Федчик В.А.
Донецький
державний університет управління, Україна
Параметри
професійної компетенції викладача української мови як іноземної
У новітніх лінґвометодичних
дослідженнях, присвячених проблемам навчання української мови іноземних студентів,
чітко виокремлюються два напрями: по-перше, це розроблення сучасних технологій
навчання (у тому числі змісту і засобів навчання); по-друге, дослідження самих научуваних
як об'єкта і суб'єкта навчання і специфіки їх навчальної діяльності.
Результати цих
досліджень будуть успішними лише за умови, якщо можливе їх органічне включення
у функціонуючу педагогічну систему, в нашому випадку – процес викладання
української мови як іноземної. Цей процес компонентний. Умовно його складові
можна виразити тріадою: студент – навчальна діяльність – викладач. Якщо
повернутися до схарактеризованої вище дослідної проблематики, то виявляється,
що найслабше в ній поданий третій компонент сформульованої тріади, тобто
викладач. Проте цілком очевидно, що без кваліфікованого, компетентного
викладача не можна розраховувати на оптимізацію процесу навчання мови. При всій
очевидності цієї думки систематичного, комплексного опису особистості викладача
української мови як іноземної і переліку професійних вимог, яким він повинен
відповідати, дотепер не запропоновано.
І це при тому, що не
одне десятиліття функціонує система безперервної освіти викладачів, яка
складається з етапів вишівської і післявишівської підготовки. На другому етапі
– етапі післявишівської підготовки – «включаються» школа молодого викладача,
факультети підвищення кваліфікації, стажування, кафедральні і міжвишівські (в
рамках міських методичних об'єднань) методичні семінари, аспірантура,
докторантура, різні форми самоосвіти і самовиховання тощо. Щодо системи
безперервної освіти, яка заслуговує на спеціальну розмову, відзначимо лише, що
їй у цей час бракує системності, справжньої безперервності, наступності, більш
послідовної професійно-практичної цілеспрямованості. Однією з причин цього
також є вже згадувана відсутність комплексного опису особистості викладача і
професійних вимог до нього.
Якщо раніше в
методиці навчання іноземних мов і української (російської) як іноземної
траплявся тільки термін компетенція
(так, І.О.Зимня називає за мету навчання нерідної мови комунікативну компетенцію
[3, с.27]), то останнім часом активно використовують і термін компетентність (наприклад, та ж
І.О.Зимня пише про виховання «професійної і загальноосвітньої
(загальнокультурної) компетентності» [2, с.45], про розвиток «предметної і
комунікативної компетентності» [там само, с.74], про розвиток «професійної
компетентності учня» [там само, с.89]; В.А.Якунін використовує термін професійно-педагогічна компетентність [8,
с.17]; Б.С.Гершунський пише про категорію «професійна
компетентність» [1]).
Ми також розводимо ці
поняття, розуміючи під компетентністю спроможність особистості до здійснення
якої-небудь діяльності, яких-небудь дій, а під компетенцією – зміст
компетентності, тобто ті знання, уміння, досвід, які, будучи засвоєні
викладачем, формують його компетентність.
Метою цієї статті є
спроба дослідити зміст і структуру професіограми викладача української мови як
іноземної на прикладі країнознавчого і лінґвокраїнознавчого аспектів
педагогічної діяльності.
При складанні опису особистості
викладача і професійних вимог до нього найконструктивнішим є системно-діяльнісний підхід.
Цей підхід може бути реалізований у професіограмі – документі, здатному
регламентувати зміст і форми професійного навчання викладачів і одночасно дати
творчий імпульс розвитку системи безперервної освіти. Професіограма включає
опис професійної компетенції, поданий у вигляді переліку (по можливості
якнайповнішого, хоча і відкритого, чим забезпечується його гнучкість і
варіювання у складі кваліфікаційних характеристик залежно від умов навчання)
здібностей, які виявляються в швидкості, глибині і міцності оволодіння основами
педагогічної діяльності; особистих якостей, що визначають спрямованість особистості
в цілому. Названі компоненти професійної компетенції (здібності, особисті
якості) є особистісними передумовами педагогічної майстерності. Тут же
фіксуються такі передумови успішної діяльності викладача, як 1) функціонуюча
система знань предмета, методики його викладання, педагогіки, психології, а
також основ наук суспільствознавчого циклу; 2) уміння, що виявляються в
правильному використанні знань у нових і складних ситуаціях і навичок
(автоматизованих компонентів педагогічної діяльності; дій щодо розв’язання
педагогічних завдань, які досягли високого ступеня досконалості і не потребують
особливих зусиль і зосередження уваги на їх здійсненні). Склад професійної
компетенції співвідноситься з цілями навчання, з характеристикою основних
функцій викладача, етапами розв’язання професійних завдань (див. Рис.1).
Рис.1. Професіограма викладача української мови як
іноземної
Коментуючи наведений рисунок,
відзначимо таке.
Як
відомо, педагогічна діяльність є цілеспрямованими свідомими діями відповідно до
реального соціального замовлення. Вона потребує певного рівня сформованості
професійної компетенції (у нашому випадку в предметному, психологічному,
педагогічному, методичному, комунікативному, країнознавчому аспектах). За
головні цілі сучасна методика викладання української мови іноземцям називає
практичну (комунікативно-навчальну), загальноосвітню і виховну (або виховально-розвивальну).
Названі цілі є спільними
для обох учасників цього процесу. Водночас, реалізовуючись у діяльності одного
з учасників (у нашому випадку – викладача), ці цілі модифікуються не стільки в
плані змісту, скільки в їх спрямованості.
Функції викладача в
педагогічному процесі визначаються відповідно до аспектів діяльності і
групуються за названими вище цілями.
Кожна з перерахованих
у професіограмі функцій припускає поетапне розв’язання
ряду професійних завдань:
1. Гностичний етап
(дослідницький) полягає в здобуванні нових знань як про сам предмет і процес
викладання, так і про студентів, а також про деякі сторони позааудиторної
діяльності, що впливають на процес навчання, систематизацію цих знань відповідно
до педагогічних цілей, аналіз педагогічної ситуації. Названий етап діяльності
припускає також елемент професійної рефлексії, професійної самосвідомості,
самооцінки, які покликані стимулювати формування потреб професійної самоосвіти
і самовиховання.
2. На
конструктивно-проектувальному етапі здійснюється перспективне планування змісту
і способів діяльності викладача і студентів на тривалий термін; співвіднесення
з перспективним планом навчальної інформації і навчальних дій, намічених на
майбутнє заняття, цикл занять. Діяльність викладача на цьому етапі пов'язана
також і з прогнозуванням труднощів, з якими стикаються научувані в процесі
засвоєння мовних і мовленнєвих явищ.
3. Організаційний
етап передбачає організацію викладачем своєї діяльності і діяльності студентів
як безпосередньо на занятті, так і у позааудиторний час, як під час безпосередньої
взаємодії з научуваними, так і в умовах їх самостійної роботи (особливо
складних з погляду механізмів управління).
4. Зміст
комунікативного етапу – педагогічно доцільне спілкування зі студентами на
занятті і поза аудиторією. Під час навчання української мови названий компонент
діяльності, збігаючись з найважливішою метою навчання, містить у собі
найсуттєвішу відмінність від діяльності викладачів інших предметів. Залучаючи студентів
до мовленнєвої діяльності виучуваною мовою, викладач виступає не тільки як її організатор і головний учасник, але
і як свого роду еталон носіїв виучуваної мови, що висуває особливі вимоги до
зовнішності викладача і його дій.
Названі функції
викладача, розподілені по етапах професійні завдання, що стоять перед ним,
можуть бути здійснені тільки в тому випадку, якщо викладач володіє певним
набором властивостей, які входять до складу професійної компетенції.
У комплексі цих
властивостей слід розрізняти універсальні і специфічні якості:
1. Загальнопедагогічні
якості, тобто ті знання, уміння, здібності, особисті властивості, які притаманні
будь-якому педагогові (незалежно від дисципліни, яка викладається, і контингенту студентів). До цієї ж
групи входять властивості, що характеризують будь-яку освічену людину.
2. Група
професійних якостей, універсальних для всіх викладачів, які навчають мови
(незалежно від того, рідна ця мова для научуваних чи іноземна).
3. Група
специфічних якостей, що відрізняють викладача, який навчає української мови
іноземних студентів, від всіх інших викладачів. Для визначення специфіки професіограми
викладача української мови як іноземної ця остання група буде найбільш
значущою, хоча і меншою за обсягом щодо перших двох, названих вище. У цій групі
необхідно також розрізняти якості, істотні для двох або декількох аспектів
діяльності викладача, на відміну від властивостей, актуальних для одного
аспекту.
Проілюструємо наші
міркування про функції викладача і склад професійної компетенції на прикладі країнознавчого
і лінґвокраїнознавчого аспектів педагогічної діяльності.
Функції викладача
української мови як іноземної (країнознавчий і лінґвокраїнознавчий аспекти
діяльності).
Відповідно до цілей
практичного курсу української мови як іноземної в діяльності викладача найбільш
істотними (у названих аспектах) є такі функції:
1. Комунікативно-навчальні
функції:
– Організація
мовного навчального процесу так, щоб результатом його було забезпечення
комунікативної «свободи» студентів шляхом освоєння ними етносоціокультурної
інформації про життя народу – носія мови (значення, які сприяють нормативній
мовленнєвій і немовленнєвій поведінці в ситуаціях спілкування, адекватності
сприйняття почутого, прочитаного).
– Підвищення, а
іноді і створення мотивації оволодіння українською мовою за допомогою введення країнознавчої
інформації; включення научуваних у процес комунікації виучуваною мовою в різних
сферах спілкування: повсякденно-побутову, соціально-культурну, навчально-професійну
тощо з урахуванням орієнтації на реальні комунікативні потреби студентів.
– Використання
мовного середовища для підвищення ефективності навчання і результативності
процесу акультурації.
2. Загальноосвітні
функції:
– Ознайомлення
в процесі навчання мови і через мову з українською дійсністю, з країною,
містом, навчальним закладом, де проходить навчання; з соціально-політичною,
економічною структурою українського суспільства, з основними напрямами
внутрішньої і зовнішньої політики української держави, з історією, культурою,
способом життя, законами, традиціями, звичаями, морально-етичними цінностями і
інтересами українських людей, з практичною цариною застосування тих знань, які студент
здобуває за майбутньою спеціальністю; формування у студентів на основі
перерахованих знань об'єктивних і адекватних реальній дійсності уявлень про
Україну.
– Забезпечення
навчального процесу країнознавчими і лінґвокраїнознавчими матеріалами,
співвідносними з професійними інтересами студентів.
3. Виховально-розвивальні
функції:
– Формування у студентів
потреби в підтриманні мови після завершення курсу з її вивчення.
– Виховання
читацької культури на матеріалі творів української літератури і літератури нацменшин
України, які включаються в практичний курс української мови.
– Естетичне
виховання на уроках української мови засобами культури.
–Підвищення
загального культурного рівня, формування наукового світобачення, світогляду студентів.
– Виховання
соціальної активності научуваних, любові до своєї професії, безкорисливості, розуміння
обов’язку перед народом і бажання віддати свої сили, знання і уміння служінню
своїй батьківщині.
Перераховані вище
функції викладача української мови як іноземної – частина переліку, що передує
в професіограмі опису професійної компетенції. При цьому необхідно мати на увазі, що деякі з
розглянутих функцій реалізуються не тільки в названих, але й інших аспектах
діяльності викладача.
Країнознавчий і
лінґвокраїнознавчий компонент професійної компетенції викладача української
мови як іноземної.
Знання. Призначені для засвоєння
відомості можуть бути подані у вигляді такого переліку:
1. Курс
суспільствознавчих і світоглядних дисциплін.
2.
Систематизовані відомості про розвиток форм суспільної свідомості в Україні:
політичної, правової, етичної, художньої, релігійної, наукової, філософської.
3. Історія і
сучасний стан культури (як української, так і культури нацменшин України)
(мається на увазі широке
розуміння терміна «культура», що включає відомості про цивілізацію, літературу,
мистецтво і т.д., основні досягнення світової культури).
4. Джерела країнознавчої
інформації (матеріали довідників, словників, у тому числі і лінґвокраїнознавчих;
преси та інших засобів масової інформації і т. д.).
5. Місцеве країнознавство
і краєзнавство, у тому числі інформація, істотна для компенсації відсутніх в навчальних
матеріалах країнознавчих відомостей, для соціально-культурної
адаптації тощо.
6. Загальне
уявлення про особливості української мови і її місце в класифікаційних
характеристиках мов світу.
7. Соціолінґвістична
проблематика. Масштаби, характер, умови вивчення і функціонування української
мови в світі.
8. Теоретичні
основи і способи практичної реалізації лінґвокраїнознавства як методики
ознайомлення іноземних студентів з типовими явищами української культури (у широкому
розумінні) за допомогою української мови і в процесі її вивчення.
8.1. Методика
виявлення країнознавчої інформації в мовних одиницях різних будівельних рівнів
(слово, афоризм, фразеологізм), а також реляційних (фонетико-інтонаційний,
дериват, стилістичний і т. д.).
8.2. Лінґвокраїнознавча
методика роботи з текстом (у тому числі художнім).
8.3. Способи
використання засобів наочності в лінґвокраїнознавчих цілях.
8.4. Специфіка
мовленнєвого етикету, невербальних засобів комунікації (жестів, міміки, звичної
поведінки) і відповідних їм соматичних виразів.
9. Типологічні
особливості культури студента; перетинання в культурах студента і країни виучуваної
мови і міжкультурні контакти.
10. Особливості
національної психіки студентів, національних стереотипів свідомості, системи настанов;
способи їх подолання або позитивного використання.
11. Форми вияву
лінґвокультурної і соціокультурної інтерференції у вербальній і невербальній
поведінці студентів.
12. Цілі,
завдання навчання іноземних громадян в Україні, знання і розуміння в цілому
проблем підготовки національних кадрів в інших країнах.
13. Цілі, зміст
і форми виховної роботи з іноземними студентами в Україні і за кордоном.
14. Методика
підготовки і проведення позааудиторних заходів (гуртки, клуби,
кіноперегляди, вечори, екскурсії і т. д.).
15. Основні
професійні, політичні, морально-етичні вимоги, що пред'являються до українських
викладачів, які працюють з іноземними студентами.
Уміння і навички.
1. Здійснювати
відбір, методичне оброблення країнознавчого матеріалу з урахуванням
особливостей навчальної групи, професійних і вікових інтересів студентів, цілей
етапу навчання.
2. Виділяти мовний і мовленнєвий матеріал з національно-культурним
компонентом семантики, організовувати оволодіння ним, використовуючи різні прийоми,
контролювати ступінь засвоєння.
3. Оперативно
відшукувати відомості, актуальні для розв’язання конкретного лінґвокраїнознавчого
завдання, використовуючи джерела країнознавчої інформації (довідники, словники,
у тому числі і країнознавчі); розширювати канали надходження навчальної країнознавчої
інформації (преса, радіо, телебачення, кіно, мистецтво та ін.).
4. Методично
обробляти текст (проводити лінґвокраїнознавчу адаптацію, складати лінґвокраїнознавчий
коментар і т. д.).
5. Використовувати
різні способи семантизації цінних у країнознавчому
відношенні мовних одиниць.
6. Готувати,
підбирати, використовувати різні засоби наочності (у тому числі твори
мистецтва) для семантизації, введення, ілюстрації, доведення тих або інших країнознавчих
реалій.
7. Аналізувати
країнознавчий і лінґвокраїнознавчий зміст підручника, навчального посібника,
книги для читання; співвідносити матеріали підручника з додатковими навчальними
матеріалами в плані адекватності країнознавчого завдання, що реалізується.
8. Використовувати
для забезпечення лінґвокраїнознавчого аспекту навчання мови джерела оперативної
країнознавчої інформації (словники, довідники, періодична преса, радіо,
телебачення).
9. Використовувати
різні способи навчального спілкування з метою формування уявлень про Україну,
перевірки ступеня їх адекватності і корекції цих уявлень.
10. Проводити
аудиторні (бесіди, дискусії, прес-інформації, радіотелеуроки, рольові ігри і т.
д.) і позааудиторні (кіноуроки, культпоходи, екскурсії, зустрічі, тематичні
вечори, гуртки, клуби) заходи, спрямовані на розв’язання конкретних країнознавчих
завдань.
11. Використовувати
мовне середовище для розширення можливостей акультуруючого впливу практичного курсу
української мови (при цьому мається на
увазі, що мовне середовище використовується або в
усякому разі враховується в процесі формування комунікативної компетенції студента.)
12. Враховувати
мовну, лінґвокраїнознавчу і соціокультурну інтерференцію, яка виявляється в мовленнєвій
діяльності студентів.
13. Знаходити
схожість/відмінність між культурами і мовами, що контактують у процесі
викладання; використовувати ці спостереження для ефективної акультурації; для
вибору оптимального способу презентації країнознавчих відомостей залежно від
національного складу групи.
14. На
основі зіставлення культури студента і української культури визначати найважкі
для засвоєння моменти, пріоритетні факти і явища дійсності, актуальні для
проведення акультурації студентів (маються на увазі і моменти перетинання
двох культур); враховувати досягнення світової культури, а також
загальнолюдські цінності.
15. Формувати
(розвивати) комунікативні, естетичні, когнітивні потреби у зверненні до фактів
української культури після завершення практичного курсу української мови і
навчання в Україні.
Вельми актуальними в
процесі формування необхідного рівня професіоналізму є особистісні властивості
педагога – такі, як здатність вислухати і зрозуміти протилежну думку, врахувати
інтереси співбесідника, індивідуально підходити до студентів; добра пам'ять на
імена, обличчя; артистичні здібності; зразкове мовлення; перцептивні, суггестивні
здібності; педагогічний такт і т. д., а також такі якості, як емоційність,
доброзичливість, некатегоричність, терпимість, винахідливість, уважність,
справедливість, поблажливість, стриманість, коректність, особиста чарівливість,
демократичність, авторитетність тощо.
Отже, дослідження
змісту і структури професіограми викладача української мови як іноземної на
прикладі країнознавчого і лінґвокраїнознавчого аспектів педагогічної діяльності
дає змогу зробити такі висновки.
1. Діяльність
викладача української мови як іноземної, виявляючись у цілеспрямованих свідомих
діях відповідно до реального соціального замовлення, потребує певного рівня
сформованості професійної компетенції педагога в предметному, психологічному,
педагогічному, методичному, комунікативному, країнознавчому аспектах.
2. Як документ, що має на меті
регламентувати зміст і форми професійного навчання викладачів української мови
як іноземної і одночасно дати творчий імпульс розвитку системи безперервної
освіти, професіограма описує:
2.1. здібності,
особисті якості викладача;
2.2. функціонуючу
систему знань предмета, методики його викладання, педагогіки, психології, а
також основ наук суспільствознавчого циклу;
2.3. уміння, що
виявляються в правильному використанні знань у нових і складних ситуаціях і
навичок (автоматизованих компонентів педагогічної діяльності; дій щодо
розв’язання педагогічних завдань, які досягли високого ступеня досконалості і
не потребують особливих зусиль і зосередження уваги на їх здійсненні).
3. Склад
професійної компетенції співвідноситься з цілями навчання, з характеристикою
основних функцій викладача, етапами розв’язання професійних завдань.
4. Сформульовані
параметри професійної компетенції виявлені на основі аналізу реальних
педагогічних ситуацій, які виникають у процесі навчання іноземних студентів
української мови відповідно до традицій методичної системи, яка склалася на цей
час. По суті і за задумом вони є змістовими орієнтирами для організацій
навчання і вдосконалення кваліфікації викладачів української мови як іноземної,
а для самих викладачів – стимулом до професійної самоосвіти і самовиховання.
Література:
1. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХІ века (В поисках
практико-ориентированных образовательных концепций). – М.: Совершенство, 1998.
– 608 с.
2. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – М.:
Издательская корпорация «Логос», 1999. – 384 с.
3. Зимняя И.А. Психология обучения неродному
языку. – М.: Русский язык, 1989. – 219 с.
4. Лингвострановедение в преподавании русского
языка как иностранного: Сб. научно-методических статей. – М.: Русский язык,
1979. – 216 с.
5. Содержание и структура учебника русского языка
как иностранного: Сб. статей/ Сост. Трушина Л.Б. – М.: Русский язык, 1981. –
288 с.
6. Страноведческий и лингвострановедческий
аспекты в системе аудиторной и внеаудиторной работы по русскому языку // Шестой
Международный конгресс преподавателей русского языка и литературы: Научные
традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы. –
Секция 7. – Будапешт, 1986. – С.3–86.
7. Сурыгин А.И. Основы теории обучения на
неродном для учащихся языке. – СПб: Издательство «Златоуст», 2000. – 230 с.
8. Якунин В.А. Педагогическая психология. – СПб:
Изд-во Михайлова В.А.: Полиус, 1998. – 639 с.