Право/ 9. Цивільне право

Студентка ЕПФ, ІV курс, група «І» Іваник Діана Олексіївна

Донецький національний університет, Україна

Зміст права на особисту недоторканність фізичних осіб в Україні

Одним із фундаментальних прав є право на особисту недоторканність фізичної особи, закріплене у ст. 29 Конституції України, ст. 3 Загальної декларації прав людини (1948 р.), ст. 5 Конвенції про захист прав та основних свобод людини (1950 р.), ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) та ст. 289 Цивільного кодексу України. Важливість цього права зумовлена не лише таким детальним нормативним закріпленням, а, насамперед, тим, що згідно зі ст. 3 Конституції України недоторканність людини, нарівні з деякими іншими особистими немайновими благами, віднесена до вищих соціальних цінностей, що мають відповідний пріоритет.

Розглядаючи право на особисту недоторканність, слід визначити основне особисте немайнове благо, на забезпечення якого спрямоване дане право. Таким благом визначається «особиста недоторканність фізичної особи». Визначаючи поняття даного особистого немайнового блага, науковці роблять припущення, що під поняттям «особистої недоторканності фізичної особи» слід розуміти недоторканність людської особистості як такої, як живої фізичної істоти. Однак таке бачення зводиться виключно до тілесної чи фізичної недоторканності особи і є доволі звуженим і таким, що не відповідає сутності людини як учасника цивільних правовідносин. Дещо розширює розуміння особистої недоторканності О.М. Ерделєвський, який вважає, що поняття особистої недоторканності охоплює фізичну та психічну недоторканність особи. Подібної точки зору дотримується і М.М. Малєїна, яка в контексті свого монографічного дослідження особистих немайнових прав розглядає лише два різновиди особистої недоторканності: фізичну та психічну. Такий підхід є більш повним, однак неприйнятним. Річ у тім, що фізична особа виступає у соціальних відносинах як єдиний біопсихосоціальний організм. А це означає, що усі його складові однаковою мірою потребують захисту щодо недоторканності. І тому, вважається, що особиста недоторканність повинна включати в себе: 1) фізичну (тілесну, соматичну) недоторканність; 2) психічну недоторканність; 3) моральну недоторканність.

Аналізуючи питання фізичної (тілесної, соматичної) недоторканності фізичної особи, окремі науковці вважають, що право на фізичну недоторканність містить у собі лише негативний аспект, що дає можливість особам, які наділені цим правом, вимагати від інших лише утримуватись від впливу на людське тіло, який може призвести до каліцтва чи навіть смерті. Таке бачення і дає вказаним авторам підстави говорити про тотожність права на тілесну недоторканність та права на недоторканність життя та здоров’я фізичної особи. Відверто кажучи, до такого висновку веде також і аналіз норм чинного законодавства, якими регламентується порядок здійснення права на особисту недоторканність. Адже практично усі норми, якими регулюється вказане право, ґрунтуються на встановленні юридичних заборон. Так, наприклад, ч. 2 ст. 289 ЦК України встановлює заборону, згідно з якою фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Ще одним прикладом негативного аспекту права на особисту недоторканність є встановлення заборони фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних, що також суттєвим чином гарантує здійснення останніми їх права на особисту недоторканність. У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, вживаються заходи, встановлені ЦК України та іншим законом (ч. 3 ст. 289 ЦК України). Дана заборона віднаходить своє місце також і в ст. 150 Сімейного кодексу України. Такий підхід законодавця відповідає положенням ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства», де вказується, що дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися за принципами, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості й виключають приниження честі та гідності дитини. Як зазначається в літературі, сам факт існування такої прямої законодавчої заборони, хай і поволі, але працюватиме як засіб протидії цій не гідній цивілізованої людини «традиції».

Проте, окрім негативного аспекту, право на особисту недоторканність включає в себе також і низку активних повноважень. Так, законодавець вказує на можливість фізичної особи розпорядитися щодо передачі після її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч. 4 ст. 289 ЦК України). Однак таке розуміння активного аспекту є доволі звуженим і таким, що не відповідає сутності права на особисту недоторканність. Вважається, що позитивний аспект права на фізичну (тілесну) недоторканність повинен полягати у можливості фізичної особи за власною волею використовувати своє тіло та його частини в межах, що передбачені законом, причому, як упродовж життя, так і після своєї смерті, шляхом вчинення прижиттєвих розпоряджень стосовно свого тіла та його частин. З огляду на це, право на тілесну недоторканність тісно пов’язане із правом на життя (ст. 281 ЦК України), правом на охорону здоров’я (ст. 283 ЦК України) та правом на медичну допомогу (ст. 284 ЦК України), правом на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 293 ЦК України) тощо. Доволі тісно право на особисту недоторканність пов’язується і з правом фізичної особи на донорство (ст. 290 ЦК України).

Проте право на фізичну (тілесну) недоторканність, як і право на особисту недоторканність взагалі не є за своєю природою абсолютним, як це інколи стверджується в літературі. Аналіз законодавства, яким регламентується право на особисту недоторканність, дає можливість стверджувати, що дане право не є абсолютним, оскільки встановлена ціла низка законодавчих обмежень даного права нормами чинного законодавства. Так, наприклад, можливість порушення фізичної (тілесної) недоторканності лише за згодою фізичної особи може бути обмежена у випадках здійснення обов’язкових щеплень проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця (ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), туберкульозу (ст. 9 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз») тощо.

Ще одним аспектом особистої недоторканності є психічна недоторканність фізичної особи. Однак інколи в літературі такий вид особистої недоторканності іменується як «психологічна недоторканність». Неприйнятність вказаного терміна вже була предметом розгляду в спеціалізованій літературі, і тому, вважається, що більш правильним є застосування терміна «психічна недоторканність», під якою слід розуміти можливість формування нормального перебігу психічних процесів в організмі людини, що обумовлюється недоторканністю її душевної організації. Гарантією психічної недоторканності є встановлена законодавцем заборона на проведення без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров’я України розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу (ст. 32 Основ законодавства України про охорону здоров’я, ст. 31 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ч. 10 ст. 21 Закону України «Про рекламу») тощо. Однак, проблема заборони впливу на психіку людини на сьогодні знаходиться на стадії розробки. Саме це і спричинює можливість фактично безкарного застосування гіпнотичного впливу на психіку людини так званого ефекту 25-го кадру, використання ультра- та інфразвуків, інших впливів на підсвідомість людини та зловживань психіатрією. Тому, нагальними на сьогодні видаються розробка та запровадження дієвіших механізмів у сфері захисту психічної недоторканності фізичної особи.

Останнім елементом особистої недоторканності фізичної особи є її моральна недоторканність. Під поняттям моральної недоторканності слід розуміти можливість фізичної особи формувати власну моральність на ґрунті загальноприйнятих моральних засад суспільства, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати складеної у свідомості системи моральних пріоритетів та устоїв. Гарантією права на моральну недоторканність фізичної особи є забезпечена законодавцем заборона посягати на честь, гідність та моральну свободу фізичної особи. До основних із них слід віднести заборону здійснювати жорстоку, аморальну поведінку фізичної особи щодо іншої особи, яка є в безпорадному стані, забезпечення права на повагу до честі та гідності (ст. 297 ЦК України) та інші гарантії. Однак в Україні прийнятий унікальний нормативно-правовий акт, яким встановлюються правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль, — це Закон України «Про захист суспільної моралі». Попри критику окремих декларативних положень даного законодавчого акта слід визнати, що його важливість полягає не лише у встановленні загальних засад захисту суспільної моралі, а й у запроваджені реального та ефективного правового механізму протидії незаконному впливу на моральну недоторканність фізичної особи та моральних засад суспільства в цілому. Основними напрямами забезпечення моральної недоторканності фізичної особи за даним законом слід визнати: а) заборону виробництва та обігу у будь-якій формі продукції порнографічного характеру; б) обмеження виробництва та обігу у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості; в) заборону виробництва та розповсюдження продукції, яка: пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; пропагує фашизм та неофашизм; принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою; пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей; пропагує невігластво, неповагу до батьків; пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

З огляду на все вищенаведене, можна дійти висновку, що право на особисту недоторканність фізичної особи є цивільним суб’єктивним особистим немайновим правом, яке спрямоване на забезпечення недоторканності фізичної (тілесної), психічної та моральної цілісності фізичної особи і включає в себе можливість використовувати своє тіло та його частини у межах, що встановлені законодавством, надавати дозвіл чи забороняти втручання з боку інших осіб у процес формування власної душевної організації та системи моральних цінностей і устоїв, а також вимагати від усіх та кожного не порушувати цієї цілісності фізичної особи як єдиного біопсихосоціального організму та використовувати заходи захисту у разі такого порушення.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. - №11. – Ст. 461.

3. Сiмейний кодекс Украïни: Закон України вiд 10 сiчня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №21-22. – Ст. 135.

4. Стефанчук Р. Право на особисту недоторканність фізичних осіб (цивільно-правовий аспект) // Юридична Україна. – 2005. - №5. – С. 64- 68.

5. Цивільне право України / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 1. – 736 с.

6. Коробцова Н. Тілесна недоторканність людини та правові аспекти трансплантації органів і тканин // Підприємництво, господарство і право. – 1999. - №7. – С. 33-35.

7. Цивільне право України: Академічний курс / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Т. 1. Загальна частина. – 520 с.

8. Пунда О.О. Поняття та проблеми здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування людини: Монографія / Пунда О.О. – Хмельницький – Київ: Видавництво Сергія Пантюка, 2005. – 436 с.

9. Пунда О. Система немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, у законодавстві України // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №9. – С. 14-17.