УДК 159.922:316.64:165.242.2+34:008

Дмитрієнко Ю.М., член-кореспондент Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності, доктор філософії, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного дослідницького університету імені Тараса Шевченко

ЗАДАЧІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ ЗА СТАТУТАМИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО

Акцентуючи увагу на задачах, тенденціях та перспективах сучасної української правової науки, слід зазначити, що за ідеями багатьох дослідників, перші спроби кодифікації українського права Польсько-Литовської доби, значної модернізації української правової свідомості та правової культури датуємо серединою XV ст., коли було укладено судебник князя Казимира (1468 p.). У нашому контексті цей нормативний акт ідентифікуємо філософсько-правовим твором, матеріальним правовим артефактом та духовним правовим архетипом української правової свідомості та правової культури. Зміст Судебника обмежувався в основному нормами процесуального та статичного кримінального, кримінально-процесуального та адміністративного права, сформованими внаслідок поглибленого становлення та роовитку за цих часів різноджерельної, але з пріоритетами форм традиційної (звичаєвої) кримінальної, кримінально-процесуальної, адміністративної української правової свідомості та правової культури.

Усі правовідносини в кожній землі регулювалися залежно від норм місцевої традиційної правової свідомості. Було кодифіковано імунітетні грамоти, які забезпечували привілеї та пільги шляхті. Систематизації підлягали норми державно-правової свідомості, що трансформувалися у статичні норми державного права, які забезпечували суверенні права держави та обмежували владу великого князя, а отже його правову свідомість та правову культуру. Найбільшим здобутком у процесі систематизації української правосвідомості та права стало укладення в XVI ст. трьох (редакцій) Литовських статутів, котрі визначають три цикли, форми української правової свідомості та культури, ідентифіксовані як різні цикли соціальної активності, три різні їх наявні та цільові стани. В основу цієї кодифікації було покладено принципи дотримання суверенності держави, єдності права, рівності перед законом (хоча саме право визнавало неоднакову правоздатність для різних категорій людей) і пріоритету писаних законів. Зазначений пріоритет писаних законів свідчить про пріоритет знаиження тих функцій правової свідомості, як нормативних результатів її властивостей, що виконували функції механізму перехідного регулювання суспільних відносин, як правило, маргінально-правовими нормами статичного права як актів вже маргінально-девіантної української правосвідомості та формування домінанти статичного права як нового, більш усталеного у регулятивно-нормовому відношенні механізму правового регулювання. Роботи з підготування Першого Литовського статуту (Старого) проводилися впродовж першої чверті XVI ст., внаслідок чого українська правова свідомість та правова культура набували якісних, європейськоцентричних розвиткових тенденцій, домінант та детермінант, а європейськоментальна центричність формули української правової ідіоми-правової свідомості-норми права – збільшувалась, створюючи тим сами загальну, особливу та специфічну європейську концептуально-теоретичну фундаментальність та прикладну техніко-законодавчу зорієнтованість тогочасного та сучасного українського нормотворення, нормореалізації, правозастосування та правотворення. Основним джерелом цього статуту були адміністративна і судова практика державних органів, норми традиційної (звичаєвої) правосвідомості, норми писаного права, викладені в Судебнику 1468 р., створені та розвинені у процесуальному становленні євроцентричних пріоритетів, форм, циклів соціальної активності нових форм української адміністративної та судової правової свідомості та культури, та артефактово ідентифікованих у раніше виданих грамотах (привілеях).

Правова свідомість Статуту 1529 р.,фактично, презентувала власні статичні форми нового механізму регулювання суспільних відносин, зафіксовані в першому у Європі систематизованому зводі законів різних галузей права та послаблення норм звичаєвої правосвідомості у якості звичаєвого механізму правового регулювання. Він юридично закріпив основи суспільного й державного ладу, правове становище класів, владних і невладних корпорацій, корпоративної правосвідомості, станів і соціальних груп населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів державного управління й суду. Правова свідомість та культура Другого Литовського статуту презентує його нормативну дію з березня 1566 року. У цілому статичні правові норми, викладені у Литовському статуті, відображали коло правовідносин того часу і цілком забезпечували державно-правовий захист інтересів стану феодалів, презентуючи тим самим домінанту правової свідомості та культури власників-феоділів. До найбільш важливих норм, викладених у статуті, належали норми державного права, котрі виконували майже остаточно функції механізму правового регулювання статичним правом.

Укладення в 1588 р. Третього Литовського статуту (Нового) мало на меті узгодити литовське право з польським, а разом з тим й певному ідейно-світоглядному узгодженні норм традиційної (звичаєвої) української правової свідомості з європейськоцентричними нормами польської та литовської. Це було викликано великими соціальними і політичними змінами, що сталися після втілення в життя реформи 1557 р. («Устава на волоки») і акта Люблінської унії 1569 р. З цією метою 1569 р. було вперше створено комісію, якій доручалося узгодити статут із польським правом, а фактично, оновити форми традиційної української правосвідомості новими правовими ідеями та традиціями. Продовжуючи далі, зазначаємо, що, формально, дія Третього Литовського статуту не поширювалася на українську територію, але поступово він витрутив звідси попередній, Другий Литовський статут, завдяки неодноразовим публікаціям: у 1588 p.- старобілоруською мовою, тобто в оригіналі, і лише до середини XVII ст. чотири рази (1614, 1619, 1623, 1648 pp.) – польською. Основне державно-правове значення Литовського статуту 1588 р. полягало в тому, що він законодавчо оформив збереження Великого князiвства Литовського, домінанту литовської правової свідомості, культури, як державних, Великого князiвства Литовського як самостійної держави, всупереч акту Люблінської унії. Панівний стан змушений був піти на поступки щодо простих людей, що свідчить про поступове збільшення юридичного статусу правової свідомості та культури пригнобленого населення. Так, до Литовського статуту 1588 р. було введено статтю про кримінальну відповідальність шляхтича за вбивство простої людини. Видання цього статуту мало винятково важливе значення для подальшого розвитку української правосвідомості, права не тільки в Україні, а й у Білорусії та Литві. Він був важливим кроком у розвитку правової думки, правової свідомості, культури та відображав зміни, що сталися в економічному розвитку. Водночас Литовський статут став такою пам'яткою української феодальної правової свідомості, культури та феодального права, яка у своїх трьох редакціях засобами творчого розвитку різноджерельної, разноаспектної та різноперспективної української правосвiдомостi як актуального механiзму правового регулювання, зберігала найдавніші українські правові традиції, а водночас послідовно відображала актуальні суспільно-правові зміни.

Таким чином, огляд найважливіших джерел української правової свідомості та культури – духовно-матеріальних архтипів та артефактів української правової свідомості, що формувались на українських землях Великого князівства Литовського, залежно від форми, порядку видання й суб'єкта, від якого вони виходили, можна переділити на кілька груп. Найдавнішою матеріальною формою української правової свідомості та культури - законодавчих актів були листи або грамоти, згодом названі привілеями. Сеймові постанови як поточне законодавство називались ухвалами, статутами або конституціями. Адміністративні та судові акти як акти чинної української правосвідомості оформлялись у вигляді вироків, декретів, відповідей князя або листів чи грамот. Чіткого розмежування між цими актами не було. А найвизначнішим результатом процесу систематизації правових норм української правосвідомості за Полсьсько-Литовської держави стали Литовські статути. Вони дають найбільш повне уявлення про основні інститути цивільно - і кримінально-правового регулювання тієї доби. Литовськi cтатути як матерiальнi артефакти професiйної україноцентричної правової свідомості та культури за ідеями М.В. Цвіка, В.Д Ткаченка, О.В. Петришина - артефакти та архетипи правової культури – якіснi стани правового життя українського суспільства, характеризуються вагомим досягнутим рівнем розвитку правової системи – цільовим станом та високим циклом соціальної активності української правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти [1].

Список літератури:

1. Хрестоматія. Право / За заг. ред. В.П Єфімця.- Харків: Право