Экономические науки/10. Экономика предприятия

Аспірант Чантурія І.В.

Європейський університет, м. Київ

Особливості формування оборотного капіталу підприємств

Наявність оборотного капіталу є необхідною умовою нормального функціонування підприємства. Це спричинено, передусім, тим, що від розміру сформованого оборотного капіталу підприємства залежить рівень його ліквідності, платоспроможності, рентабельності. Саме тому, в умовах хронічного дефіциту фінансових ресурсів одним із пріоритетних напрямів діяльності підприємства сьогодні є забезпечення раціонального формування оборотного капіталу підприємства.

Процес формування оборотного капіталу підприємства складається з таких основних етапів: 1-й етап – процес початкового формування власного оборотного капіталу підприємства; 2-й етап – поповнення власного оборотного капіталу для підтримки його постійного кругообігу в процесі безперервного функціонування підприємства; 3-й етап – зростання ринкової вартості підприємства внаслідок розширення виробничо-господарської діяльності, формування нових структурних одиниць; 4-й етап – формування оборотного капіталу підприємства для здійснення інвестиційної діяльності [1].

Необхідною умовою формування оборотного капіталу на кожному із цих етапів є наявність певного джерела його фінансування.

Джерела фінансування оборотного капіталу можна розглянути з різних позицій, основні з яких: по-перше, як сукупність інструментів залучення необхідного для господарської діяльності оборотного капіталу; по-друге, як сукупність засобів фінансового забезпечення господарської діяльності підприємства; по-третє, залежно від характеру фінансування джерел формування оборотного капіталу; по-четверте, залежно від стадії виробничо-комерційного циклу підприємства. Найбільш поширеним, при цьому, є поділ джерел на власні та позикові.

Мінімальна потреба підприємства в оборотному капіталі покривається за рахунок власних джерел. Фактично власний капітал є початковою та безстроковою основою фінансування діяльності підприємства, а також джерелом погашення його збитків, одним з найвагоміших показників, що використовується при оцінці фінансового стану підприємства. Власний капітал підприємства, з одного боку, характеризує фінансову самостійність підприємства відносно зовнішніх джерел фінансування (оскільки поповнення оборотного капіталу здійснюється в основному за рахунок прибутку), а з іншого – ступінь забезпеченості зовнішніх джерел наявним капіталом засновників [2].

Прийнято вважати, що політика формування оборотного капіталу, направлена на власні джерела, забезпечує підприємствам максимальну фінансову стійкість. Однак, таке твердження є не зовсім вірним, оскільки: по-перше, в сучасних умовах господарювання кон’юнктура ринку постійно змінюється, як наслідок – зміна потреб підприємства, покриття яких на практиці за рахунок лише власних джерел стає майже неможливим; по-друге, позиковий капітал залучається з конкретною ціллю, а тому сам факт його отримання стимулює позичальника до досягнення поставленої мети і повернення позички, та й ціна позики підвищує відповідальність боржника перед кредитором; по-третє, якщо кредитором виступає банк, то він контролює не лише цільове використання позикового капіталу, а й діяльність суб’єкта господарювання тощо [5].

Однак, варто зазначити, що значна частка позичкового капіталу хоча і підвищує фінансовий потенціал підприємства, проте подальше її зростання може призвести до погіршення фінансової стійкості підприємства. В цьому й заключається парадокс практики формування та використання оборотного капіталу підприємства за рахунок позикових джерел [4, 6].

Поділ джерел формування оборотного капіталу на власні і позикові спричиняє виділення двох підходів фінансування оборотного капіталу: повне самофінансування (формування оборотного капіталу виключно за рахунок власних джерел); змішане фінансування (формування оборотного капіталу за рахунок не лише власних, а й позикових джерел). Повне самофінансування на практиці реалізується лише на стадії створення підприємства, тоді як всі інші стадії його життєвого циклу в основному супроводжуються змішаним фінансування.

Вибір схеми формування оборотного капіталу зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування оборотного капіталу підприємства, що передбачає вирішення таких завдань: за рахунок яких коштів формувати оборотний капітал – власних чи позикових; яким повинне бути кількісне співвідношення власного і позикового капіталу.

Практика функціонування підприємств різних країн передбачає різні співвідношення між власним і позиковим капіталом (в США це співвідношення становить 40/60, в Японії – 30/70). При цьому, ще 20-30 років тому у підприємств розвинених країн світу високою вважалась частка боргового капіталу на рівні 40-50%, а сьогодні його частка є прийнятною на рівні 60-70%. Що ж до вітчизняної економічної практики управління підприємством, то тут немає єдиного підходу щодо універсальної методики оптимізації структури оборотного капіталу [3].

Відсутність єдиного підходу щодо оптимального співвідношення власного і позикового капіталу пояснюється передусім тим, що будь-яке підприємство по характеру своєї діяльності є унікальним, а тому не можна говорити про універсальне оптимальне співвідношення його власних і залучених джерел фінансування оборотного капіталу.

Вирішення викладених вище задач залежить від багатьох факторів як зовнішнього (галузеві особливості підприємства; кон’юнктура фінансового ринку; рівень оподаткування прибутку; стан конкурентного середовища та інші макроекономічні фактори) так і внутрішнього характеру (організаційно-правова форма підприємства; розмір підприємства; готовність керівника йти на ризик для збільшення прибутку; внутрішнє планування; використання виробничих можливостей підприємства, дивідендна політика, рівень рентабельності підприємства тощо) [7, 8].

Таким чином, запорукою ефективної роботи підприємства є вибір оптимального співвідношення власних і залучених джерел фінансування оборотного капіталу, що передбачає визначення складу оборотного капіталу та кількісного співвідношення його складових. При цьому, кількісне співвідношення власного і боргового капіталу визначається з принципу доцільності і залежить від багатьох факторів як внутрішнього так і зовнішнього характеру.

Література:

1. Гудзь О.Є. Джерела формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств / О. Є. Гудзь // Облік і фінанси АПК. – 2007. – №3-5. – с. 100-105

2. Душило А.А. Особливості процесу формування й використання оборотних коштів / А. А. Душило // Держава та регіони. – 2006. – №2. – с. 306-311

3. Лаврик О.Є. Оптимізація структури капіталу як фактор довгострокового зростання ринкової цінності бізнесу / О. Є. Лаврик // Облік і фінанси АПК. – 2007. – №3-5. – с. 106-113

4. Лелюк О.О. Оцінка розміру та структури капіталу аграрних підприємств / О. О. Лелюк // Економіка АПК. – 2008. – №1. – с. 101-106

5. Музиченко А.О. Методи оптимізації структури фінансових ресурсів / А. О. Музиченко // Економіка АПК. – 2007. – №9. – с. 63-67

6. Поддєрьогін А.М. Сутність та джерела формування фінансових ресурсів підприємств / А. М. Поддєрьогін, О. М. Угляренко // Академічний огляд. – 2006. – №1. – с. 53-59

7. Порохня В.М. Оптимізація вартісної структури капіталу підприємства / В. М. Порохня, Л. В. Кухарева // Держава та регіони. – 2006. – №1. – с. 206-214

8. Сысоева Е.Ф. Капитал, финансовые ресурсы и источники финансирования организации / Е. Ф. Сысоева // Весник ВГУ, серия: Экономика и управление. – 2007. – №1. – с. 125-133