Право/10. Господарське право

 

Іваненко В.Л.

Національний університет державної податкової служби України

Правове регулювання діяльності лізингових компаній в Україні та шляхи його вдосконалення

 

Лізингові компанії є суб’єктами господарювання, діяльність яких забезпечує задоволення потреб юридичних і фізичних осіб щодо одержання майна у тимчасове користування. Практика здійснення лізингових операцій потребує чіткого нормативно-правового забезпечення. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вдосконалення правового регулювання діяльності лізингових компаній в Україні.

Нормативно-правове регулювання діяльності лізингових компаній в Україні здійснюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України (далі – ГК України), Законом України «Про фінансовий лізинг», іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України тощо. Норми чинного законодавства України закріплюють термін «лізингові компанії», але жоден нормативно-правовий акт не дає його визначення. У Російській Федерації, наприклад, у спеціальному законі про фінансову оренду (лізинг) лізингові компанії (фірми) визначаються як комерційні організації (резиденти або нерезиденти Російської Федерації), які виконують відповідно до законодавства Російської Федерації та своїх установчих документів функції лізингодавців (ст. 5) [1]. О.В. Трофімова пропонує закріпити у Законі України «Про фінансовий лізинг» визначення лізингової компанії як господарської організації з правами юридичної особи, створеної у визначеному законодавством порядку, що здійснює лізингову діяльність [2, c. 39].

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» лізингові компанії віднесені до фінансових установ (ст. 1) [3]. При цьому лізингові операції в Україні проводять як фінансові компанії, так і власне лізингові компанії, які не зареєстровані як фінансові установи.

Норми чинного законодавства України не встановлюють обмежень щодо організаційної форми лізингових компаній, мінімального розміру їх статутного капіталу. Більшість лізингових компаній в Україні сьогодні створені у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств. На даний час лізингові компанії в Україні можуть здійснювати свою діяльність без одержання ліцензії. Проте якщо лізингова компанія буде зареєстрована як фінансова установа, то нормами Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [3] визначені випадки, коли обов’язковим є одержання ліцензії. На думку А.Г. Барабаш, ліцензування має бути необхідною умовою державного контролю за діяльністю лізингових компаній. Дослідниця вважає, що ліцензійними умовами для лізингових компаній повинні стати такі умови: створення лізингових компаній у формі господарських товариств, в яких всі або частина учасників несуть повну відповідальність за боргами товариства; участь у лізингових відносинах є виключним видом діяльності лізингових компаній; встановлення в законодавстві мінімального розміру статутного капіталу лізингової компанії [4, c. 146-147]. Разом з цим, відсутність у законодавстві вимоги щодо ліцензування діяльності лізингових компаній означає, що лізингова діяльність не визнається як така, що може загрожувати економічним і соціальним інтересам держави, суспільства та окремих споживачів.

Відповідно до норм Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [5], юридична особа, яка не є фінансовою установою, для здійснення операцій фінансового лізингу повинна відповідати таким умовам: у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг; наявність правил з надання послуг з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; наявність кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу (укладання, супроводження та виконання відповідних договорів), які мають вищу освіту за фінансовими, економічними або юридичними напрямами, та не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; наявність довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України; наявність керівників (засновників), які не мають непогашеної або незнятої судимості за корисливі злочини; наявність документа, що підтверджує право власності або користування приміщенням за місцезнаходженням юридичної особи. Умови, яким повинні відповідати лізингові компанії, що не є фінансовими установами, для здійснення операцій фінансового лізингу, повинні бути визначені на рівні спеціального законодавства про лізинг.

О.В. Трофімова залежно від особливостей правового статусу лізингових компаній виділяє державні лізингові компанії, які створюються з метою організації надання лізингових послуг вітчизняним суб’єктам господарювання, та лізингові компанії, засновані на недержавних формах власності, що спеціально створюються з метою безпосереднього здійснення лізингової діяльності [2, c. 41]. А.Г. Барабаш за правосуб’єктністю поділяє лізингові компанії на дві групи: компанії, що спеціалізуються лише на фінансуванні лізингових угод (фінансові компанії) та універсальні лізингові компанії, які надають широкий спектр послуг [4, c. 148]. Види лізингових компаній доцільно визначити у спеціальному законі про лізинг.

Отже, як один із шляхів удосконалення правового регулювання діяльності лізингових компаній в Україні пропонується доповнити Закон України «Про фінансовий лізинг» статтею 4-1, у якій:

1) визначити поняття лізингових підприємств як спеціальних суб’єктів лізингової діяльності;

2) визначити умови, яким повинні відповідати лізингові підприємства для здійснення лізингової діяльності;

3) визначити, що лізингові підприємства бувають універсальні та спеціалізовані.

Література:

1. О финансовой аренде (лизинге): Федеральный закон от 29 октября 1998 г. №164 - ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. 2 ноября 1998 г. № 44. Ст. 5394.

2. Трофімова О.В. Правове регулювання лізингової діяльності в Україні. – К.: КИТ, 2005. – 216 с.

3. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України вiд 12 липня 2001 р. № 2664-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 1. – Ст. 1.

4. Барабаш А.Г. Правове регулювання лізингових відносин в Україні: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04. – Донецьк, 2004.

5. Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами: Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 року № 21 // Офіційний вісник України. 2004. № 16. – Ст. 1128.