Ігрушина О. М., Шабельникова Є. А.

Донбаський державний технічний університет

Реструктиризація промислового підприємства як стратегія запобігання банкрутства

Нові економічні умови господарювання ринкового механізму дозволили отримати не тільки позитивні результати діяльності, але і призвели до того, що велика кількість вітчизняних підприємств внаслідок загальноекономічної кризи виявилися неспроможними в економічних відносинах і зіткнулись із необхідністю їх реструктуризації. Сприятливим ґрунтом виникнення такої ситуації частіше за все стають прорахунки в стратегічних планах, в наборі конкретних тактичних заходів, що дозволяють підприємству попереджувати і прогнозувати зміни в нестабільному середовищі, а також диспропорції всередині підприємства і нездатність адекватно на них реагувати.

Метою даної статті є аналіз існуючого зарубіжного досвіду проведення реструктуризації та стратегій поведінки промислових підприємств в умовах кризи.

Стабілізація вітчизняної економіки та поступове нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов'язані з реалізацією активної структурної політики, яка вважається ключовим елементом загальної стратегії розвитку первинних ланок (підприємств, організацій) і в цілому суспільного виробництва.

Сучасний стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробничого потенціалу є його структурна перебудова. Останню можна здійснювати, з одного боку, за допомогою проведення ефективної політики реструктуризації та санації потенційно конкурентоспроможних підприємств, а з іншого — через ліквідацію (повне перепрофілювання) збиткових і збанкрутілих підприємств [1].

Практичний досвід реструктуризації можна розглянути за трьома напрямами: досвід українських підприємств, досвід реструктуризації підприємств Східної Німеччини та реструктуризації підприємств країн з перехідною економікою (колишніх країн постсоціалістичного простору) та досвід реструктуризації підприємств у розвинених країнах із ринковою економікою (досвід США).

Реструктуризація підприємств у розвинених країнах з ринковою економікою відбувається постійно. Цей тип реструктуризації називається реорганізація бізнесу, реінжинірінг, структурний розвиток організації. Як правило, реорганізація відбувається за еволюційним типом, займає великі проміжки часу і не має вигляду революції на підприємстві. У зв`язку з плавністю процесу реорганізація відбувається без значного опору зі сторони персоналу. Реорганізація може включати зміни організаційної структури, зміни товарного асортименту, зміни керівних органів, дроблення підприємств та виділення самостійних підрозділів, продаж та купівлю підрозділів та підприємств. Реорганізація у цих країнах викликана скоріше потребами розвитку та розширення бізнесу, ніж проблемами невідповідності ринковим вимогам, неконкурентоспроможності підприємств, тощо [2,3].

Досвід реструктуризації підприємств у цих країнах поки що не повністю відповідає цілям та проблемам українських підприємств, які полягають у наступному:

- використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

- експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;

- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;

- вирішення проблеми енергозабезпечення;

- вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

- збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни);

- наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;

- високий рівень менеджменту на підприємстві.

Цей досвід може бути використаний у майбутньому, на наступних етапах реорганізації українських підприємств, після того, як ринкова система пройде етап становлення у нашій країні і ринкові механізми будуть закономірно діяти.

Більш цікавим та корисним для України є досвід реструктуризації підприємств країн колишнього постсоціалістичного простору, насамперед, країн східної Європи. Реорганізація (реструктуризація) підприємств у цих країнах включала в себе: юридичну реорганізацію (зміну структури власності, корпоратизацію), фінансову реорганізацію (модифікацію активів та пасивів, “реорганізація балансу”), організаційну та фінансову перебудову (охоплює організацію відділів, внутрішню ієрархію, методи бухгалтерської звітності, комунікації, персонал, тощо. Функціональна реорганізація, як правило, орієнтована на виробничий процес, питання технологій, ресурсів, збуту). Як окремі напрямки можна виділити створення стратегічних підприємств (створення життєздатних та стійких одиниць із вертикально та горизонтально інтегрованих компаній або інших об`єднань) та демонополізацію. До цього напрямку відносять, також, реорганізацію шляхом дроблення компаній, або “розпуску” (термін німецької приватизації) [2].

Як правило, у цих країнах реорганізація проходила або до приватизації підприємства, або у процесі приватизації. Випадки, коли реорганізація здійснювалась у післяприватизаційний період, контролювались та підтриму- вались державою. Здійснювалась державна фінансова та консультаційна підтримка проектів.

Як окремий досвід, можна виділити реорганізацію підприємств Східної Німеччини. Методологічний підхід до реструктуризації підприємств у цій країні відзначався комплексністю та фундаментальністю, які сприяли економічному піднесенню на основі розвитку малого та середнього підприємництва. Але, все-таки, цей досвід не завжди може бути використаний на Україні, оскільки Німецька модель реструктуризації була найдорожчою із усіх відомих.

Досвід реструктуризації підприємств на Україні є ще не дуже багатим. Україна лише проходить етап реформування економіки, приватизації та реорганізації промисловості. [4].

Через процес реформування промисловості, а саме реформування на мікрорівні вже пройшли колишні соціалістичні країни, що обрали ринкову орієнтацію. Цей досвід є корисним для українських підприємств, але не завжди є можливим для використання, тому що Україна лише на шляху до країни з ринковою економікою. Позитивним у цих програмах було саме те, що вони є комплексними, а практика показала, що такий підхід є результативним.

Досвід України є ще необізнаним з цього питання, тому що Україна ще молода країна та тільки починає свою діяльність у процесі реформування. Але шляхом використання окремих елементів розглянутих програм реструкту-ризації Україна може досягнути бажаного рівня у цьому процесі.

Література:

1. Благодєтєлєва-Вовк С.Л. Управління фінансовою санацією підприємств. – К.: Ніка-Центр, 2006. –248 с.

2. Дмитрук О.Я. Міжнародний досвід проведення реструктуризації підприємств // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2004. – №2–4. – С. 86–88.

3. Лепьохіна І.О. Регулювання процесів реструктуризації промислових підприємств // Економіка та підприємництво. Держава та регіони. – 2006. – № 2. – С. 149–153.

4. Фінанси підприємств : підручник / за ред. А.М. Поддєрьогіна. – К. : КНЕУ, 1999. – 412 с.