Право/Цивільне право

Шевченко Яків Миколайович

старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету ДПС України

Поняття авторського договору: світова практика застосування

Авторський договір – угода між автором (його спадкоємцем чи правонаступником) літературного, мистецького, наукового твору та відповідною юридичною особою про використання такого твору [3, ст. 32] .

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII із змінами та доповненнями поняття “авторського договору” не визначено.

Законодавчі норми про авторські договори носять спеціальний характер і утворюють особливу групу норм в договірному праві різних держав.

Національні законодавці відмовляються від жорсткого регулювання відповідних відносин нормами законодавчих актів. Основна частина умов, що становлять зміст договору, віднесена до свободи розсуду сторін. Наприклад в Сполучених Штатах взагалі відсутня законодавча регламентація авторських договорів, що пояснюється різноманітністю видів «охороноздатних» творів, різними можливостями їх використання і коливаннями кон'юнктури ринку.

Проте прогалини законодавства і наявність у ньому великого числа диспозитивних норм не повинні вводити в оману. На ділі автономія волі обох сторін виявляється обмеженою як щодо загальних принципів авторського права і деяких норм про авторські договори, що засвідчується практикою тлумачення національними судовими органами, що склалася. Відбувається це залежно від особливостей правової системи кожної держави, проте можливі деякі узагальнення:

1. Далеко не вся виняткова правомочність автора може бути передана їм в договірному порядку іншим особам. Автор ні за яких обставин не має права відмовитися на користь іншої особи від своїх особистих немайнових, або, як їх інакше називають в зарубіжній правовій літературі, моральних прав. За договором переуступається тільки майнова правомочність.

2. Особисті немайнові права автора роблять обмежувальний вплив на межі здійснення контрагентом автора правомочності майнового характеру, переданої йому за договором. Таке положення має своє відображення в багатьох правових системах, тобто за автором зберігається можливість односторонньо змінити умови договору на стадії його виконання, щоб забезпечити дотримання своїх моральних прав. Прикладом може бути поняття «право відгуку», тобто право автора припинити розповсюдження свого твору. Це право, відоме законодавству Франції, Швейцарії, Німеччини, Польщі і інших країн, часто обумовлене наявністю певних обставин (наприклад, в Польщі — «серйозних обставин»), відшкодуванням з боку автора заподіяного контрагенту збитку. Обов'язок компенсувати збиток може звужуватися наявністю певних обставин.

3. На практиці виняткова правомочність автора значно звужена встановленими в законі випадками так званого вільного використання твору, в яких іншим особам дозволяється без згоди автора (а іноді і без виплати винагороди) використовувати твір.

Так, у Німеччині застосовується достатньо широка презумпція, встановлена для полегшення порядку використання творів в цивільному обороті: автор не може відмовити у використанні свого твору, «якщо це суперечить інтересам справедливості» [2, ст. 419]. Інший підхід характерний для права Швейцарії, де випадок примусового ліцензування прив'язаний в законі до конкретного об'єкту і до конкретного виду використання і обумовлений вимогами явно протекціоністського характеру.

4. На зміст авторських договорів істотно впливає те, як сформульовані в законі майнові авторські права. Об'єм правомочностей, який автор може передати за договором іншим особам, прямо пов'язаний з тим, наскільки широко сформульовано в законі загальне положення про виняткове право автора і наскільки докладний перелік конкретної правомочності. Останнє важливо не стільки для формування договірних відносин, скільки для подальшого судового тлумачення умов договору.

Так авторське право США, де майнова правомочність автора сформульована швидше у вигляді переліку дозволених дій відносно створеного їм твору.

5.З сфери договірних відносин законодавством різних країн може бути або прямо виключена (Франція) або зведена до мінімуму (Німеччина) договірна поступка прав на використання, відносно майбутніх творів. В даному випадку на відміну від відносин за договором замовлення мається на увазі встановлення прав і обов'язків з приводу творів, про які автор на момент укладення договору не має уявлення. Тим самим законодавець обмежує можливість свободи творчості.

6.Через презумпцію про виникнення виняткових прав на твір у організації, що фінансувала його створення, автор може бути усунений від використання твору (це питання розглядається на прикладі США).

Всі ці засоби переважно встановлені на користь автора, хоча мають місце і норми про дотримання комерційних інтересів користувача і презумпції про передачу виняткових прав. Тому слід зробити наступні висновки з урахування зарубіжного досвіду укладання авторських договорів:

1) встановлення особливих вимог до контрагента автора і додаткових умов дійсності договору, крім загальних умов дійсності операцій;

2) імперативне встановлення в законі максимального терміну дії авторського договору;

3) законодавче визначення «гарантованого мінімуму» прав, відносно автора, особливо це стосується умов договору про авторську винагороду;

4)покладання законом на користувача обов'язку опублікувати твір протягом певного терміну;

5)законодавчо передбачити відносно автора можливість переглянути договірні умови після закінчення певного терміну, аж до одностороннього припинення договору. Можливість автора вносити зміни в договір на стадії його виконання виходячи з домінуючої ролі моральної правомочності в комплексі авторських прав;

9) неможливість вимагати від автора виконання твору в натурі у разі порушення ним свого договірного зобов'язання по створенню твору.

Все вищевикладене доводить наявність не тільки загальних тенденцій в законодавчому регулюванні відносин, що виникають з авторських договорів, але і особливостей в підході національних правових систем до дозволу загальних проблем, у використанні специфічних правових засобів у цих цілях, в звуженні або розширенні вказаних рамок.

Література:

1. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII . Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994 № 13.

2. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-правовое исследование. Руководитель автор. кол. – д.ю.н. В.В. Залесський. – М.: Норма, 1999 – 648.

3. Юридична енциклопедія, т. 1 / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998.