13 квітня 2007 р. 5. Починаючи з
Коментаря до Пропозицій Президента України до Закону України "Про тимчасові
слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України" № 2100 від 24 січня 2001
р. та закінчуючи Коментарем до Проекту Закону України "Про тимчасові
спеціальні та тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України" № 2815-1,
від 5 березня 2007 р. 6. О парламентском рассследовании Федерального Собрания Российской Федерации: федер. закон от 27 декабря 2005г. № 196-ФЗ // Рос. газета.
2005. № 294. 29 декабря. 7. Крутоголов М. А. Парламент Франции:
организационные и правовые аспекты деятельности. - М.: Наука, 1988. - С. 120. 8.
Керимов А.Д. Комиссии по расследованию и по контролю в Национальном
собрании Франции (пятая республика) // Законодательство зарубежных государств.
Обзорная информация. Вып. 6. - М.: 1991. – С. 15, 16. 9. Урьяс Ю.П. Механизм государственной власти
ФРГ. - М., 1988. - С. 94. 10. Meyer H. Die Stelung der Parlamente in der Verfassungsordnung des Grundgesetzen // Parlamentsrecht und Parlamentspraxis in der Bundesrepublik Deutschland.