Науковий керівник:Камбур А.В.

Ольга Виздрик

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Термін соціалізація з точки зору різних наукових галузей

Сьогодні соціалізація особистості стає психолого-педагогічною проблемою, розв’язання якої є найважливішим чинником оптимального розвитку окремої особистості й суспільства в цілому. Тільки соціально прийнятна соціалізація надає можливість людині повноцінно існувати в сучасному світі.

Дослідженням різних аспектів процесу соціалізації займалися такі вчені: Н.В.Андреінкова, С.А.Белічева, М.Й.Варій, А.Валлоном, Є.Б.Весна, Г.В.Дворецька, Е.Дюркгейм, Ван Женнец, Л.Кольберг, І.С.Кон, А.Маслоу, В.С.Марков, Н.Є.Мойсюк, В.В.Москаленко, В.С.Мухіна, Г.Олпорт, Б.Д.Паригін, Ж.Піаже, А.Ребер, К.Роджерс, А.Н.Сухов, Г.Тард, В.А.Ядов та ін.

Поняття "соціалізація" активно використовується представниками таких наук, як соціологія, психологія, політологія, педагогіка, філософія та ін. [4, с. 43].

Термін «соціалізація», незважаючи на його поширеність і більш як столітню історію існування, не має однозначного трактування серед різних представників педагогічних, психологічних та філософських наук. Пов’язану з ним галузь соціального знання почали розробляти Г.Тард і Ван Женнец.

Зміст поняття «соціалізація» деякі автори бачать у тому, що це процес «входження індивіда в соціальне середовище, пристосування до нього, освоєння певних ролей і функцій». І.С.Кон вважав процесом соціалізації «засвоєння індивідом соціального досвіду, в ході якого утворюється конкретна особистість» [5, с.187].

У кінці 60–х років проблема соціалізації стала виступати як міждисциплінарна і увага до неї посилилася з боку спеціалістів різних наук – філософів, соціологів, педагогів і психологів.

У вітчизняній психології також не існує єдиної думки з цієї проблеми. Так, серед механізмів соціалізації називають: наслідування, навіювання, конформіз [7, с.57]. А.Ребер виділяє такі значення, в яких вживається термін «соціалізація»:

1.Соціалізація – процес, завдяки якому індивід набуває знань, цінностей, соціальних навичок і соціальної чуттєвості, які дозволяють йому інтегруватись у суспільство і поводитись там адаптивно. Соціалізація – це життєвій досвід.

2. Процес взяття державою під свій контроль послуг, промисловості та інших інститутів суспільства на користь всіх членів.

Г.М.Андрєєва виокремлює три сфери, в яких розгортається весь зміст процесу соціалізації особистості: діяльність, спілкування і самосвідомість [5,с.195].

Процес розвитку людини представники різних філософських течій пояснюють по-різному. Представники ідеалістичної філософії вважають, що розвиток людини е процесом стихійним, некерованим, спонтанним; розвиток відбувається незалежно від умов життя; розвиток людини фатально зумовлений її долею, в якій ніхто нічого змінити не може.

Обставини, умови, які спонукають людину до активності, дії називають факторами coціалізації. У вітчизняній i західній науці є piзні класифікації факторів соціалізації. Найбільш логічною i продуктивною для педагогіки є класифікація, яку запропонував А.В.Мудрик. Основні фактори соціалізації він об'єднав у три групи: макрофактори, мезофактори, мікрофактори [3; с.133].

Соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність, а в сукупності її соціально-типових якостей.

Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В.А.Ядов: “Особистість — це цілісність соціальних якостей людини, продукт суспільного розвитку та включення індивіда в систему соціальних зв’язків у ході активної діяльності та спілкування” [7; с.75].

Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. На думку А.П.Бовтрука, важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини [7;с.101].

Значний внесок у розробку теорії соціалізації зробив Парсон [1]. Основна його концепція пов'язана із розумінням соціалізації як процесу інтеграції індивіда у соціальну систему шляхом "вбирання" у себе загальних цінностей, у результаті чого слідування загальнозначущим нормам поведінки стає потребою індивіда, елементом його мотиваційної структури [2].

У своїх наукових працях І.С.Кон розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом соціального досвіду, певної системи соціальних ролей і культури [1; с.54].

Отже, головний висновок сучасної теорії соціалізації: особистість, що формується, — не об'єкт якихось зовнішніх впливів, а активний суб'єкт самоосвіти [7; с. 69].

Важливу роль для організації виховного процесу становить положення Дж.Г.Міда про три стадії соціалізації. На першій з них — імітації — діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій — рольових ігор — діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, "примірюючи" їх до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії — колективних ігор — дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування [7; с.101].

Еріксон вважав, що розвиток кожної людини проходить декілька етапів,і тому виділяє наступні фази людського життя:

1. Довіра або недовір'я.

2. Автономія або сором та сумнів.

3. Ініціатива або відчуття провини.

4. Працьовитість або відчуття неповноцінності.

5. Ідентичність або змішання ролей.

6. Близькість або ізоляція.

7. Генеративність або стагнація.

8. Цілісність,его або відчай [8, с. 142].

Рівень вивченості проблем соціалізації у сучасній українській педагогіці навряд чи можна визнати таким, що задовольняє сучасні суспільні потреби. Найменшою мірою вивчені роль і можливості системи виховання щодо забезпечення успішної соціалізації. Не з'ясовано до кінця рушійні сили, механізми соціалізації індивіда.

Література

1. Кон И.С. Ольшанский В.Б. Социализация. Философский словарь. — М.: Знание, 1970. – С.367.

2. Минович І.І. Соціальна робота. – Ужгород, УДУ,1999

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навч. пос. – К:2007. – 656 с.

4. Москаленко В.В. Социализация личности. - К.: Вища школа, 1986. – 378 с.

5. Москаленко В.В. Соціальна психологія. Підручник. Видання 2-ге, виправлене та доповнене – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 688с.

6. Седов Л. А. Парсонс, Толкотт// Современная западная социология: Словарь. М.: Политиздат, 1990, с.257-260

7. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. Ю. Брегеда, А. П. Бовтрук, Г. В. Дворецька та ін. — К.: КНЕУ, 1999. — 124 с.

8. Соціальна педагогіка. Підручник. За редакцією професора Капскої А.Й. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 468с.