Економіка/Фінансові відносини 6

доц. Подолянчук О. А., студентка Самохвал Л.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК ТА ПРАВИЛА ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ

На сьогоднішній день аудиторський ризик та правила його оцінювання є актуальним питанням. Проведення аудиту завжди супроводжується певним ризиком. Аудитор повинен зробити все можливе щоб звести ризик невиявлення до мінімуму. Це дуже важлива проблема, оскільки від розв’язання її залежить: згода аудитора на проведення перевірки фінансової звітності або відмова від неї; складання плану перевірки фінансової звітності та визначення її строків; вибір напрямів, підходів, методів і прийомів аудиторської перевірки. Аудиторський ризик являє собою ризик того, що аудитор може позитивно оцінити баланс та інші форми фінансової звітності тоді, коли вони приховують у собі істотно непевну інформацію, яка не відповідає реальності.

Розраховують аудиторський ризик за такою факторною моделлю:

АР = ВР•РК•РН,[2]

де АР -- загальний аудиторський ризик;

BP -- властивий ризик;

РН -- ризик невиявлення;

РК -- ризик системи контролю.

Властивий ризик є:

1. показником вразливості залишку за певним бухгалтерським рахунком

2. певною категорією операцій стосовно перекручень, які можуть бути суттєвими

3. вразливість цих залишків щодо перекручень у загальній сукупності з перекрученнями за іншими рахунками чи операціями, з припущенням, що заходи внутрішнього контролю підприємства на них не поширювалися. При визначенні стратегії проведення аудиту аудитору слід вивчити властивий ризик на рівні фінансової звітності підприємства[2].

Ризик контролю - оцінювання аудитором системи внутрішнього контролю клієнта з метою визначення її ефективності при запобіганні або виправленні помилок у бухгалтерському облікові і звітності.[1]

Крім того, ризик контролю - це небезпека того, що недостовірна інформація не буде виявлена або буде несвоєчасно попереджена системою внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення безпосередньо пов'язаний із проведенням незалежних процедур перевірки. Зроблені аудитором оцінки невідповідності внутрішнього контролю й оцінка внутрішнього ризику впливають на характер, строки й обсяг аудиторських процедур, що використовуються аудитором з метою зменшення ймовірності невиявлення помилок і перекручень і доводять ризик аудиту до прийнятного рівня.

Певний ризик невиявлення помилок існує завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 % залишків за рахунками або всі види операцій, бо більша частина аудиторських доказів має скоріше запевнюючий (аргументаційний), ніж підсумковий характер.

З метою зменшення аудиторського ризику до прийнятного рівня аудитор враховує зроблені ним оцінки властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю при визначенні характеру, строків і обсягів незалежних процедур перевірки. Залежно від цього аудитор планує:

* тести, спрямовані на перевірку споріднених сторін підприємства;

* строки проведення незалежних процедур;

* обсяг незалежних процедур[1].

Оцінюючи властивий ризик аудитор покладається на своє професійне міркування (професійну думку) враховуючи такі чинники.

1.На рівні фінансової звітності:
• чинники, що впливають на галузь діяльності;
• чесність керівництва;
• характер бізнесу суб’єкта аудиторської перевірки;
• знання і досвід керівництва;
• зміни складу керівництва;
• компетентність керівництва;
• незвичайний вплив на керівництво певних обставин.
2.На рівні сальдо рахунків і класу (категорій) операцій:
• рахунки фінансової звітності, на які можуть вплинути пе-
рекручення (рахунки, які потребують коригування за поперед-
ні періоди, або пов’язані зі значним обсягом бухгалтерських розрахунків);
• складність основних операцій та інших подій, які потребують залучення експертів;
• роль суб’єктивізму при визначенні сальдо рахунків;
• схильність активів до втрати або незаконного привласнення;
• завершення незвичайних та складних операцій, особливо в кінці або ближче до кінця звітного періоду;
• операції, які не можуть бути здійснені за звичайних обставин (які не підлягають процедурі звичайної обробки).[3]

Аудитори використовують два основних методи оцінки аудиторського ризику:
•оціночний (експертний, інтуїтивний);

• кількісний[3].

За першим методом аудитор шляхом виконання окремих процедур оцінює його складові оцінками “низький” — “високий”. Потім залежно від комбінацій складових оцінок визначається загальна оцінка аудиторського ризику. Другий метод передбачає оцінку як складових аудиторського ризику, так і його загального рівня в діапазоні від 0 до 1, або від 0 до 100 % .

Ризик контролю і властивий ризик не залежить від аудитора і він не може на них вплинути. Як зазначено у міжнародному нормативі, ці ризики існують незалежно від аудиторської перевірки фінансової звітності і є результатом діяльності клієнта незалежно від проведення аудиту. Можуть зустрітись ситуації, за яких ВР = 0 або РК = 0, аудитор не може відмовитись від проведення аудиторських процедур, хоча за формулою АР в обох випадках теж буде дорівнювати нулю. На відміну від ВР і РК, ризик невиявлення є результатом аудиторської перевірки, наслідком виконаної аудитором роботи. За цей ризик аудитор несе повну відповідальність, тобто ризик визначає ступінь якості, рівень його діяльності.

Під час розробки загального плану аудиту аудитору необхідно провести оцінку властивого ризику на рівні фінансової звітності. Під час розробки програми аудиту аудитору слід зіставити (порівняти) проведену оцінку із суттєвими сальдо рахунків і класами операцій на рівні тверджень або припустити, що властивий ризик щодо цього твердження є високим.

Отже, аудиторський ризик – це небезпека того, що аудитор зробить неправильний висновок щодо фінансової звітності після виконання ним аудиторських процедур, тобто за неправильно складеною фінансовою звітністю буде представлений аудиторський висновок без застережень, і навпаки. Проведене дослідження складових аудиторського ризику дало змогу зрозуміти важливість всіх його складових для надання правильного аудиторського висновку. Так як аудитор може мати вплив на ризик не виявлення, то, відповідно, він має поставити перед собою завдання, які полягають у визначенні і використанні процедур аудиторської перевірки, які дадуть змогу звести загальний загальний аудиторський ризик до мінімуму.

Список використаної літератури:

1.Адамс Р. Основы аудита / Пер. с англ.; под ред. Я.В.Соколова. – М: Аудит, ЮНИТИ, 1995. – С. 116-125, 128-131.

2.Аудит: Практическое пособие / А.Кузьминский, Н.Кужельный, Е.Петрик, В.Савченко и др.; под. ред. А.Кузьминского–К.:Учетинформ, 1996 –С. 48-62.

3.Скобара В.В. Аудит: методология и организация. – М.: Дело и Сервис, 1998. – С. 184-198.