УДК 159.922:316.64:165.242.2

Ю.М. Дмитрієнко, член-кор МАНЕБ, доктор філософії, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

Поняття "правова ментальність": ментальні права первинних та ідеологічні права вторинних суб'єктів правової свідомості та культури

Обмежена кількість праць (у тому числі й експериментальних) написаних лінгвістами, психолінгвістами, філософами та правниками, поки ще не дозволяють робити серйозні стійкі висновки щодо таких істотних правових категорій та понять «ментальні права» та «ідеологічні права» суб'єктів правової свідомості та культури. Виходячи з логіки наших численних досліджень ми «ментальні права» прив’язуємо до первинних, а «ідеологічні права» до вторинних суб’єктів правової свідомості та культури [2-4,8]. І це зрозуміло: адже де, як не в правовій мові найповніше представлено внутрішній світ суб’єктів правової свідомості. Мовна правова ментальність - це спосіб поділу та розподілу правового світу за допомогою законодавчої мови, він відповідає усталеним регулятивно-правовим уявленням. Оскільки головними чинниками законодавчої мовної ментальності є соціокультурні правозаконодавчі фактори (а вони доволі мінливі), то й мовна правова ментальність також мінлива. За ідеями Ж. Ле Гофа характеризуємо етапи становлення історії правової ментальності як історії ментального структурування процесів розвитку (не становлення!) правової свідомості, починаючи з виникнення самого цього поняття. Маючи своє коріння від латинського слова mens прикметник mentalis народився у XIV ст. у мові середньовічної схоластики. Іменник mentality виник тільки через 300 років у Англії, він - плід англійської філософії правової свідомості ХVІІІ ст. Але там він так і залишився більшою мірою філософським філософсько-правовим терміном, тим часом як у Франції з`явився у повсякденній легальній, офіційній, тобто правовій мові (завдяки Ф. М. А. Вольтеру та його правовій свідомості). Але й на початку XX століття, за ідеями Ж. Ле Гофа [1, 42], правовий термін “ментальність” усе ще вважався неологізмом, маючи навіть зневажливий відтінок. За відношенням до правового терміну як видової правової природи «правова ментальність» - ментальність є родовою правовою природою. Ми також поширюємо наші зауваження про фундаментальну філологічну і лінгвістичну тотожність термінів «правова ментальність» та «ментальність», ідентифікуючи таке відношення буквальним тлумаченням ідентичності дослівного перекладу на інші мови терміну «правова ментальність» як «легальна, офіційна ментальність», тобто офіційно вживана у літературному, буттєвому контексті. Тому межу у розуміннях правової ментальності як певної пріоритетної форми правової свідомості та як типово національної можна проводити лише у теоретичних дослідженнях фундаментальної та прикладної тематики різних зазначених контекстуальностей, залишаючи правовій практиці ідейно-світоглядну реалізацію різних змістовних смислів загального, специфічного і прикладного розуміння их умовної описової нормативності за типовими або атиповими моделями їх специфічної регулятивності. Продовжуючи далі, зазначаємо, що саме той самий відтінок певної другорядності ментальності та правової ментальності зберігається й тоді, коли цей термін тільки-но активно затверджується у правовій науці. В етнології він вживається для визначення та позначення правової (офіційної) свідомості дикуна (ідеї Л. Леві-Брюля), у психології – правової (офіційної) свідомості дитини (ідеї А. Валлона).

Наукову біографію поняття “ментальність», на відміну від поняття «правова ментальність», вивчено достатньо добре. Але існує й інший бік справи. Смисловий заряд правового терміну «правова ментальність» сформувався раніше, коли воно ще знаходилось у межах буденної правової мови. Це слово опинилось у фокусі ідейної та політичної боротьби. Те, що світова правова наука на початку ХХ ст. виявила архаїчний пласт у правові свідомості людини, за ідеями У. Раульфа, було наслідком раптового соціального виявлення цього архаїзму. Йдеться про драматичний момент в історії французькой правової свідомості, коли внаслідок розгорнутої у 1897 - 1899 роках боротьби за перегляд вироку у справі офіцера генерального штабу - єврея А. Дрейфуса, якого було звинувачено у шпигунстві на користь Німеччини, національна французька правова свідомість країни розкололась на два табори і страна , фактично, була на порозі громадянської війни. За лічені місяці змінився звичний культурно-правовий ландшафт традиційного розташування традиційно локалізованих змістів французької правосвідомості як типових різних її місць. Класові та релігійні протиріччя перестали відчуватися, їх змінили нові, а точніше - стародавні ідеологічно-правові та афективні регулятивні комплекси. Ненависть зблизила правову свідомість буржуазних родин з правосвідомістю аристократичною. Правова свідомість католиків, вищого офіцерства, більшої частини середніх прошарків, простих верств населення об`єдналася проти “ворогів” Вітчизни та віри - інтелектуалів, соціалістів, масонів, євреїв, германофілів, узагалі - “напівфранцузів” з їхньою маргінально-правовою свідомістю. Усі їх праві та правосвідомість вважали тепер за “меншини”, що несуть загрозу “французькій душі”. Ось тут і заговорили про те, що німці окупували не тільки територію, місце традиційного формування пропріуму французької правової свівдомості, а й загалом французьку правову ментальність. Слово одразу набуло ідеологічно-правової гостроти. Правоа ментальність розумілася як цінне національно-правове надбання, як антитеза інтелектуалізмові, що роз'їдає націю. Одночасно почали вживати слово “ментальність” у негативному смислі, перш за все маючи на увазі чужі ментальності - німецьку та іудейську. Німецька “темна” романтика протиставляється “світлий” французькій класиці, а в іудейській правовій ментальності знаходили “фермент” бунтарства. Ліві в цьому протистоянні були стороною, що захищалася, причому вони теж взяли на озброєння слово “ментальність”, вбачаючи, втім, головні риси французької ментальності в іншому - в дусі терпимості та лібералізму. Вони, в свою чергу, звинуватили “патріотів” у розколі нації та національної душі.

У науковий обіг слово “ментальність” залучили саме ліві. За їх ідеями, вважаємо, що воно отримало своє місце як типово офіційна, легальна або правова ментальність в науковому гуртку Е. Дюркгейма, а потім у його журналі з'явилась рубрика “Групова (колективна) ментальність”. Е. Дюркгейм використовував це поняття у своїх пошуках основ правової солідарності людей – масових первинних суб'єктів правової свідомості. Саме з цього часу, вважаємо, правова ментальність почала існувати як наукова і правова категорія та правове поняття. Взагалі поняття “правовий менталітет”, “правова ментальність”, за ідеями Ф. Грауса, можна за ознаками родової правової природи визнати спорідненими з поняттями “правова культура” чи “правова ідеологія”. За ідеями Ф. Грауса, правовий менталітет - це загальна ідейно-світоглядна модель традиційного регулятивного існування, функціонування, становлення та розвитку довготривалих норм будь-якої правосвідомості як типової національної, що створює усталену звичаєву правову поведінку і правові погляди індивідів як правових особистостей у межах традиційних групп суб'єктів правової свідомості та культури. Правовий менталітет не може бути монолітним, він дуже часто суперечливий та створює специфічні вживані зразки, стереотипи правових думок та правових дій, він виявляється у нахилі індивіда як суб’єктів правової свідомості до певних типів (за закономірностями ментального структурування правової свідомості та культури за давніх часів) нормативно-правових реакцій та є їхнім регулятивним механізмом [2, 79 - 80].

Правовий менталітет відрізняється від правових вчень, ідеологій тим, що він ніколи не може бути остаточно нормативно відрефлексованим та сформульованим, у ньому завжи домінують пожиттєво закріплені у суб’єктів правової свідомості умовні правові рефлекси національної самосвідомості, правосвідомості та культури, що передаються за родинним «кровними» зв’язками як родові смислові одиниці родової правової природи через всі «століття та тисячоліття» (Г. Гегель). Питання “Який ваш правовий менталітет?” не має сенсу. Правовий менталітет не тотожний виказаним правовим думкам та образам правової дії, він змінюється довго, з тривалим часом, при цьому різні правові думки та зразки правової поведінки мають не однакову життєстійкість. За ідеями Юргена Мітке, німецького дослідника, правовий менталітет – це історично усталена та стійка модель ідейно-світоглядного та нормативно-правового світорозуміння певної малої чи великої групи людей (етоси, народи, нації), та має типово функціональною традиційну форму звичаєвої правової свідомості та культури. Про нього можна казати тільки при дослідженні групової правової поведінки, групової чи колективної правової свідомості та культури. Коли ми говоримо про правовий менталітет пустельника, маючи на увазі його правове саморозуміння, типове для пустельників, тобто розглядаємо його як представника типової корпоративно- правової групи чи класу індивідів [3, 85]. Виявляється ж цей правовий менталітет не в наявно помітних правових діях та індивідуальних правоусвідомлених уявленнях, а в повсякденній, напівавтоматичній правовій поведінці, напівавтоматичному правовому усвідомленні та відповідному правовому мисленні. Отже, йдеться про щось, що постійно тривало передує особистісній правовій свідомості як типово національної. За новими ідеями, тепер вже співвітчизника Ю. Мітке, Г. Теленбаха вважаємо, що правовий менталітет - це всезагальна ідейно-світоглядна та нормативно-правова установка або стереотип правової свідомості, що задані з глибокого дитинства, колективний неподільний ідейно-світоглядний та нормативно-правовий образ правового мислення, який має відносну усталеність (періодів становлення правової свідомості) та абсолютну усталеність (за періодів розвитку правової свідомості) та ґрунтується не на критичній нормативній рефлексії чи спонтанних випадкових правових ідеях, думках, простих темах, а на тому, що конкретно оцінюється, верифікується та розглядається у межах тієї чи іншої копоративно-правової групи чи суспільства як само собою зрозуміле. Ці правові теми є великими, що охоплюють увесь загальний перелік питань, пов’язаних з формуванням, реалізацією та захистом первинних природних правових прав людини як першоприродного правового члена етносу, народу, нації чи суспільства. Саме ці теми є темами родової правової природи, котру ми ідентифікуємо «ментальними правами первинних суб'єктів правової свідомості». Інші правові теми є темами похідними, утворюючими типово правову видову природу непервиниих, а вторинних суб’єктів правової свідомості (юридичних осіб, владних юридичних осіб), котра за природних шляхів формування правової свідомості стає типовою законодавчою правовою природою, а за неприродних – суто ідеологічною, політичною, релігійною або іншою штучною та/або суто неправовою, або неістинною правовою природою. Саме такі права вторинних суб'єктів правової свідомості, що є за природних шляхів становлення й розвитку правової свідомості законодавчими правовими, з правовою законосвідомістю та законодавчою культурою, що дорівнюють правовій свідомості та правовій культурі, а за неприродних шляхів її формування - права вторинних її суб’єктів – штучними, законодавчими маргінально-правовими або не правовими за тоталітарної держави, при чому законодавча свідомість не дорівнює правової свідомості та законодавча культура теж не дорівнює правової культурі, - ми ідентифікуємо «ідеологічними правами вторинних суб’єктів правової свідомості» або «ідеологічною правовою ментальністю». За концептуальними ідеями фундаментальній праці “Історія ментальностей у Європі. Нариси з основних тем” під редакцією П. Динцельбахера, до переліку великих тем, що формують «ментальні права первинних суб’єктів правової свідомості», відносимо: індивід, сім'я та суспільство, сексуальність та любов, релігійність, тіло та душа, хвороба, вік, смерть, острахи та надії, радість, смуток та щастя, робота і свято, комунікація, чуже і своє, влада, право, природа та навколишнє середовище, простір, час та історія. За ідеями сучасного американського філософа Р. Рорті, вводимо поняття «ментальна правова сутність» та у якості ілейної сутності цього поняття презентуємо поняття «біль (переживання)» як процедуру медичного та духовно-душевного стану [4, 50]. За його ідеями стверджуємо, що, навіть якщо тіло буде винищено, ментальні правові сутності або ментальні правові стани якимось чином переживуть його [4, 13].

За ідеями П. Динцельбахера, правова ментальність - це сполучення ідейно-світоглядних способів та нормативно-правових змістів правового мислення, сприйняття та усвідомлення, визначальних тільки для даного великого чи малого колективу в даний правовий час. Правова ментальність виявляється у правових діях, її історія, - це щось більше, ніж вивчення інтелектуальних правових кондицій владних чи корпоративних еліт чи окремих діячів та мислителів. Це більше, ніж історія релігії та правова ідеологія, це більше, ніж історія правових емоцій та уявлень, бо все зазначене вище - це свого роду допоміжні моделі до вивчення правової ментальності. Тільки тоді, коли результати, отримані в рамках цих моделей, дають у поєднанні певну унікальну комбінацію характерних взаємопов`язаних елементів стійкого звичаєвого правового усвідомлення дійсності, можна сказати, що тут - зазначена певна правова ментальність. Отож, правова ментальність, що більшою мірою притаманна первинним суб’єктам правової свідомості, за нашим контекстом, - це звичаєвий природний пропріум національной правової свідомості, що має чіткий динамічний стереотип з ознаками типового, часто повторювального розвитку та становлення правової свідомості як традиційно національної за будь-яких часо-просторів. Тоді «ідеологічними правами вторинних суб’єктів правової свідомості» або «ідеологічною правовою ментальністю», що більшою мірою притаманна вторинним і владним вторинним суб’єктам правової свідомості, за нашим контекстом, - є звичаєвий природний пропріум національной правової свідомості, що має чіткий динамічний стереотип з ознаками типового, часто повторювального або іноді повторювального розвитку та становлення правової свідомості як традиційно національної за будь-яких часо-просторів за природного формування правової свідомості та культури як типово національних,та незвичаєвий природний та неприродний пропріум національной правової свідомості, що має нечіткий динамічний стереотип з ознаками типового, маргінально-типового та нетипового, не повторювального або штучного одиничного розвитку та становлення правової свідомості як ненаціональної за будь-яких часо-просторів за неприродного формування правової свідомості та культури як або атипово національних, або типово ненаціональних за змістом та за уявленнями її актуальних суб’єктів. Під змістом та уявленням актуальних суб’єктів української правової свідомості та культури розуміємо загальноважливі для даної правової культури, ментально стереотипізовані базові переконання ідейно-світоглядного та нормативно-правового плану: ідеологічні, політичні, релігійні, етичні, естетичні, правові та інші концепції, що ними просякнуті релігія, культура, мистецтво та статичне право в тій мірі, в якій вони актуально правоусвідомлюються. Тут до поняття “правова ментальність” дуже близько підходить поняття “народна (правова) мудрість”. Як ми вже писали, будь-який спеціалізований рівень суспільної та правової свідомості передбачає більш-менш чітку ідейно-світоглядну диференціацію правових знань і нормативно-регулятивних форм духовної діяльності як функціонування актуально дієвих форм правової свідомості. В народній мудрості, як і в правовій ментальності, все взаємозалежне та взаємообумовлене: естетичні та моральні регулятиви, філософські “осяяня” та практичні правові навички. Все це теж перебуває в єдності та може бути розділене тільки для аналітичних цілей теоретичного правоусвідомлення, праворозуміння та правоздійснення [5, 66]. Ці складові можуть бути вербалізовані у мовно-правовому відношенні та предметом для дискусійної рефлексії у законодавчо активованій формі правової свідомості. Саме тут закладено своєрідність дефініції П. Динцельбахера ментальніості, бо за більшістю прийнятих у західній науці визначень ментальності формуємо тезу про те, що з правової ментальності ні у якому разі не можна якраз виключати ділянку типово свідомого, та не вважати, що вона відносться тільки до галузі вивчення історії правової ідей чи історії правового духу. За ідеями П. Динцельбахера, правова поведінка людини в значній мірі формується саме за рахунок невідрефлексованого, але типово чи атипово правоусвідомленого на ментальному підгрунті привласнення іншої правової сутності собі - інтеріоризації розумового правового, свого та чужого багажу знань, вмінь та навичок правової свідомості [6, 97 - 98]. Зміст правової ментальності як зміст ментально структурованого правового усвідомлення дійсності первинними суб’єктами правової свідомості, як це витікає з самої етимології терміну, міститься в когнітивній галузі фундаментального і прикладаного ментального правоусвідомлення та визначається, перш за все, тими ментально-правовими знаннями, якими володіє начальна спільнота з начальною правовою ментальністю, що вивчається. Разом з віруваннями, правові знання як база природної правової ідеології – складової частини природної правової свідомості та культури, створюють уявлення про довколишній світ і є істинним першоприродним підгрунтям правової ментальності, задаючи разом з домінуючими правовими потребами та базовими архетипами правової свідомості - колективного безсвідомого ієрархію правових цінностей, яка ідейно-світоглядно характеризує дану спільноту - етнос, народ, націю, суспільство.

Говорячи про рівень вивчення правової ментальності, зазначаємо, що вона малодосліджена як у світовій, так й у вітчизняній правовій науці та презентується у одиничних статтях. За ідеями Р. Додонова у його статті “До проблеми визначення поняття “ментальність” [7, 11 - 15] спробуємо визначити типи визначень правової ментальності як першоприродної ментальності, скоріш за все, первинних суб’єктів правової свідомості. Перший - описові дефініції. У визначеннях цієї групи акцент робимо на перелікові всього того, що входить у правову ментальність (правова ментальність - сукупність уявлень, способів поведінки і реакцій, які безсвідомі та невідрефлексовані, найчастіше різноправоусвідомлені (навіть з кризовим циклом соціальної активності), маргінально-праваоусвідомлені та неправоусвідомлені (ідеї Г. Теленбаха). Другий тип - психологічні дефініції. Їх, у свою чергу, поділяємо на два типи. У першому робимо акцент на безсвідомому рівні правової психіки (поняття “правова ментальність” позначає певну сукупність неправоусвідомлених ідейно-світоглядних форм світосприйняття, що вже склалися та притаманні певній групі первинних суб’єктів правової свідомості, які визначають спільні правові риси, ідейно-світоглядні відносини та правомірну як правову поведінку цих суб’єктів стосовно феноменів їхньго правового буття (ідеї В. Нестеренко). Другий тип психологічних дефініцій відображає правову думку про те, що правовий менталітет - це прояв правоусвідомленого рівня психіки (правова ментальність - це нормативно-правове узагальнення всіх притаманних розуму регулятивних характеристик (ідеї Дж. Чапліна); правова ментальність - це ідейно-світоглядна та нормативно-правова якість розуму, що характеризує окремого правового індивіда як правової особистості або клас правових індивідів як певної корпоративно зорганізованої групи правових особистостей у певному локальному часо-просторі (ідеї більшості англомовних психологів). Третій тип – нормативно-правові дефініції, що визначають правову ментальність як усталені норми реакції типових первинних суб’єктів правової свідомості, характерні для даного соціального чи етнічного утворення (правова ментальність - це правове поняття, яке визначає систему звичок, навичок, прийомів правової свідомості (термін наш – Ю.Д, за ідеями А. Дж. Тойнбі) [8]. У цьому аспекті під прийомами правовой свідомості розуміємо традиційні прийоми осмислення правової дійсності, здійснення правової діяльності та її традиційної верифікації за звичаєвими правовим традиціями у локально зорганізованому правовому просторі існування та функціонування правової свідомості та культури. Четвертий тип - структурні правові дефініції, де увага акцентується на структурі ментально-правових процесів (правова ментальність - наповнення складових пропорцій українької правової ідіоми високими відсотками різнонаціонально-ментальної щільності - глибинним правовим і правоусвідомленим смислом структури ментально структурованої правової свідомості як типово національної – дефініції кількісного пояснення правової дійсності та діяльності (ідеї Ф. Селліна); правова ментальність – структура ментально структурованої правової свідомості за формулою української правової ідіоми, склад правової душі людини, соціуму, етносу, ментально-правове співвіднесення її елементів та ідейно-світоглядного стану останніх як співвіднесення різних складових пропорцій зазначеної формули ( ідеї Ю. Канигіна, Ю. Дмитрієнка, М. Холодної). Гадаємо, що не всі ці визначення повністю охоплюють складний феномен – правову ментальність як ментальність первинних суб’єктів правової свідомості. Дуже часто вони не враховують такі її об`єктивні характеристики, як геосередовище, економічні, соціальні, політичні чинники розвитку суспільства. У останніх двох типів дефініцій правової ментальності – генетичному та історичному – намагаємося уникнути такої однобокості. Генетичні дефініції концентрують увагу на походженні цього феномену. Чинники, які детермінують процес зародження та подальшого розвитку етнічної правової ментальності, фактично відзначають, що природжені та соціальні чинники закріплюються в генотипній ментально-правовій інформації, конкретно-історичній нацоінлаьно-ментальній щільності складових пропорцій української правової ідіоми-норми правосвідомості-права, передаються спадково, забезпечуючи тим самим ментально-правову спадкоємність як неформальну спадкоємність будь-якої правової свідомості як типово національної. Щодо цього термін “правова ментальність” близько підходить до смислу юнгівського поняття архетипу (правова ментальність – правовий етнічний та пізнавальний код ( ідеї Е. Шуліна). Історичні дефініції позначають правову ментальність як вияв історичної правової пам`яті первинних суб’єктів правової свідомості та культури, як осад історії ментально структурованої правової свідомості як національної (правова ментальність - своєрідна правова пам`ять народу – первинного квазисуб’єкту правової свідомості - про правове та законодавче минуле, психологічна детермінанта правової як правомірної поведінки мільйонів людей – первинних суб’єктів правової свідомості (фізичних осіб), за будь-яких обставин вірних своєму правовому (законодавчому) кодові, що склався історично (ідеї І. Пантіна). Усі ці типи визначень правової ментальності у контексті правової свідомості певним чином доповнюють один одного та сприяють подальшому розгляду цього «суперечливого та складного феномену» (Колісник О.В., Поплавська Т. Н., Буяшенко В.В).

Список використаних джерел:

1. Ж. Ле Гоф. Ментальность: двусмысленная история // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Ин-т Всеобщей истории, 2010 – 781 с.

2. Левинсон К. А. Ментальности и средневековье. Концепции и практика // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН РГГУ, Институт Всеобщей истории, 2011. – 984 с.

3. Митке Ю. Политическая теория и менталитет нищенствующих монахов // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Институт Всеобщей истории. 2011. – 984 с.

4. Рорти Р. Философия и зеркало природы. - Новосибирск: Издательство Новосибирского унта, 2011. – 587 с.

5. Макаренко Э. Н. Особенности народной мудрости как вида духовной деятельности // Роботи міжнародної наукової конференції "Духовна діяльність та її специфіка". - Ч.1. - Запоріжжя: ЗДУ. - 1993. - С. 66 - 68.

6. Динцельбахер И. История ментальности в Европе. Очерки по основным темам. // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Институт Всеобщей истории, 2011. – 587 с.

7. Додонов Р. А. К проблеме определения понятия ментальность // Придніпровський науковий вісник. - 1997. - № 14 (25) - С. 11 – 14

8. Дмитрієнко Ю.М. АКТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ПРИЙОМІВ ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПРАВОВОГО ВИПРАВЛЕННЯ (КОРЕЛЯЦІЇ), ДИНАМІЧНОГО СТЕРЕОТИПУ, ФУНКЦІОНУВАННЯ ЇЇ НАВИЧОК // Materialy VII Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Strategiczne pytanna swatowej nauki - 2011» (07-15 lutego 2011 rokи). Volume 6. Pravo. – Przemysl: Nauka i studia, 2011. – P. 62-65