Наукові підходи до формування технологічної культури керівника закладу освіти

 

Надія Островерхова, доктор педагогічних наук, провідний науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН України

 

 Актуальність проблеми. Стрімкий науково-технічний прогрес в усіх галузях суспільного життя у ХХ‌1 ст. позначається формуванням інформаційного суспільства, посиленням глобалізаційних процесів, активним упровадженням інноваційних технологій, які трансформуються у принципово нових соціально-політичних та економічних умовах України. У своєму розвитку країна орієнтується на європейський  досвід  функціонування основних сфер життєдіяльності суспільства, водночас ставить за пріоритетне завдання – зберігати та примножувати надбання української національної культури. Ці обставини зумовлюють необхідність підвищення культури управління соціально-економічними та педагогічними системами, технологічної  культури управління галуззю освіти та керівників  навчальних закладів. Цей висновок підтверджується даними експеримента, проведеного нами. Так з-поміж 18 видів управлінської культури, названих в опитувальному листі, технологічна культура віднесена респондентами до групи найбільш значущих.

Аналіз стану досліджень і публікацій з теми. Вітчизняні і зарубіжні вчені у наукових працях, довідниках  дають визначення  поняття «культура» як сукупності матеріальних і духовних цінностей, вироблених людством на певному історичному етапі його розвитку, тобто  культура розглядається  як статичне явище. Таке розуміння культури не є продуктивним і тому  набуло  реального  смислово-дієвого  тлумачення  у працях  Н. С. Злобіна, О. І. Мармази, В. М. Межуєва та ін., які  сконцентрували увагу на органічному поєднанні статичного і динамічного характеру культури. На їх думку, культура властива будь-якій формі людського існування, вона є невід’ємним атрибутом суспільства й виступає засобом організації людської життєдіяльності.

З-поміж багаточисельних видів культури людської  діяльності в науці і практиці виокремлюється управлінська культура керівника закладу освіти як  міра і спосіб творчої самореалізації особистості в різноманітних видах управлінської діяльності, спрямованої на засвоєння, передачу та створення цінностей і технологій в управлінні закладом. Про доцільність розгляду управлінської культури керівника школи як цілісної, інтегративної   особистісної   властивості йдеться  у працях  Є. Смирнова, Л. Фаткіна і Д. Петросяна, П.Фролова та ін.

Актуалізація проблеми культури особистості та культурних цінностей зумовила необхідність звернення вчених і практиків  до вивчення феномена технологічної  культури.   На думку Л. В. Васильченка, технологічну культуру процесу управління закладом освіти можна подати у вигляді переліку різних управлінських процедур, методів і способів їх рішення. Для її здійснення  керівнику школи необхідні професійні та оперативні знання. Професійні знання – це знання педагогіки, психології, теорії управління педагогічними системами, санітарії та гігієни педагогічної праці. Функцію оперативних знань виконують алгоритми, програми, способи, засоби, інструментарії.

Нами уточнено поняття технологічної культури і набуло такого тлумачення: технологічна культура керівника закладу освіти – це рівень його перетворювальної діяльності на засадах інтеграції  теоретичних і професійних знань, наукових підходів, функцій управління, управлінських видів діяльності, технологічних способів їх реалізації у практичній діяльності. У цьому визначенні  складовою методології формування технологічної культури керівника  закладу освіти є наукові підходи. У процесі дослідження ми виокремили з-поміж них пріоритетні – це: системний, діалектичний, синергетичний, компетентнісний та інформаційний.

Мета і завдання статті – розкрити сутність пріоритетних підходів до формування технологічної культури керівника закладу освіти.

Основний зміст матеріалу дослідження. У дослідженні проблеми формування технологічної культури керівника закладу освіти ми виходили з того, що системний підхід  як методологічна основа розвитку пізнання оточуючої дійсності передбачає розгляд об’єкта, явища, процесу як цілісної динамічної складної системи. Ідею «загальної теорії систем» започаткував австрійський учений Людвиг фон Берталанфі (1937 р.), реалізуючи її у підході до розвитку філософсько-методологічної концепції біологічного організму. Поняття і сутність цілісних систем грунтовно розкрито у філософській, соціологічній та психолого-педагогічній літературі (В. Г. Афанасьєв, І. Б. Блауберг, А. Д. Сараєв, А. І. Уйомов тощо.). Поняття «система» визначається вченими через наявність елементів і відношень між ними, або наявність елементів і взаємодії між ними. Елементи систем, залежно від їх типу (біологічні, механічні, соціальні, педагогічні) теж різні й специфічні. Педагогічні системи належать до типу соціальних систем, тому що їм притаманні всі характерні ознаки соціальної системи. При цьому «Під цілісною системою слід розуміти сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості не притаманні її твірним» [1, с. 8]. Системний підхід широко використовувався відомими вченими у різних галузях науки: у дослідженні біосфери (В. І. Вернадським), у галузі біології (В. М. Сукачовим та І. І. Шмальгаузеном), у нейрофізіології (П. К. Анохіним та ін.). Поява нової галузі науки про управління – кібернетики, що пов’язана з ім’ям Н. Вінера, відкрила нові можливості використання системних методів у дослідженнях та управлінні соціально-педагогічними системами.

Системний підхід до формування технологічної  культури  керівника закладу освіти передбачає:  окреслення  імперативних видів управлінської діяльності керівника, адекватних особливостям конкретної функції управління (прийняття управлінського рішення, організація, координування і коригування, облік і контроль); розробку комплексу відповідного змісту, методів, способів, інструментарію формування технологічної культури; забезпечення фізичних та матеріальних ресурсів процесу її формування; розробку критеріїв оцінювання результатів сформованості технологічної культури керівника  закладу освіти у його практичній діяльності [ 2, с. 45 – 58 ].

          Діалектичний підхід до формування технологічної культури керівника  закладу освіти базується на засадах діалектики як  науки про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, взаємозв’язок предметів і явищ, загальний рух, розвиток, логіку і теорію пізнання. Основні  закони діалектики, які виступають теоретичними засадами   соціально-педагогічних систем –  це :  закон    єдності  і  боротьби  протилежностей, закон  переходу кількісних змін у якісні, закон заперечення, причинності тощо. Головною категорією матеріалістичної діалектики є суперечність як рушійна сила і джерело будь-якого розвитку. В ньому криється ключ до всіх інших категорій і принципів діалектичного розвитку. Характерні риси діалектичного розуміння зв’язків між явищами знаходять своє  вираження у системному підході, яке полягає в об’єктивності зв’язків між явищами, їх незалежності від свідомості, об’єктивності існування систем. Ознаки діалектико-матеріалістичного розуміння зв’язків між об’єктами системи притаманні й управлінській діяльності керівника  закладу освіти.

          Теоретико-прикладне значення діалектичного підходу до формування технологічної культури керівника закладу освіти полягає у: розумінні суті діалектичного підходу до реалізації  основних видів управлінської діяльності, які взаємопов’язані між собою, об’єктивно залежать від педагогічного середовища школи, процесів оточуючої дійсності, законів природи  і розвитку суспільства; формуванні в керівника наукового світогляду, озброєнні його методами  наукового пізнання, науково-пошукової управлінської діяльності; використанні методу моделювання управлінських процесів в аспекті діалектико-матеріалістичної теорії пізнання; забезпеченні в процесі управління єдності чуттєвого і раціонального, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного; виявленні та розкритті сутності причинно-наслідкових зв’язків у явищах, процесах, об’єктах вивчення.

           Синергетичний підхід − один  із  пріоритетних  наукових  підходів, який широко використовується в соціально-педагогічних дослідженнях. Теоретичні основи синергетики, як нової наукової парадигми, розроблено групою фізиків у Брюсселі під керівництвом І. Пригожина.  Вийшли  у  світ   праці, присвячені синергетиці  (А. Ю. Лоскутов,  А. С. Михайлов, Г. І. Рузавін тощо). В. Лутай вважає, що найважливішим здобутком синергетики є відкриття загальних закономірностей самоорганізації в розвитку всіх явищ буття, а також загальної тенденції до прогресу цієї самоорганізації. „Синергетична парадигма вимагає деяких суттєвих змін у кожному з світоглядів та різних культур. Однак важливо, щоб ці зміни були не біофуркаційного, а еволюційного характеру, здійснювалися шляхом неантагоністичної, доброзичливої діалого-комунікаційної взаємодії між представниками різних суперечливих між собою типів і видів світогляду“ [3, с. 57].

Сутність теоретичних тлумачень синергетики ми трасформували у дослідженні проблеми формування технологічної культури керівника закладу освіти, які полягають у: знанні і розумінні сутності технологічної культури як міждисциплінарної науки, побудованої на інтеграції низки наук (філософії, соціології, політики, культурології тощо);  розгляді технологічної культури  у взаємозв’язку та взаємовпливі з іншими видами культури; врахуванні об’єктивних взаємозв’язків та взаємозалежності між технологічною культурою реалізації функціональних обов’язків та імперативних видів управлінської діяльності;  формуванні культури синергетичного мислення, яке забезпечує цілісність світобачення, актуальних проблем закладу освіти, перспективи їх розвитку; діалектичному  і  цілісному  сприйнятті проблем управлінської культури та її різновидів на  основі фундаментальних принципів  їхнього  взаємозв’язку і багатовекторного розвитку.

 Компетентнісний підхід набуває все більшого теоретичного і практичного значення, що пов’язано зі зміною парадигми модернізованого змісту освіти, яка базується на компетентнісній основі (І. А. Зимняя, О. Овчарук, О. Сібіль, В. М. Слободчиков, С. Шишов, А. В. Хуторський тощо). Зміст освіти, сформований на компетентнісних засадах передбачає цілісний досвід рішення життєвих проблем, виконання ключових (тобто тих, які належать до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних ролей, компетенцій. За умови компетентнісного підходу на перше місце ставиться не інформованість суб’єкта процесу, а вміння розв’язувати проблеми, що виникають у процесі  пізнання і пояснення явищ дійсності; оволодіння сучасною технікою і технологією; врахування взаємостосунків між людьми, дотримання етичних норм, оцінки власних вчинків; у практичному житті – при виконанні соціальних ролей громадянина, члена сім’ї, покупця, клієнта, глядача, виборця; у правових нормах і адміністративних структурах, у споживацьких і естетичних оцінках; у виборі професії та оцінці своєї готовності до навчання в професійному   навчальному   закладі з   орієнтацією    на  ринок  праці; вміння розв’язувати власні проблеми   щодо   життєвого  самовизначення, вибору  стилю  і  способу життя, способів розв’язку конфліктів.

        У формуванні технологічної культури керівника закладу освіти  на засадах компетентнісної парадигми слід виходити з того, що: компетентність культурологічного характеру формується  на основі знань суті поняття «культура» та її видів; професійних знань, зокрема теорії управління соціально-педагогічними системами, основних управлінських функцій, видів управлінської діяльності, технологізації та технізації процесу їх здійснення; знань основ менеджменту, суті глобалізаційних процесів у галузі світової та національної культури.

       Інформаційний підхід до формування технологічної культури    керівника закладу освіти базується на основі формування національної інформаційної інфраструктури; використання інформаційних систем різних типів, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, у т. ч. освітніх. При цьому інформатизація освіти розглядається як упорядкована сукупність взаємопов’язаних організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-методичних, науково-технічних та управлінських процесів. У сутнісному значенні інформатизація освіти – це передусім зміни в навчальному процесі, формах і методах навчання, зумовлені використанням інформаційних засобів. У зв’язку з цим переглядаються наукові концепції щодо розширення межі людського пізнання та світоглядних орієнтирів на засадах інформатизації. «Зміну світогляду на рубежі третього тисячоліття підготувала революція в галузі комунікацій та інформації. Інформація перетворилася в глобальний, у принципі невичерпний ресурс людства, яке вступило в нову епоху розвитку цивілізації – епоху інтенсивного освоєння інформаційного ресурсу й нечуваних можливостей феномена управління»,− зазначає Р. Ф. Абдєєв [4, с. 7].      Інформація, яка використовується в управлінні навчальними закладами являє собою сукупність та взаємодію складних інформаційних потоків – це: вихідна інформація, самі рішення чи управлінські команди, регулююча, оперативна, зовнішня, контрольно-облікова інформація, що характеризує процес функціонування системи і його результати.

У контексті дослідження проблеми формування технологічної культури керівника закладу освіти слід: культурологічну інформацію розглядати як відомості про стан розвитку культури в Україні на національних засадах в цілому та окремих її галузей ( політичної, економічної, правової, філософської, художньої тощо), а також культури зарубіжних країн. Важливою для керівника школи є інформація про досягнення в теорії управління соціально-педагогічними системами, сучасні дослідження управлінських функцій і видів управлінської діяльності, технології їх здійснення, комп’ютерні технології і можливості їх використання в управлінні школою.

Висновки. Розкрито пріоритетні наукові підходи (системний, діалектичний, синергетичний, компетентнісний, інформаційний) як методологічну складову формування технологічної культури керівника закладу освіти.

Література

1. Афанасьев  В. Г. Научное управление обществом. ( Опыт системного исследования) / В. Г. Афанасьев // М.: Политиздат, 1973. Изд.2-е, доп. – С. 8.–390 с.

2. Островерхова Н. М. Організаційно-педагогічні умови формування технологічної культури керівника школи / Н. М. Островерхова : Навчально-методичний посібник // за ред. Н. М. Островерхової. – К.: Вид- во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. – С. 45 – 58. –155 с.

     3. Лутай В. Про організаційні заходи розроблення синергетичної парадигми та її впровадження в освітні системи / В. Лутай // Вища освіта України. – 2002. – №2.– С. 53–59.

    4. Абдеев Р. Ф. Философия  информационной цивилизации / Р. Ф. Абдеев. – М.: Владос, 1994. – С. 7. – 346 с.