Психологія і соціологія/5. Психолого – виховні проблеми розвитку особистості в сучасних умовах

 

 Аспірант Цюпер Л.Я.

Аспірант Цюпер М.В.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Педагог як чинник формування духовності дошкільника

 

Формування духовно – активної особистості – процес досить складний і тривалий, який зумовлюється багатьма чинниками, пов’язаними з різними сферами життєдіяльності дитини, різними потребами, цілями, інтересами особистості, що розвивається. Однак найвагомішими серед розмаїття таких чинників є ті, котрі пов’язані з духовними ціннісними орієнтаціями. Тому так важливо дбати про те, щоб уже з ранніх років життя дитини плекати у неї духовні переживання за все, що вона робить перед оточуючими.

У XXI ст. у світі та в Україні, зокрема, зросли інтенсивність та обсяг досліджень з проблем духовного виховання. Сьогодні на фоні економічної нес­табільності, безробіття та соціальної незахищеності виразно проявляється розшарування дітей за рівнем матеріального забезпечення батьків. Поряд з постійно зростаючим у суспільстві егоїзмом, байдужістю, жорстокістю маємо констатувати неспроможність і слабкість ви­ховної системи протистояти морально-психологічному зубожінню, втраті духовних цінностей, таких, як добро­та, милосердя, любов тощо.

Не можна байдуже спостерігати за духовним роззб­роєнням системи освіти перед сучасністю, занепадом цінностей класичної гуманістичної культури, в якій ду­ховність завжди посідала чільне місце. Якщо з дитинства не прищепити людині начала духовності, то вона виросте німою і сліпою. Що ж ми розуміємо під духовністю?

Духовність — це індивідуальна вираженість у сис­темі мотивів особистості двох фундаментальних пот­реб: ідеальної — потреби в пізнанні й соціальної — потреби жити, діяти для інших. У свою чергу, духов­ність не слід ототожнювати з душевністю в загально­прийнятому розумінні цього слова, оскільки остання характеризується лише добрим ставленням особи до людей, які її оточують, увагою, готовністю прийти на допомогу, розділити з ними радість і горе. З категорією духовнос­ті співвідноситься потреба пізнання світу, себе, сен­су та призначення свого життя. Людина духовна тією мірою, наскільки вона замислюється над цими пи­таннями і намагається знайти на них відповідь.

У словниках можна знайти різні визначення поняття "духовність". Різняться погляди на розвиток духовності в дошкільнят у працях багатьох учених. Істина в тому, що ставлячи  зав­дання відродження духовності, маємо на увазі прагнення до найвищих гуманістичних ідеалів, правди, справедливості, добра; переважання в людині чис­тих альтруїстичних мотивів, готовність поступитися власними інтересами заради інтересів інших (навіть тоді, коли цього ніхто не може оцінити), потребу без­корисливо робити добро і триматися якомога далі від зла. Ступінь розвиненості цих рис особистості свід­чить про рівень її духовності.

Глибокого ви­вчення потребує питання про шляхи формування у малят духовного світогляду і відповідної системи цінностей. Йдеться про важливість виховання на засадах хри­стиянської моралі, головний принцип якої: чини з ін­шими так, як хочеш, щоб чинили з тобою. Уточнимо: виховання на засадах християнської моралі не тотожне релігійному вихованню, яке здійснюється родиною і релігійними організаціями. Дитсадок же як заклад світсь­кий не повинен залучати дітей до жодних релігійних обрядів і форм поклоніння, яких би вірувань це не стосувалося і звідки б вони до нас не прийшли: з Дале­кого Сходу (медитації, звертання до духів) чи від рідних, давніх пращурів (обожнення сил природи — сонця, во­ди тощо). Поки дитина маленька, батьки вирішують, у що і як саме вона має вірити. Тож і християнську моли­тву використовувати в роботі з дітьми можна тільки за згоди батьків.

Інша річ — елементи релігійної освіти. В країні, де проголошено необхідність наближення суспільної мо­ралі до християнської, де головні християнські свята ста­ли вседержавними, не можна обійтися без формування у дітей уявлень про те, у що вірять християни, про Ісуса Христа, Біблію, Заповіді Господа.., Такі відомості мають подаватися у загальнохристиянському контексті, без заглиблення в конфесійні розбіжності. Це вимагає від педагога високої культури і відповідних знань.

Ефективними засобами формування духовного світогляду є твори високого мистецтва: музичного, образотворчого, літературного, за умови відповідного педа­гогічного спрямування їх впливу. Адже саме по собі захоплення прекрасним, як і зовнішня релігійність, не є свідченням духовності. Можна любити музику і бути мер­кантильним, пестити кота, собаку і виявляти агресив­ність чи зневагу щодо людини, можна щотижня ходити до церкви і бути егоцентристом, який ставить власні інтереси вище за потреби інших.

Отже, важливо вчити малят аналізувати свої думки, почуття, вчинки і прагнути вищого, чистішого, добрішо­го. Форми і методи цієї роботи можуть бути різними. Головне, щоб зони формували в дитини альтруїстичну позицію, доброту, готовність завжди прийти на до­помогу і здатність до жертовності, бажання більше віддавати, ніж брати, вміння розуміти почуття інших людей і визнавати за ними право на власну індиві­дуальність. Саме ці риси об'єднують високодуховних людей незалежно від їхніх релігійних поглядів.

Формування духовності як провідної якості особистості — ве­лике і складне завдання, що має стояти у центрі уваги педагогів, вихователів, учителів, батьків. Народна педа­гогіка вчить: дитину треба виховувати тоді, коли вона "ще лежить поперек ліжка". Цікавим щодо цього є факт, що в молодших дошкільнят простежується ''інстинкт ре­лігії", який потім зникає, якщо його вчасно не підтримали й не розвинули.

 Отже, першими, хто усвідомлює глибину загрози, яка сто­їть перед нашими дітьми, є педагоги, у тому числі й "дошкільники". Вони намагаються не лише прогнозувати формування особистості кожного свого вихованця, а й чітко проектувати індивідуальні особливості дітей, які ус­падкували б, прийняли від дорослих культуру свого на­роду, його життєвий устрій, рідну мову, любов до рідно­го краю, найкращі традиції.

У чому ж полягає духовний аспект дошкільної освіти? Як спонукати дитину адекватно реагувати й відгукувати­ся на події, що відбуваються щодня в навколишньому житті? Що ініціює відвертість і відкритість дитячої душі, підтримує щирість її почуттів? Маємо визнати, що руй­нівні чинники впливають на душу дитини звідусіль. Отож уявити собі, що малюки живуть у бездоганному, гуман­но налаштованому до них довкіллі, сьогодні важче, аніж будь-коли. Відтак, варто зосередитися на головному: кожний педагог має забезпечити своїм вихованцям найважливішу підтримку — духовну. У чому це може виявлятися? У щирій пораді, компетентній консультації, змістовній бесіді, доброзичливій увазі й розумінні, у спів­чутливому ставленні й готовності допомогти. У непрос­тий період державотворення, коли від соціальних нега­раздів найбільше потерпають найменш захищені верстви українців, у тому числі діти, маємо налаштувати педаго­гічний процес і батьків своїх вихованців на те, щоб з гідністю й без моральних втрат витримати ті випробу­вання, які випали на нашу долю.

Сучасні педагоги і батьки здебільшого дійшли згоди в тому, що для духовного розвитку дитини украй важ­ливими є й релігійні, й високоморальні світські ціннісні орієнтири, які маленькими часточками закладають могутнє підґрунтя довершеної духовності завтраш­ньої дорослої людини.

Щоб мати добрий ужинок, маємо невтомно й натхнен­но попрацювати для цього сьогодні. Формування духов­ності як особистісної якості — перманентний процес із чітким цілепокладанням. Яке зна­чення у формуванні духовності мають світський компо­нент і релігійне виховання? Природно, що запропонований поділ суто умовний, оскільки обидва чинники вже є синтезом світського й релігійного не лише за своєю сут­ністю, а й за змістом та формою їх донесення дітям.

Значення досвіду християнського виховання сьогодні ще дискутується. Опоненти означеного чинника форму­вання духовності вже погодилися з тим, що характер, почуття, відповідальність, гарні чи погані вчинки, готов­ність долати труднощі чи пасувати перед ними визна­чальним чином залежать від виховання у дитинстві.

За твердженнями професора психології та педагогі­ки, протоієрея Василя Зеньковського, "відсутність ре­лігійного виховання в дитинстві неодмінно познача­ється на характері дорослої людини. Дитина надзвичайно чутлива до релігійних вражень, вона інстинктивно прагне до всього, що розкриває перед нею кра­су довкілля. Заберіть це в малюка — і його душа зів'яне; маля залишиться у спорожнілому світі з його дріб'язко­вими інтересами та потребами. Щось подібне відбувається і з тілом: якщо дитина живе в похмурому, вологому приміщенні, вона виростає кволою й бліденькою, без сил і радощів у своє­му тілі". Так писав учений у праці "Про­блеми виховання а світлі християнської антропології" ще в 1934 році, наполяга­ючи на тому, що подолання педагогічно­го натуралізму, залучення ідей християнської антропології до розв'язання основних життєвих проблем — одне з найважливіших завдань педагогіки дити­нства.

Важливою і необхідною умовою поступу у вихованні духовно розвинутого довершеного, національно свідомого, активного молодого покоління є глибоке розуміння вихователем – педагогом усієї складності цього процесу, необхідності його поступового здійснення, вияву толерантності у формуванні духовності. Саме тому майбутні педагоги повинні знати твори вітчизняних класиків педагогіки, які стояли біля джерел формування духовності: Григорія Сковороди, Софії Русової, Михайла Грушевського, Василя Сухомлинського. Більше уваги варто було б приділити творам духовної тематики, духовним джерелам рідного краю.

 

Література:

 

1.           Андрусич Н. Духовність – у полі зору педагогів // Дошкільне виховання. -  2004. - №4.

2.           Зеньковський В. Проблеми виховання в світлі християнської антропології. - К.: Наукова думка, 1934.

3.           Каплуновська О.М. Духовне становлення особистості в умовах сучасного дошкільного навчального закладу// Дошкільна освіта. – 2006. - №1.