Кількість та склад органів акціонерних товариств

залежно від їх розміру

Щербаков В.В.

здобувач інституту

економіко-правових досліджень

НАН України (м. Донецьк)

У практичній діяльності виникає низка проблем, зумовлених відсутністю диференціації акціонерних товариств (далі – АТ) на великі, середні та малі у чинному законодавстві. Якщо вдатися до такої диференціації, відкривається низка напрямків щодо вдосконалення чинного законодавства про АТ.

По-перше, слід піддати критиці те, що відтворений у Законі про АТ традиційний перелік органів АТ – загальні збори акціонерів, наглядова (спостережна) рада, виконавчий орган, ревізійна комісія – у цьому Законі не є вичерпним (статут може передбачати утворення й інших органів товариства, окрім визначених у Законі). Однак для розширювального тлумачення переліку органів АТ немає ні теоретичного, ні практичного підґрунтя. Така система органів АТ, яка склалася історично, призначена для збалансованого поділу влади між визначеними в законі органами АТ – нормотворчим (загальні збори акціонерів, спостережна рада), виконавчим (правління чи інший орган), контрольним (ревізійна комісія). З практичної точки зору, встановлення законом невичерпного переліку органів АТ та відповідно нечіткого розмежування їх компетенції зменшує прозорість корпоративного управління, дозволяє здійснювати корпоративний перерозподіл компетенції між різноманітними органами АТ, спотворюючи механізм збалансованого управління АТ на користь тих чи інших зацікавлених осіб. Закріплення подібної норми у Законі про АТ слід розцінювати як лазівку у законодавстві для здійснення подібних дій. Тому пропонується закріпити у ГК України загальний принцип імперативного регулювання системи органів акціонерного товариства, як і товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Виняток можуть складати лише випадки прийняття інших рішень загальними зборами малих АТ одноголосно 100 відсотками акціонерів.

Для уникнення різноманітних тлумачень доцільно ввести в користування у наукових, практичних, а також законодавчих текстах замість терміну “склад органів” терміни, залежно від контексту, “перелік органів” та “склад кожного з органів”.

Окремої уваги потребує проблема необхідності чи зайвості такого органу в АТ, як ревізійна комісія. З цього приводу на практиці та в науці сформувалося дві протилежні позиції, обидві з них отримали закріплення у законодавстві. За Законом про АТ вона може створюватися за рішенням АТ, тобто в необов’язковому порядку. Натомість проблема, що виникла, пов’язана з відсутністю диференціації правового положення органів АТ залежно від розміру, як показує практика, уніфікований підхід до АТ різного розміру є не цілком невиправданим. Якщо щодо публічних та великих приватних АТ через високий ступінь їх публічного значення доцільною є вимога проводити обов’язкову аудиторську перевірку, то вимагати цього від середніх та малих приватних АТ означає звуження їх свободи підприємницької діяльності, зокрема, покладенням на такі АТ надмірних публічних обов’язків. Адже проведення аудиторської перевірки потребує суттєвих фінансових затрат, і коли цього не вимагає необхідність захисту публічних інтересів, а лише захист приватних інтересів акціонерів таких АТ, слід дозволити самим акціонерам (їх загальним зборам) вирішувати, проводити таку перевірку власними силами, чи залучити стороннього спеціаліста. Таке ж ставлення до питання обов’язкової аудиторської перевірки великих, середніх та малих АТ спостерігається і в зарубіжних країнах.

Подібним чином слід вирішувати й питання обов’язковості створення в АТ наглядової ради, організованої спеціальним чином (за європейським досвідом, доцільним до використання – за участі представників від трудового колективу та інших носіїв інтересів, задіяних у підприємстві). Зокрема, пропонується передбачити обов’язкове створення наглядової ради лише у великих АТ та щодо малих та середніх АТ передбачити відповідне диспозитивне регулювання.

Виникає також питання щодо особливостей організації і діяльності загальних зборів акціонерів АТ різного розміру. Слід зауважити, що Закон про АТ невиправдано обмежив право на участь у загальних зборах акціонерів – власників привілейованих акцій. Згідно Принципам корпоративного управління будь-які обмеження прав акціонерів не допускаються. Такі обмеження допустимі тільки за одноголосним рішенням 100 відсотків акціонерів, що можливо забезпечити лише у рамках малих та середніх приватних АТ. Тому останній абзац статті 34 Закону про АТ “Обмеження права акціонера на участь у загальних зборах встановлюється законом” пропонується змінити на положення, згідно якому обмеження прав акціонера на участь у загальних зборах допускається лише у зазначених АТ за одноголосного рішення загальних зборів акціонерів, у якому приймають участь 100 відсотків акціонерів.

Доцільним буде розширення імперативного регулювання з низки питань організації і діяльності загальних зборів акціонерів у публічних і великих приватних АТ.

Невиправданим виглядає вживання у Законі про АТ терміну “перелік акціонерів, які мають право брати участь у загальних зборах”. Таким документом має бути Генеральна виписка з Реєстру власників іменних цінних паперів, складена на певну дату відповідним органом, уповноваженим ДКЦПФР (дозвіл на ведення відповідної діяльності) та АТ (договір на обслуговування). Зміни до цього документу мають вноситися представником (представниками) особи, яка веде облік права власності на акції товариства та несе відповідальність за достовірність внесених до нього відомостей, що підвищить гарантії цієї достовірності. Тому у ст.34 Закону про АТ доцільно закріпити, що на загальних зборах повинні бути присутні один або більше представників особи, яка веде облік права власності на акції товариства

Закон про АТ передбачає, що на загальних зборах можуть бути присутніми посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, а також представник органу, який представляє права та інтереси трудового колективу. Щодо публічних та великих приватних АТ уявляється за доцільне передбачити в Законі обов’язок цих осіб бути присутніми на загальних зборах, за винятком відсутності з поважних причин. Використовуваний нині термін “можуть бути присутніми” слід змінити таким чином, щоб у нормі відображалася не тільки можливість бути присутніми, а й конкретна компетенція (права-обов’язки) певних органів та посадових осіб.

Закон передбачає можливість бути присутнім на загальних зборах акціонерного товариства лише такого представника органу, який представляє права та інтереси трудового колективу відповідно до статуту. Оскільки Закон про АТ у вимогах до змісту статуту АТ (ст.13) не передбачає включення відповідних відомостей про орган трудового колективу до статуту, так само як не передбачають цього Закон України “Про господарські товариства” (ст.ст. 4, 37), ГК України (ст.ст. 57, 82) і ЦК України (ст.ст. 88,154), це ставить під сумнів життєздатність цієї норми. Однак аналіз статутів АТ показує, що відомості про органи трудового колективу в них, як правило, не включаються. Тому пропонується відповідно удосконалити вимоги до змісту статуту, що створить певні гарантії участі для середніх та малих АТ.

Додатково у Законі доцільно передбачити, що на загальних зборах публічних та великих приватних АТ мають право бути присутні представники державних органів та органів місцевого самоврядування первинного та регіонального рівнів. Таке регулювання необхідно встановити щодо публічних акціонерних товариств, підставою для чого є їх публічний характер, а також щодо великих приватних акціонерних товариств, оскільки такі товариства, так само як і великі публічні товариства, за загальним правилом виконують провідну роль у місцевій, регіональній та національній економіці.

В залежності від розміру АТ доцільно вирішувати і питання складу наглядової ради. Гарантоване Законом України «Про господарські товариства» право представників профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу, брати участь у роботі наглядової ради з правом дорадчого голосу зі вступом в дію Закону про АТ втрачається. Таке положення уявляється неприпустимим і вимагає усунення. Тому потрібно щодо публічних та великих АТ відтворити у Законі про АТ норму про участь представників профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу, брати участь у її роботі. З урахуванням продекламованого курсу на зближення українського законодавства із законодавством ЄС доцільно відобразити в Законі про АТ також спеціальні правила організації наглядової ради у великих та середніх АТ, які практикуються в країнах ЄС.

Викликає заперечення й встановлена в абзаці 2 пункту 1 статті 53 Закону про АТ норма, згідно з якою загальні збори товариства можуть встановити залежність членства у наглядовій раді від кількості акцій, якими володіє акціонер, яка може спричинити негативні наслідки. По-перше, цю норму слід розцінювати як приховану противагу механізму кумулятивного голосування, який нарешті отримав закріплення в АТ. Кумулятивне голосування – це голосування під час обрання органів товариства, коли загальна кількість голосів акціонера помножується на кількість членів органу акціонерного товариства, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами (підпункт 9 пункту 1 статті 2 Закону про АТ). Володільці контрольного пакету акцій, користуючись правом загальних зборів товариства на встановлення залежності членства у наглядовій раді від кількості акцій, якими володіє акціонер, можуть звести нанівець право кумулятивного голосування. По-друге, цю норму на практиці можуть використати і для обмеження можливостей участі у наглядовій раді осіб, які не є акціонерами. Тому її не можна вважати виправданою і доцільно виключити із законодавства, за винятком випадків коли рішення про таке обмеження прийняте одноголосно 100 відсотками акціонерів.

Для середніх та малих приватних АТ потрібно розширити зону вільного розсуду, передбачити можливість обрання в якості членів наглядової ради, як і іншого виборного органу АТ, не тільки фізичних, а й юридичних осіб – консалтингових фірм тощо, які спеціалізуються на управлінні й можуть через своїх представників виконувати функції члена виборного органу АТ на договірних засадах і нести господарську відповідальність за ефективність своєї діяльності.