Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, канд. філос. наук, здобувач наукового ступеня доктори юридичних наук Київського національного дослідницького університету імені Тараса Шевченка
ЗАДАЧІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ
АРТЕФАКТІВ І АРХЕТИПІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ
ТА КУЛЬТУРИ
За
сучасного, системно-кризового перехідного (маргінального, ілюзорного,
девіантного) правостановлення, праворозуміння, нормотворення та
правореалізації,
зазначаємо, що серед усіх детермінант та
духовно-матеріальних основ правової свідомості, які інтерпретують суттєві
властивості та напрямки її історичного та сучасного становлення та розвитку,
чільне місце належить конкретно-історичним, духовним, матеріальним та іншим
артефактам. Саме за артефактами та
архетипами української правової свідомості, як ні за чим іншим, котрі за
багатьох умов, обставин та причин виникнення, становлення, модернізації та
розвитку феномена, явища та процесу української правової свідомості як основи
процесуального права та як процесуальне право, тотожні, автентичні та
ідентичні артефактам та архетипам
правової культури, бо створені за одними й тими ж правовими рефлексіями
пізнання та віддзеркалення правової дійсності як такої, виникає можливість
якісно визначити та оцінити становлення й розвиток української правової
дійсності. На жаль, артефакти та архетипи української правосвідомості, як й
будь-якої іншої, не досліджені навіть на рівні термінів. Артефакт (від лат. Artefactum - штучно витворений) – це «процес новоутворення, невластивий будь-якому
організму в нормі, що викликається самим методом його дослідження. У
мікроскопії (на відміну від електронної) до артефактів відносять, наприклад,
утворення, шо з’являються у тканинах або клітинах у русі обробки препарату. У
експериментальній та судовій медицині артефактом називають штучно викликаємі
та підтримувані патологічні процеси (наприклад,
з метою стимулювання певних юридичних процесів). У рентгенодіагностиці артефкти
утворюються на снімках у вигляді потойбічних тканин, виникаючих, наприклад, у
реультаті технічних похибок при обробці пльонок або неправильного їх зберігання». «Архетип – у мові - протоформа, прототип, що
гіпотетично реконструюється або, фактично, є засвідчена мовна форма, котра стає
першоджерелом для її подальших
розвиткових форм». Великий тлумачний словник сучасної української мови
так визначає «артефакт» як правове поняття та як правову категорію: «Артефакт –
це утвір, або процес, що виникає під час дослідження організму, не властивий
йому за нормальних умов». Великий
енциклопедичний словник (1991 р.) так визначає та пролонгативно інтерпретує
правове понтяття «архетип»: «Архтип – (від грец. – початковий образ). 1) У
давньоантичній філософії (Філон
Олександійський) – праобраз, ідея. В системній психології К Г. Юнга – початкові
психічні структури, образи, що формують зміст так званого «колективного» неусвідомленого, котрі є основою
загальнолюдської символістиці, міфів, казок, інших утворень фантазій, у тому
числі художньої; 2) Найбільш давній, незвісний нам текст, до котрого наближатимуться пізніше тексти писемної пам’ятки;
3) Мовна форма, що гіпотетично
реконструюється або фактично засвідчується як вихідна, початкова для пізніх її
продовжень». У нашому контексті
артефакти та архетипи української правосвідомості можуть бути матеріальними та духовними, але, підтримуючись нашій традиції, методології,
техніці та технології дослідження процесів історичного й сучасного становлення
та розвитку української правосвідомості, артефакти більшою мірою, у широкому їх
розумнні, характеризують процеси матеріального, а архетипи, більшою мірою, – духовного становлення та розвитку правової
свідомості. До артефактів, за проведеними дослідженнями, відносимо матеріальні пам’ятки
становлення та розвитку українського права: давні збірки нормативно-правових
актів, філософсько-правові твори, предмети давньоісторичного побуту, археологічні
пам’ятки історичного становлення, розвитку України як держави, суспільства та
соціуму, як цивілізації та об’єкта, суб’єкта вітчизняної та світової правової культури та ін. До
архетипв історичної та сучасної української правової свідомості відносимо гасла, тексти давніх нормативних актів,
філософсько-правових творів, давні та сучасні правові ідеї, ідіоми, традиції, давні
пісні, художні твори, які висловлюють, формують та стверджують правові ідеї в
художніх творах, картинах, віршах та ін. У
вузькому значенні архетипи
більш конкретизують артефакти,
надають їм конкретно-історичну юридичну фактуальність, пунктуальність,
лінгвоісторичну, мас-медійну та пропагандистську наповненість, довершеність та
детальність. У перспективному детермінантному відношенні за пропорційним обсягом,
об’ємом, наприклад, складових пропорцій формули української правової
ідіоми-правосвідомості-норми права, та національно-ментальною щільністью впливу
на широку конкретно-історичну правову реальність як довершену у часо-просторовій
площині спільність первинних і вторинних суб’єктів правосвідомості та на вузьку
правову реальність, обмежену домінуючою позитивною правовою концепцією у
певному традиційному або нетрадиційному суспільстві, матеріальні, духовні
артефакти та архетипи правової свідомості презентуються у різнофункціональних
взаємовідношеннях симетрії, асиметрії, опозиції. Так, наприклад, за різним
правовим станом симетрії, асиметрії та опозиції первинних і вторинних суб’єктів
правосвідомості (фізичних і юридичних осіб), масовим, специфічним, особливим
правовим станом їх правової свідомості, реалізованої або як типова
правосвідомість (традиційні суспільства, некризовий цикл соціальної активності,
відносна самостійність правосвідомості), переважають процеси симетричних візаємовідносин
між суб’єктами, об’єктами та предметами правосвідомості, що реалізовані у
домінанті артефактів, залежності її архетипів від останніх), або як нетипова
правосвідомість (нетрадиційні суспільства, кризовий цикл соціальної активності
– девіантна правосвідомість, абсолютна самостійність правосвідомості), переважають
процеси асиметричних, опозиційних взаємовідносин між суб’єктами, об’єктами та
предметами правосвідомості, що реалізоване у домінантні архетипів, залежності
її артефактів від останніх, можна здійснити різнотривалі прогнозування
сучасного становленні та розвитку української правової свідомості. Думаємо, що подальше вивчення зазначених
питань сприятиме активному визначенню нових правових понять та категорій, що більш
об’єктивно висвітлюватимуть нові властивості артефактів та архетипів
української правової свідомості та культури.