Экономические науки/ 2.Внешнеэкономическая деятельность

Назаренко О.П., Шклярова А.О., Сорокіна О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені М. Туган – Барановського, Україна

Проблеми реформування управління Міжнародним валютним фондом

Останнім часом Міжнародний валютний фонд переживає досить складний період, який характеризується очевидною кризою системи його управління, Фонд усе жорстокіше критикують за недемократичні методи управління і відсутність можливості у більшості держав–членів реально впливати на його діяльність, До того ж у світовій економіці різко змінилися відносні позиції ряду країн. Значно посилилася роль у світогосподарських відносинах Китаю, Індії, Росії та цілого ряду інших країн. Усе це потребує зміни структури представництва держав у Фонді. У статті досліджуються системи нарахування квот і розподілу голосів у Фонді, а також причини і наслідки реформування управління МВФ.

В умовах посилення дисбалансів у світовій економіці проблема управління Міжнародним валютним фондом особливо загострилася. Більшість держав–членів усе рішучіше виступає проти тієї розстановки сил, яка склалася в МВФ, проти домінування у ньому невеликої групи промислово розвинутих країн та вимагає справедливішого представництва у Фонді країн, що розвиваються, та країн із ринками, що формуються.

Згідно із Статтями угоди Міжнародного валютного фонду система його управління організована на принципах акціонерного товариства. Це означає, що система ухвалень рішень шляхом голосування базується на розподілі голосів серед держав–членів відповідно до розміру їхнього внеску до Фонду, тобто квоти. Саме квотою визначається позиція держави–члена у МВФ. По–перше, від її розміру залежить кількість голосів, які отримує держава–член і які визначають можливості її впливу на політику Фонду. По–друге, розмір квоти визначає розмір фінансового сприяння з боку Фонду, на яке може розраховувати у разі необхідності держава–член. Ці обставини й зумовлюють зацікавленість держав–членів у вищій квоті і дотриманні прозорості й об’єктивності при її нарахуванні. Тому проблема нарахування квот, і відповідно, голосів завжди була предметом гострих суперечок у Фонді. [1]

Статутом МФВ передбачено загальний періодичний (з інтервалами не більше п’яти років) перегляд квот. Мета – врахування змін у співвідношенні відносних позицій країн у світовому господарстві, а також зростаючих потреб Фонду у фінансових ресурсах. Для ухвалення будь–яких змін квот необхідні 85% голосів. За всю історію МВФ було здійснено 13 таких загальних переглядів (таблиця 1). Більшість із них завершувалася рекомендаціями щодо збільшення загальної суми квот і розподілу «приросту» між державами–членами.

Таблиця 1. – Загальні перегляди квот у МВФ

Перегляд квот	Дата ухвалення рішення	Загальне збільшення квот, %
Перший п’ятирічний	Без збільшення	–
Другий п’ятирічний	Без збільшення	–
1958 – 1959 рр.	Лютий і квітень 1959 р.	60,7
Третій п’ятирічний	Без збільшення	–
Четвертий п’ятирічний	Березень 1965 р.	30,7
П’ятий загальний	Лютий 1970 р.	35,4
Шостий загальний	Березень 1976 р.	33,6
Сьомий загальний	Грудень 1978 р.	50,9
Восьмий загальний	Березень 1983 р.	47,5
Дев’ятий загальний	Червень 1990 р.	50,0
Десятий загальний	Без збільшення	–
Одинадцятий загальний	Січень 1998 р.	45,0
Дванадцятий загальний	Без збільшення	–
Тринадцятий загальний	Без збільшення	–
2006 – 2008 рр.	Квітень 2008 р.	11,5

Термін тринадцятого загального перегляду квот закінчився у січні 2008 року в час, коли завершувалася розробка програми реформування квот і розподілу голосів Виконавчою радою та Радою керуючих Фонду. Головний висновок у результаті цього перегляду полягає в тому, що потреби в загальному підвищенні квот, тобто для всіх держав–членів, немає.

Наразі застосовувана система нарахування квот і розподілу голосів у Фонді вже не відповідає реаліям і потребам міжнародного економічного та фінансового співробітництва.

Головними ланками системи управління Фондом є Рада керуючих і Виконавча рада. Система розподілу квот і, відповідно, голосів, яка склалася в МВФ, позбавляє більшість держав–членів можливості впливати на процес ухвалення рішень цими органами і на хід справ у Фонді в цілому. Ситуація ускладнюється також посиленням суперництва за лідерство у цій організації між провідними індустріальними країнами. В умовах наростання невдоволення більшості держав–членів такою ситуацією стала нагальною проблема реформування управління Фондом.

Первісні квоти держав–засновників МВФ визначалися за допомогою так званої бреттон–вудської формули, яка враховувала основні макроекономічні показники країн. Вона була базою і для визначення квот держав, які вступили в МВФ пізніше. Формула враховувала економічний потенціал країни та її участь у світогосподарських зв’язках протягом досить тривалого попереднього періоду. А отримана за нею база доповнювалася врахуванням також інших специфічних особливостей становища країни.

Протягом восьмого (1979 – 1983 рр.) і дев’ятого (1987 – 1992 рр.) загальних переглядів квот формулу знову було модифіковано. Зокрема, показник національного доходу замінено на показник ВВП, введено показники поточних платежів та надходжень держав. [2]

28 квітня 2008 року Рада керуючих ухвалила досягнуті домовленості щодо реформування системи нарахування квот (резолюція 63–2). Було прийнято нову формулу нарахування державам–членам квот, і відповідно, голосів.

На відміну від попередніх, ця формула покликана спростити і зробити об’єктивнішим процес визначення відносної позиції держав–членів у світовій економіці. Вона є лінійною комбінацією чотирьох змінних, виражених у частках: ВВП, відкритість економіки, змінність і резерви. Вага змінних: ВВП– 50%, відкритість економіки – 30%, змінність – 15%, резерви – 5%.

ВВП держав–членів став найважливішим змінним показником нової формули, тоді як вага резервів значно зменшена. Суттєвим нововведенням у формулі є вираження ВВП у двох вимірах: частина – за номінальним ринковим курсом, інша – за паритетом купівельної спроможності. Причому країни, що розвиваються, наполягали на тому, аби весь ВВП країн враховувався за паритетом купівельної спроможності, що сприяло б помітному збільшенню квот менш економічно розвинутих країн, оскільки курси інших валют істотно занижені. Але такий підхід не влаштовував промислово розвинуті країни, які не бажали серйозно поступатися своїми позиціями у Фонді. В результаті тривалих дискусій було досягнуто компромісного рішення – ВВП країн у формулі поділяється на дві частини: 60% за номінальним ринковим курсом і 40% – за паритетом купівельної спроможності. Це певною мірою сприяє підвищенню квот економічно менш розвинутих країн.

У результаті збільшення квот протягом другого раунду реформи з урахуванням спеціальних коригувань квот чотирьох держав у 2006 – 2007 рр. загальна сума квот у Фонді зросте на 11,5 %. Це значно поступається обсягам збільшення квот за попередніми загальними переглядами. Приріст квот має бути розподіленим переважно серед країн, що розвиваються, та країн з ринком, що формується, з недостатнім представництвом у Фонді.

За оцінкою експертів МВФ, застосування нової формули нарахування квот забезпечить збільшення номінальних квот 54 країн (зі 185 держав–членів). Сукупне збільшення частки квот цих країн становитиме 4,5 процентного пункту. У результаті вказаного збільшення квот та враховуючи збільшення кількості базових голосів, частка голосів 135 держав–членів у загальній їх кількості зросте на 5,4 процентного пункту. Однак передбачене збільшення кількості базових голосів ще потребує ратифікації державами–членами, для чого потрібно 85% голосів, оскільки йдеться про поправку до Статуту. [3]

Згідно з установленою процедурою збільшення квот почнеться тільки після ратифікації державами–членами зазначених поправок до Статуту. Причому, щоб вони набрали чинності, держави, які дістали на це право, повинні в установлений Виконавчою радою термін повідомити Фонд про свою згоду на таке підвищення квоти і здійснити відповідні платежі.

Коригування величини квот може позначатися на позиції окремих держав у групах країн, котрі представлені виконавчими директорами.

Виходить, широке розрекламоване реформування управління Міжнародним валютним фондом не принесе кардинальних змін – це, швидше, косметичний ремонт системи, яка все більше перестає відповідати потребам подальшого розвитку міжнародного співробітництва в економічній та фінансовій галузях. Попри досягнуті компроміси, багато держав критично оцінюють наслідки реформування. Адже насправді основні принципи та механізми управління Фондом залишаються незмінними. Більшість голосів, як і раніше, належатиме групі промислово розвинутих країн, Сполучені Штати зберігають за собою блокуючий пакет голосів. А велика група менш економічно розвинутих країн, як і раніше, не має можливостей щодо реального впливу на політику Фонду. Така ситуація не сприятиме підвищенню ефективності цієї провідної міжнародної валютно – кредитної організації.

Отже, проблема подальшого реформування управління Міжнародним валютним фондом – цією важливою, практично універсальною за членським складом міжнародною організацією, залишається на порядку денному світової спільноти.

Література:

1. С.Круглик, О.Єременко. Міжнародний валютний фонд перед новими викликами. Вісник Національного банку України. – 2008. – №3. – с. 8–10

2. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини. – К: Знання, 2001. – 305 с

3. www.imf.org.