Шолудько Н. О.

Халілова - Чуваєва Ю. О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Політичний конфлікт та шляхи його запобігання

В умовах становлення демократії українське суспільство гостро потребує засобів, що запобігають виникненню протиріч і забезпечують надійний та ефективний контроль за врегулюванням конфліктних ситуацій. 

Аналізуючи ситуацію в Україні в контексті теорії конфлікту, бачимо, що спроби пояснення,запобігання або його вирішення наштовхується на труднощі. В нашому суспільстві існують системні кризи і протиріччя, які переходять у конфлікт. Тому в наш час проблема політичного конфлікту залишається дуже актуальною та потребує їх дослідження і опрацювання, та пошуку нових шляхів вирішення.

Проблему політичних конфліктів досліджували у своїх роботах Р. Дарендорф, Х. Таузард, Р. Макк, Р. Снайдер, Л. Козер, Т. Парсонс, Е. Дюркгейм, Е. Мейо, Д. Дьюї, А. Токвіль, Г. Зіммель та інші. Серед українських дослідників цієї проблеми необхідно назвати Л. Герасіну, М. Панова, А. Пойченко, І. Бекешкіну, А. Ішмуратова та ін. В їхніх працях досліджується етнічні конфлікти, причини виникнення і спроби розв’язання політичних конфліктів. Вивченням конфліктів займаються в Інституті соціології НАН України, в Інституті досліджень проблем молоді, Інституті стратегічних досліджень та в інших наукових центрах.[2]

Метою даної роботи є дослідження політичного конфлікту та обґрунтування ефективних шляхів його запобігання на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Кожен конфлікт по своєму унікальний, неповторний за причинами виникнення, формами взаємодії, завершення та наслідками. Політичною практикою вироблені шляхи стабілізації системи, які сприяють запобіганню внутрішньополітичним конфліктам: соціальне маневрування, політичне маневрування (декларація цілей, які відповідають інтересам переважної більшості населення країни; зміна політичного лідера), політичне маніпулювання (цілеспрямований вплив на громадську думку переважно через канали масових комунікацій), інтеграція контреліти, послаблення «системної опозиції», силовий тиск. [1] Оскільки в Україні частіше виникають конфлікти під час виборів, то актуально буде звернути увагу на їхні методи запобігання. Можна виокремити три напрями: робота інститутів, інформаційні ресурси та моніторинг. Проблемою сучасної України є те, що конфлікти проходять за умов незавершеної політичної, національної та моральної самоідентифікації українців, тобто кризи цінностей. Вони недостатньо інституалізовані і тому можуть призвести до дестабілізації суспільства. Інституалізація конфлікту означає визнання учасниками суперечливих інтересів кожної зі сторін і водночас усвідомлення цілі та предмету конфлікту. Інституалізація політичного конфлікту є однією із головних умов його регулювання та вирішення. Важливим є співвіднесення таких понять, як «законність» та «легітимність»: перше апелює до юридичних норм права; друге — до соціальної (політичної) справедливості.

Існуючі гострі політичні конфлікти в Україні потребують механізму розв’язання, ґрунтовний опис і пояснення якому має дати політична наука. Саме зміни до Конституції, за належного наукового обґрунтування, нині можуть стати ефективним інструментом подолання кризових явищ і вирішення потенційно небезпечних політичних конфліктів. Слід зауважити, що лише визначення загальних засад і принципів розробки та ухвалення змін до Конституції може дозволити закладення підвалин для подолання численних політичних конфліктів сучасної української політики. [3, c.45] На нашу думку, під час пошуку шляхів запобігання політичних конфліктів за допомогою змін до Конституції корисно залучити категорію «легітимність».

Легітимація конфлікту — це запровадження правових та інших норм, в межах яких конфлікт може регулюватися. Структурування конфлікту передбачає визначення носіїв конфліктних інтересів, їхнього силового потенціалу, балансу інтересів та ієрархії впливу в суспільстві. Редукування конфлікту — це дія щодо послаблення його гостроти, переведення на нижчий рівень протистояння, тобто застосування реальних кроків для вирішення конкретного конфлікту.[3, c.16]

Отже головною метою запобігання конфлікту є недопущення переростання конфліктної ситуації в реальний конфлікт, а метою розв'язання конфлікту є досягнення ситуації, за якої були б ліквідовані чи відрегульовані основні причини, що призвели до конфлікту. Ефективно поставлена робота по запобіганню політичних конфліктів забезпечує скорочення їх числа і виключення можливості виникнення деструктивних конфліктних ситуацій. Успішність такої діяльності залежить від наступних складових:

- причиною більшості конфліктів є незадоволення інтересів і сподівань, які прагнуть задовольнити певні групи;

- важливою для запобігання політичних конфліктів є інформація про найбільш гострі соціально-економічні і політичні проблеми, які стосуються основної групи населення того чи іншого регіону;

- необхідно володіти інформацією про взаємовідносини між соціальними чи національними групами, з одного боку, і ними та центральною чи місцевою владою - з іншого;

- досить важливою є об'єктивна інформація про прихильність населення до тієї чи іншої політичної ідеології, партії, руху;

- важливе значення у розвитку політичних подій мають засоби масової інформації, їхні заклики можуть активізувати політичну діяльність населення;

- для запобігання політичних конфліктів важливою є об'єктивна інформація про його причини, про можливий його привід;

- для запобігання політичного конфлікту необхідно володіти певними можливостями, зокрема: фінансовими, матеріальними, людськими, за допомогою яких можна реально вплинути на недопущення конфлікту.

Перераховані складові елементи будуть важливими компонентами у розробці конкретної програми дій для запобігання політичних конфліктів в Україні. Програма повинна передбачати: роз'яснювальну роботу серед невдоволеного населення, використання при цьому засобів масової інформації, особливо авторитетних джерел, безпосередні зустрічі з політичними лідерами, яким довіряють, якщо є така можливість, то заходи по задоволенню потреб, інтересів, сподівань соціально-політичних груп.

Як відомо, що конфлікти в Україні виникають найчастіше між політиками, Україна розробляє проект закону «Про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів»(01.02.2011 р.).[4] Цей закон може запобігти багатьом конфліктам, що можуть виникнути у процесі виконання державних зобов’язань.

У підсумку дослідження слід підкреслити, що політичний конфлікт є джерелом змін, розвитку суспільних процесів і не повинен сприйматися як щось суперечливе. Він виступає засобом оновлення політичних структур, однак він може носити і руйнівний характер. Щоб конфлікт не досягав такого рівня, держава має досить широкий вибір засобів для його запобігання, вирішення та урегулювання, тому цими можливостями не слід зневажати. Але для ефективнішого його вирішення у сучасній Україні найкраще використовувати методи, які мають мирний характер, задля того, щоб інтереси всіх сторін були враховані.

Література :

1. Станкевич І.П. «Політичний конфлікт та технологія його запобігання» Вісник Київського національного університету. Філософія, політологія.-2007. № 84-86 .- с. 103-105.

2 Ставицька О. В. «Деякі особливості політичних конфліктів у контексті політичної ситуації в Україні». Державне будівництво та місцеве самоврядування. – 2009. № 17. – с. 68-76.

3. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. — К., 2008. — Вип. 41. (підсерія «Курасівські читання») — 267 с.

4. Проект закону України “ Про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів” // 4420-1 від 14.05.2009 – офіційний веб- сайт Верховної Ради України [http://gska2.rada.gov.ua]