УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Dmitrienko I.V. (Дмитрієнко І.В., Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди)

Dmitrienko Y.N. (Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко)

Actual different historical, modern approaches to studying of processes of ideologically-world outlook, is standard-legal formation, development of the Ukrainian legal consciousness, culture с (1850-2011 рр.): directions, tendencies, prospects (АКТУАЛЬНІ РІЗНОДЖЕРЕЛЬНІ ІСТОРИЧНІ, СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНОГО, НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ, КУЛЬТУРИ (1850-2011 рр.): НАПРЯМКИ,ТЕНДЕНЦІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ)

Поняття правової діяльності є одним із основних понять правової науки. Однак не дивлячись на методологічну і теоретичну важливість проблема правової діяльності і її зв’язок із правовою свідомістю розроблена недостатньо. Численні спроби правознавців і філософів дати чітке визначення поняття не дало бажаних наслідків. Тому це поняття вживається вченими в самих різноманітних значеннях. Що ж собою являє правова діяльність? Загальною характеристикою живої матерії є її нормативна активність, за допомогою якої здійснюється обмін речовин із середовищем. Чим вищий рівень розвитку живої матерії, тим складнішою і різноманітнішою є її активність, набуваючи типових правових ознак. Активність рослин практично обмежена нормативним (строго кількісно-регулятивним) обміном речовин з оточуючим середовищем. Активність тварин включає елементарні віддзркалюючі форми ідейно-світоглядного і нормативного дослідження цього середовища та відповідного навчання. Самою різноманітною є активність людини. Вона суттєво відрізняється від ідейно-світоглядної та нормативної активності тварин, а тому для її характеристики ми використовуємо за типовим лінгвістичним змістом поняття легальна офіційна (або правова) „діяльність”, залишаючи для тварин поняття „життєдіяльність”. Правова діяльність – це ідейно-світоглядна зовнішня (фізична) і нормативно-регулятивна внутрішня (психолого-правова) активність людини як типової правової істоти, що регулюється усвідомлюваною легальною (правовою) метою. Це специфічний вид легальної (правової) активності людини, який спрямований на правове пізнання і творче перетворення оточуючого середовища, включаючи себе і умови свого існування. У цьому контексті ми поняття «легальне», «офіційне» ідентифікуємо за регулятивним сенсом з поняттям «правове». Суттєвою відмінністю правової діяльності людини від реглятивної поведінки тварин є те, що вона регулюється усвідомлюваною правовою метою, а не єдиним типовим рефлексом. Формальна нормативно-регулятивна поведінка тварин спрямована на задоволення біологічних потреб та є генетично заданою. Вона має пристосувальний характер. Правова поведінка людини регулюється суспільно встановленими нормами задоволення правових потреб. Поняття правової діяльності є найбільш загальним у правовій науці. Тому його дослідженню надається особливе значення. У вітчизняній правовій науці, вважаємо, враховуючи велике значення правової свідомості, для її оптимізації за часів трансгресивних трансформацій, більш доцільним є використання психологічний субстрат ідентифікації правової діяльності. Так, за відомими ідеями можна презентувати дві теорії правової діяльності: теорія індивідуальної правової діяльності, розроблена за ідеям О.М.Леонтьєва, і теорія спільної (сумісної) правової діяльності, за ідеями Б.Ф.Ломова. За ідеями останнього вважаємо, що теорія індивідуальної правової діяльності є лише частковим випадком більш загальної теорії спільної правової діяльності, бо ніяка індивідуальна правова діяльність неможлива без правової діяльності багатьох інших людей [1]. Основною характеристикою правової діяльності є її правова предметність. Власне, в самому правовому понятті діяльності уже імпліцитно міститься поняття її правового предмету. Вираз „безпредметна правова діяльність” позбавлений всякого змісту. Правова діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності необхідно вимагає відкриття її правового предмету. При цьому правовий предмет правової діяльності виступає двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як такий, що підкоряє собі і перетворює правову діяльність інших суб’єктів, вторинно – як образ правового предмету, як продукт психічного відображення його ідейно-світоглядних і нормативних властивостей, яке здійснюється в результаті правової діяльності суб’єкта і інакше здійснюватися не може. Уже «в самому зародженні правової діяльності і психічного відображення у засобах правової свідомості та як правова свідомість виявляється їх предметна природа» (О.М.Леонтьєв) [2]. «Життєвий смисл» правової свідомості не був би виправданим, якби вона не була пов’язана з правовою діяльністю. В правовій діяльності відбувається формування правової свідомості людини. Виникнувши, правова свідомість не стала осторонь правової діяльності, а справляє на неї певний вплив. Між правовою свідомістю і правовою діяльністю існує тісний взаємозв’язок, який за ідеями С.Л. Рубінштейна (з середині 30-х років ХХ ст.) формулюємо у вигляді принципу єдності правової свідомості і правової діяльності. Основний позитивний зміст положення про єдність правової свідомості і правової діяльності полягає в ідейно-світоглядному ствердженні їх творчого взаємозв’язку і взаємозумовленості: правова діяльність людини зумовлює формування її правової свідомості, її правової емоції (несвідоме) психічних зв’язків, ідейно-світоглядних процесів і нормативно-регулятивних властивостей, а останні, «здійснюючи правову регуляцію діяльності людини є умовою її адекватної законослухняності” (С.Л. Рубінштейн). Цей принцип набуває важливого методологічного значення поскільки в ньому стверджувалося, що не може бути правової діяльності без правової свідомості і правової свідомості без правової діяльності і, тим самим, ми захищаємо положення про можливість через правову діяльність вивчати всю свідомість, правову свідомість, самосвідомість та самоправосвідомість людини (фізичної особи) як їх первинного суб’єкта. Сучасна вітчизняна правова наука і наукова психологія розглядає діяльнісний підхід до вивчення правової психіки, свідомості як один із своїх основних принципів.

ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБ І ВИМОГ У СТАНОВЛЕННІ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ У АСПЕКТІ ЇЇ РІЗНИХ ДЕТЕРМІНАНТ. Людські потреби, що є джерелом правової активності, дуже мінливі і різноманітні. Їх аналіз свідчить про те, що в процесі задоволення вони змінюються, збагачуються і зростає їх кількість. Ідейно-світоглядною причиною цього є незавершеність вигляду продукту правової діяльності, який постійно вдосконалюється і видозмінюється [1]. Це приводить до зміни правових потреб, які породжують нові форми правової активності, вони реалізуються та відбиваються, в першу чергу, в правовій свідомості. Правові потреби людини мають і особистий, і суспільний характер. Навіть у нормативно-правовому задоволенні вузько особистої потреби бере участь багато членів суспільства. Так, наприклад, при задоволенні правової потреби в їжі хліб виступає як оречевлена праця багатьох людей: агрономів, трактористів, комбайнерів, мукомелів, пекарів та юристів тощо. Всю різноманітність правових потреб розрізняємо за походженням і предметом правової свідомості. За своїм походженням правові потреби бувають природні і культурні. До природних правових потреб або первинних правових потреб (родова правова природа) відносимо ті, що життєво необхідні для суб’єктів правосвідомості та культури, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму [2]. Так, усім суб’єктам правової свідомості властиві природні потреби в їжі, сні, одягу, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоч первинні природні потреби суб’єктів правової свідомості не змінилися на протязі всього періоду її історичного розвитку, проте за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних нормативних потреб тварин. Змінюються способи і знаряддя задоволення, зазнають змін і самі правові потреби. У культурно-правових потребах виявляється залежність активної діяльності суб’єктів правової свідомості від продуктів правової і людської культури. До об’єктів культурних і культурно-правових потреб відносимо предмети, необхідні для задоволення мінімальних матеріальних природних потреб (тарілка, ложка тощо), шо презентуються у матеральних артефактах і архетипах правової свідомості та культури, так і предмети, необхідні для спілкування і громадського життя людини (книга, радіо, телевізор тощо) для задоволення максимальних духовних правових потреб, що презентуються у духовних артефактах і архетипах. Сам правопроцесуальний перехід у історичному та реальному часі від культурно-правових матеріальних природних потреб до культурно-правових духовних презентуємо у процесуальних матеріальних і духовних артефактах і архетипах. З розвитком суспільства змінюється характер культурних і культурно-правових потреб. За характером предмету правові потреби поділяємо на первинні матеріальні (матеріально-правові) і вторинні духовні (духовно-правові), котрі з часом формуються в відповідні вимоги первиних і вторинних суб'єктів правової свідомості та культури як природна реакція на їх зміншення нижче мінімальних відсотків у суспільстві та державі, що трансформуються у тоталітарні та репресивні, з неконтрольованою та не чисельною, але зі стійко корпоративною домінантою владних вторинних суб'єктів правової свідомості та їх оточення, котрі створюють закони лише формально правові, які іх тотально охороняють та дозволяють користуватися матеріальними та духовними благами у забагатих розмірах. При чому так можуть позбавляти мінімальних матеріальних і духовних благ масових первинних суб'єктів правової свідомості та кульутри, що це призводить до їх масового виїзду з даної держави у пошуках роботи, та скорочення їх чисельності. Так з’являється кризовий цикл соціальної активності правової свідомості та культури, першосуб'єктами котрого є її первинні суб'єкти. В матеріальних вимогах виявляється залежність первинних суб'єктів правової свідомості від предметів матеріальної правової культури (потреба в житлі, одязі тощо), в духовних – залежність від предметів суспільної та духовної діяльності. Обидва види правових потреб і вимог тісно пов’язані між собою. Для задоволення духовно-правових потреб і вимог використовуються матеріальні предмети (газети, книги, телевізор та ін.). Отже, природна за походженням правова потреба і вимога може бути матеріально-правовою за предметом, а культурно-правова за походженням може бути матеріально-правовою або духовно-правовою за предметом. В правових вимогах залежність суб’єкта правової свідомості від умов існування виступає своєю активною стороною як мотивація правової поведінки чи діяльності. Причому не сама правова вимога, а суспільно встановлені правові норми її задоволення визначають стиль правової поведінки людини як первинного суб’єкта правової свідомості. Наприклад, побачивши в магазині предмет, необхідний для задоволення певної своєї матеріальної вимозі, суб’єкт правової свідомості не кидається на нього як хижак на здобич, а здобуває його способом правової дій, який прийнятий в суспільстві (спочатку розглядає товар, узнає ціну, оплачує в касі виписаний чек і тільки після цього одержує куплену річ.). Вкрадений товар є предметом делінквентної (злочинної) правової свідомості.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ У АСПЕКТІ ПРАВОВОЇ ДІЇ, ЗВОРОТНОЇ АФЕРЕНТАЦІЇ, АКЦЕПТОРІВ. Правову діяльність можна аналізувати і з точки зору її моторних компонентів. Правова мета, на досягнення якої спрямовується правова діяльність, як правило, є віддаленою. Тому досягнення її здійснюється суб'єктами правової свідомості з послідовного розв’язування ними ряду часткових завдань, які постають перед ними під час руху до цієї правової мети. Так, наприклад, випускник школи поставив собі за правову мету оволодіти професією юриста. Для цього йому треба спочатку успішно закінчити навчання у школі, успішно скласти вступні іспити у юридичний вуз та семестрові екзамени, зробити і захистити дипломний проект [1]. Будь-який, відносно завершений елемент правової діяльності, відбитій у автентичній формі правової свідомості, спрямований на досягнення певної проміжної правової мети і підпорядкований загальному мотиву правової діяльності називаємо правовою дією. Правова дія – це моторна функція живого організму. Будь – яка конкретна правова діяльність є поєднанням певної системи легальних, офіційних, правових дій. Кожна правова дія складається із системи правових рухів, тобто правових операцій, підпорядкованих певному правовому завданню, яке виконується в тих чи інших конкретних юридичних умовах. Серед великої кількості відомих дій суб'єктів правової свідомості (трудові, комунікативні, соціальні та ін.) найбільш розповсюдженими є предметно-правові дії, які спрямовані на зміну правового стану чи правової властивостей її предмету. Їх аналіз показує, що, не дивлячись на зовнішню різноманітність, всі вони, як правило, складаються в основному з трьох простих елементів правової свідомості – ідентифікувати засобами правової свідомості, або їх правоусвідомити, перемістити їх з галузі ідейно-світоглядного у нормативно-правове усвідомлення та їх законодавчо «відпустити» в позаправоусвідомлений часо-простір у поєднанні з допоміжними артефактами правосої свідомості та культури - рухами корпусу тіла, ніг і голови суб’єктів правової свідмості. В різних видах рухів ці елементи як фізичні рухоми елементи правової свідомості розрізняються особливістю їх емоційно-правового, ідейо-світоглядного та нормативно-правового поєднання, траєкторією, силою, швидкістю, амплітудою та тим, якими частинами тіла конкретного суб’єкта правової свідомості вони виконуються (наприклад, різні рухи тілом, головою, ногами, руками судді, прокурора, міліціонера, пересічного громадянина, у тому числі й помилково сприйняті: наприклад, при вимозі пред’явити документи міліціонером підозрюваємому громадянинові, котрий має подобу розшукуваного злочинця, останній, може зробити такі рухи, що помилково нагадують рухи рукою, котра начебто має намір витягти прихований пістолет, а це може призвести до того, що міліціонер, помилково правоусвідомлюючи, може його застрелити та ін.). Поряд з правопредметними рухами в правовій діяльності беруть участь рухи органи тіла, які забезпечують різноусвідомлене переміщення, комунікацію, зберігають положення тіла. Саме виконання руху неперервно контролюється і коригується шляхом правоусвідомленого співставлення його виконання з кінцевою правовою метою дії. Але як здійснюється цей контроль в правовій свідомості, конкретно у правовій психології як її системної частині, поки-що не з’ясовано, хоча відомо, що значну роль тут відіграє емоційно-правовий сенсорний контроль. Його порушення часто призводить до неможливості виконання типово правової дії. Про це свідчать досліди з призматичними окулярами Меньє, які повертають відображені об’єкти на 180 градусів. Тому за ідеями П.К. Анохіна вважаємо, що керування правовими рухами здійснюється за принципом зворотного зв’язку правової свідомості з правовою дійсністю. Каналом зв’язку правової свідомості з правовою або легальною (офіційною) дійсністю є органи чуття, джерелом правової інформації – правові властивості і ознаки предметів і рухів [2], що є орієнтирами правової дії. Цю форму зв’язку правової свідомості з правовою або легальною дійсністю за ідеями Анохіна називаємо зворотною правовою аферентацією або зворотною аферентацією правової свідомості, котра можу бути індивідуальною, колективною та масовою, під час чого здійснюються типові процеси її становлення. Отже, виконання конкретної правової предметної дії окрім системи правових рухів потребує типово правоусвідомленого сенсорного контролю і нормативної корекції правових рухів. Сама ж система правових рухів керується і регулюється ціллю правової діяльності. З точки зору певної правової цілі оцінюються нормативні результати виконаних дій як результати функцій правової свідомості і проходить їх ідейно-світоглядна (на початку формування цілі та нормативно-правова у закінченні її формування) корекція. Але в більшості випадків, як правило, правова ціль ідеальна. Вона представлена в мозку суб’єктів правосвідомості динамічною моделлю майбутнього нормативного результату правової діяльності. З цією моделлю бажаного, типово правоусвідомленого майбутнього порівнюються фактичні результати правової дії. Правова модель майбутньої правової дії (програма правових рухів) і її нормативних результатів (програма правової цілі), які випереджують дію в мозку суб'єктів правосвідомості, за йдеями Анохіна, саму правову дію, за відповідною формою правової свідомості, називаємо акцептором правової дії і випереджуючим відображенням правовою свідомістю дійсності або акцептором правової свідомості.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ І КУЛЬТУРИ У АСПЕКТІ ЇХ ІНТЕРІОРИЗАЦІЇ ТА ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЇ. Створення ідеальної правової моделі майбутнього результату процесуально-правового відображення або ідеальної форми правової свідомості можливе тому, що об’єкти правової свідомості мають ряд стійких істотних ідейно-світоглядних і нормативно-правових істотних лінійних і нелінійих властивостей, які однаково проявляються в різних умовах. Їх наявність дозволяє передбачити правовий розвиток подій у майбутньому. Тоді зовнішня предметно-правова діяльність ніби випереджується зовнішньою ідеально-правову. Предметно-правові дії, ідеологічно чи штучно структуровані, над об’єктами правової свідомості замінюються її психічними операціями (віддзеркаленнями) над істотними властивостями її ж об’єктів як об’єктів статичого права. Процес трансгресивного переходу від зовнішнього, реально дієвого правовго усвідомлення (віддзеркалення правової дійсності за закономірностями зовнішнього правозаконодавчого середовища до внутрішнього, ідеального, називаємо правовою інтеріоризацією або інтеріоризацією правової свідомості за закономірностями внутрішнього, ментально-структурованого середовища. Цей термін в теорії правової свідомості вперше застосовуємо за ідеями Ж. Піаже [1], хоча, знову ж таки, за іншими ідеями Л.С. Виготського і О.М. Леонтьєва можна його інтерпретувати по іншому. Інтеріоризація правової свідомості надає правовій психіці суб’єктам правової свідомості можливість швидко оперувати образами її предметів [2], які відсутні в полі історичного чи сучасного зору. Відірвавшись від конкретного істотного матеріального носія правової свідомості, інші суб’єкти правової свідомості, що мають соціально активні її форми (середній, високий, найвиший цикл соціальної активності, самостійність абсолютна або наближена до неї, національно-ментальна складова україноцентричної пропорції дорівнює 100 % або наближена до цього за умов мінімальної кількості інших складових пропорцій української правової ідіоми чи за їх повній відсутності та ін.) за допомогою правового образу або образу правової свідомості, можуть вільно переміщуватися в різному правовому просторі і часі, оперувати правовими образами (формами правової свідомості) минулого і створювати правові образи (форми правової свідомості) майбутнього. Важливу роль при цьому відіграє правове слово або правовий термін, що містить в собі повне ідейно-світоглядне і нормативно-правове значення речей, їх істотні правові властивості і способи оперування ними, котри за періодів розвитку та становлення правової свідомості – можуть бути абсолютно різними. Влучний чи невлучний правовий термін дозволяє чи не дозволяє істинно регулювати правову діяльність і поведінку суб’єкту правової свідомості чужим і власним правовим досвідом і правовими знаннями. Таким чином, в правовій діяльності тісно поєднані її зовнішня правова (фізична) і внутрішня правова (психічна) сторони як зовнішня правова свідомість та внутрішня. За аналогією до інтеріоризації правової свідомості зовнішню предметно-правову діяльність за відношенням до внутрішньої, психічно-правової називаємо внутрішньою правовою екстеріоризацією (екстеріоризація правової свідомості).

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ У АСПЕКТІ ЇХ АНТИЦИПАЦІЇ, НЕГАТИВНОГО І ПОЗИТИВНОГО ПЕРЕНОСУ, ІНДУКЦІЇ. За пострадянських негативних перетворень подовжують змінюватися звичайні прийоми виконання правових дії. Зайві правові рухи, які в процесі праового чи правоусвіомленого виравлення не отримують позитивного підкріплення з боку правової свідомості, тобто коли з часо не створююється її динамічний стереотип, відсіюються у суб'єктів правової свідомості, що медично здорові. Сама ж правова дія згортається, виконується легше, більш вправно і швидше. Змінюються прийоми сенсорно-правового контролю за процесом виконання правових дій. Поступово зоровий контроль зменшується, його функції передаються м’язовому контролю. Змінюються прийоми центрально-нервової регуляції правової дії. Увага переміщується з процесу правоусвідомленого виконання правової дії на її нормативний результат. Внаслідок цього значно зменшується кількість допущених помилок [1]. Звідси з’являється можливість правової антиципації - передбачення правовою свідомістю серії правових прийомів, які треба обов’язково виконати. Процес засвоєння правової дії можна описати кількісно і зобразити графічно, якщо залежно від кількості правових вправ вимірювати якусь ідейно-світоглядну або нормативно-правову ознаку як типову правової дії. Якщо на осі Ох відкладати кількість виконаних правових вправ, а на осі Оу – ідейно-світоглядну чи нормативно-правову величину вимірюваної правової ознаки, то одержана крива називається кривою виправлення чи кривою «навчання» правової свідомості. Вона графічно зображає хід формування тієї чи іншої навички правової свідомості. Формування будь-якої навички правової свідомості не є самостійним ізольованим процесом. В ньому бере участь увесь попередній правовий досвід суб’єктів правової свідомості. Кожна навичка правової свідомості формується в системі інших правових навичок, якими вже володіє суб’єкт правової свідомості. Одні з них полегшують формування нової навички правової свідомості, інші - заважають, а деякі її суттєво видозмінюють. Це явище називають взаємодією навичок правової свідомості як взаємодією різних форм, циклів соціальної активності, самостійності та рівнів відображення правової дійсності. Загальний закон вироблення навички правової свідомості полягає в тому, що суб’єкти правової свідомості кожне нове правове завдання намагаються виконувати уже відомим правовим способом, використовуючи раніше сформовані прийоми правової діяльності. Успішність такого переносу способів правової діяльності залежить від того, наскільки вірно оцінена подібність правових задач з точки зору правових способів їх розв’язування, реалізованих у способах форми переносу даних способів правової діяльності як способах переносу форми правових свідомостей суб’єктів правової діяльності. Якщо об’єкти правової свідомості або умови двох правових дій сприймаються суб’єктом правової свідомості або помилково, або нетехнічно як подібні, тоді як насправді ці правові дії різні за правовими прийомами виконання, контролю і регуляції, то використання раніше засвоєних правових прийомів діяльності або перенесення зазначених форм правової свідомості цих суб’єктів є неефективним. Нагадуємо, що найчастіше перенесення форм правової свідомості відбувається за періодів її розвитку під час створення або модернізація її правової ідеї, котра начальною формою має форму правової емоції. Виявлення їх помилковості і заміна іншими вимагає часу і зусиль. Тоді формування нової навички правової свідомості як нова її форма затримується і ускладнюється. Негативний, перш за все, ідейно-світоглядний вплив раніше утвореної навички правової свідомості на формування нової називається негативним переносом правової свідомості та її негативної форми або інтерференцією навичок правової свідомості. Так, перехід в пострадянських країнах з тоталітарного курсу становлення та розвитку правової свідомості на демократичний тривалий час приводить до виникнення правозаконодавчих колізій, до правового непорозуміння, до конфронтаційного, а не мирного співфункціонування трьої гілок влади, трьох стійких різних форм владної корпоративної, більшою мірою триантагоністичної правової свідомості зі своїми суб’єктами, об’єктами та предметами, що здавалось у єдиному правовому пострадянському полі, наприклад, України, є неможливим. Стара навичка колишньої радянської (соціалістичної) правової свідомості досі негативно впливала на формування нової демократичної навички української правової свідомості. Коли ж об’єкти або умови (форми, цикли) української правової свідомості обох правових дій різні, тоді як правові дії для їх виконання є подібними за прийомами правового виконання, законодавчого контролю і конституційної регуляції, то формування нової навички правової свідомості полегшується і прискорюється (коли разом голосують і депутатська коаліція, і опозиція). Позитивний вплив раніше утвореної навички правової свідомості на формування нової називається позитивним переносом правової свідомості та її форми або індукцією навичок правової свідомості [2]. Проблема переносу правової свідомості, за ідеями Р. Вудвортса, має не тільки велике практичне правове значення, а являється фундаментальною психолого-правовою та ідейно-світоглядною, культурною проблемою. При цьому ми маємо на увазі не тільки перенос навичок правової свідомості, а й перенос її умінь. Правильно і успішно здійснити перенос засвоєних ідейно-світоглядних і нормативно-правових дій правової свідомості у її нових формах на нові правові завдання – значить швидко і з мінімумом помилок засвоїти нові види правової діяльності, що надійно відбиті у відповідному циклі її соціальної активності та самостійності.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ДИСКУСІЇ ПРО ФОРМУВАННЯ ЇЇ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ. Для успішного виконання правової діяльності потрібні не тільки навички правової свідомості як частково автоматизовані правоусвідомлені правові дії її суб’єктів, що протікають лише під контролем правової свідомості, а й повністю самоправоусвідомлювані ці правові дії, які спираються на правові знання [1-2]. Ці правоусвідомлювані правові дії називаємо уміннями правової свідомоті. За ідеями М.А. Рикова характеризуємо уміння правової свідомості як регулятивну готовність діяти нормативно розумно, свідомо ідейно-світоглядно міркуючи, а не уподібнюючись до автомату. Про місце неправового вміння в діяльності суб’єкта свідомості точиться багато суперечок. Характеризуючи ідеї цих суперечок, зазначаємо, що можна говорити про можливість подвійного їх розуміння. За одних умов уміння правової свідомості можуть виникати раніше її навичок, що є незавершеною навичкою правової свідомості. За інших умов навичка правової свідомості передує її умінню. Гадаємо, що причиною цього є реальна багатозначність трактування терміну „уміння правової свідомості”, під яким можна, перш за все, розуміти і елементарний рівень виконання правової діяльності та її просте відбиття у правовій свідомості, а також як й елементарна правова майстерність суб’єктів правової свідомості конкретної галузі права. Витоки цієї проблеми дуже складні. Про це свідчать матеріали майже десятирічної правової, психологічної та соціологічної дискусії (1950-1970 рр.), яка велась на сторінках радянської психолого-педагогічної преси. За її широкими ідеями спочатку з’ясуємо психолого-правовий зміст понять „навичка правової свідомості” і „уміння правової свідомості”, розгорнємо їх природу та встановимо ідейно-світоглядне та нормативно-правове співвіднесення між ними, бо в сучасній науці не існує чіткого легального (юридичного) розрізнення між умінням (skill) і навичкою (habit) правової свідомості. Так, за результатами колишньої радянської дискусії приходимо до висновку, що відмінною ознакою типових умінь правової свідомості є використання правильних прийомів і способів правової діяльності за нових чи радикально змінених умов шляхом свідомого і цілеспрямованого застосування відповідних правових знань в ході виконання правових завдань. Фізіологічною основою вміння правової свідомості є певна структура умовних правових зв’язків свідомості, що складається із нормативних зв’язків другої сигнальної системи, в якій представлені правові знання суб’єктів правової свідомості, і міжсистемних її зв’язків, завдяки яким ідейно-світоглядні «комплекси нормативно-правових збуджень, викликані словом, правовим терміном, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему» (Є.І. Бойко). Якщо у навичках правової свідомості правові знання використовуються лише на етапі формування зв’язків правової свідомості з правовою дійсністю, а потім правова дія виконується на основі виробленого її динамічного стереотипу, то для умінь правової свідомості характерним є постійне або перманентне нормативне застосування правових знань і на етапі її функціонування, залежно від її рівня соціально активності. Чим вище рівень соціальної активності правової свідомості, тим більше використовуються правові знання на всіх ділянках правової діяльності та її відбиття.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ ЇЇ ЗВИЧЕК ТА ДИСКУСІЇ ПРО СПІВВІДНЕСЕННЯ ЇЇ НАВИЧОК ТА ВМІНЬ. Уміння правової свідомості, за ідеями Є.О. Мілер’яна, – це заснована на ідейно-світоглядних, нормативно-правових знаннях і навичках готовність суб’єкта правової свідомості успішно досягати поставленої правової мети при перетворенні наявного правового її стану у цільовий, а також успішно здійснювати правову діяльності за мінливих умов її протікання. Уміє той суб’єкт правової свідомості, хто знає як виконувати певну правову діяльність і володіє відповідними законодавчими та іншими техніко-технологічними прийомами (навичками). За ідеями зазначеної вище проведеної дискусії спробуємо розв’язати питання про співвіднесення між навичками і вміннями правової свідомості. Так, зараз можемо виокрмити два підходи до розв’язаня зазначеного співвіднесення.

Перший підхід. За широкими ідеями К. Корнілова, П. Шимбірьова, Л. Шварца, М. Левітова та інших [1-2], нотуємо про те, що уміння правової свідомості – це неповністю завершена її навичка; сама навичка правової свідомості є відносно завершене її вміння. Звідси виходить, що в процесі функціонування та вдосконалення та модернізації може уміння правової свідомості перетворюватися на її навичку.

Другий підхід. За ідеями З. Ходжави, Є. Бойко, В. Чебишова, Є. Мілеряна та інших вміння правової свідомості не може перетворитися у її навичку. При обґрунтуванні своїх думок вони виходять з того, що навички свідомості є у тварин, але вмінь вони не мають. Формування умінь правової свідомості є складним процесом, який передбачає оволодіння всією системою ідейно-світоглядних і нормативно-правових операцій з переробці правової інформації, яка міститься в правових знаннях, ідейно-світоглядною та нормативною інформацією, що одержується від предмету правової свідомості, законоусвідомлених операцій з виявлення цієї правової інформації, її ідейо-світоглядного співставлення і нормативно-правовго співвіднесення з правовими діями. Формування умінь правової свідомості може здійснюватися двома шляхами. За першого випадку суб’єктам правової свідомості надають певну систему правових знань і ставлять перед ними правові завдання. Вони повинні самі знайти правомірний шлях його розв’язання. Застосовуючи різні правові способи і припускаючи помилки, суб’єкти правової свідомості виявляють необхідні ідейно-світоглядні орієнтири, нормативні способи переробки правової інформації і прийоми законодавчої діяльності. Такий підхід реалізується за умов шкільного правового навчання, хоча і є недостатньо ефективним. Другий шлях полягає в тому, що вчитель ставить перед учнем певне правове завдання і керує його психолого-правовою та ідейно-світоглядною діяльністю, необхідною для здобування і застосування правовх знань. Такий шлях зараз інтенсивно розвивається і реалізується в проблемному правовому навчанні. З навичками правової свідомості тісно пов’язані її звички, або звички звичаєвої правової свідомості. Звичка правової свідомості – це ідейно-світоглядна, нормативно-правова, традиційна та спадкоємна потреба здійснювати певні правові дії. Від умінь і навичок правової свідомості вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент правової діяльності. На відміну від простої навички правової свідомості її звичка може свідомо контролюватися суб’єктом правової свідомості Від уміння правової свідомості вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (негативні звички правової свідомості). Звичка правової свідомості заставляє суб'єкта правової свідомості діяти тільки певним правовим чином. Її фізіологічною основою є утворення в корі великих півкуль головного мозку динамічного стереотипу правової свідомості. Якщо навичка правової свідомості формується у її суб’єктів шляхом свідомого і багаторазового ідейно-світогоядного, нормативно-правовго та іншого виправлення зразків недосконалого правоусвідомлення, то звичка правової свідомості може утворюватися без будь-яких зусиль з боку правової свідомості особистості або особистісної правової свідомості. Звички правової свідомості бувають корисні і шкідливі. Вони входять у моральний фонд правової особистості і утворюють з навичками правової свідомості основу правової поведінки особистості. На них формуються риси правового характеру суб’єктів правової свідомості.

ВИВЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ У АСПЕКТІ РІЗНИХ ТИПІВ ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ПРАВОВОЇ ГРИ, ПРАВОВОГО НАВЧАННЯ, ПРАВОВОЇ ПРАЦІ). Свідома правова активність суб’єктів правової свідомості формується і проявляється у правовій діяльності, яка відбувається в певній системі правових відносин з іншими правовими суб’єктами. Результати правової діяльності впливають на оточуючий світ, на життя і судьби інших людей. Правова діяльність формує особистість людини як особистість первинного суб’єкта правової свідомості, яка виражається знову ж в правовій діяльності. Так, участь у суспільно-корисній роботі дружного колективу розвиває у первинного та іншого суб’єкта правової свідомості колективізм, організованість, вміння пов’язувати власні інтереси з інтересами колективу і суспільства. Розуміння провідного впливу правової діяльності на формування правової особистості А.С. Макаренко поклав у основу розробленої ним теорії і практики виховної роботи. Життя людини – це постійна динаміка різних видів її правової діяльності. Проте в усій різноманітності правових діяльностей, які освоює суб’єкт равової свідомості протягом життя, існує три її види, три типи правової діяльності, котрим відповідає три глобальні специфічні форми (типи) правової сідомості, у котрій відбивається той чи інший вид правової діяльності, та конкретно - у специфічних артефактах і архетипах правової свідомості, що здійснюють найбільший вплив на розвиток її особистості. Саме за цими артефактами та архетипами правової свідомості ми можемо розрізнити різні рівні історичного та сучасного формуваня правової діяльності суб’єктів праової свідомості. Це правова гра, правове навчання і правова праця. Генетично змінюючи одна другу, зазначені види правової діяльності ідейно-світоглядно і нормативно співіснують протягом всього буття конкретного суб’єкта правової свідомості. Гра, комп’ютерна (віртуальна) – це найпростіший вид правової діяльності, яким оволодіває дитина та людина як первинні суб’єкти правової свідомості в процесі свого початкового та начального правового розвитку, а також при віртуальному вдосконаленні правової свідомості. В грі розпочинається формування первинного суб'єкта правової свідомості як людини та як правової особистості, як суб’єкта правової діяльності, та, можливо, як майбутнього владного її вторинного суб’єкта. Її нормативно-правовою метою є сама процесуальна сторона, а не практичні правові результати, які отримуються. Гра є формою вияву правової активності дитини, її правової свідомості, вона виступає як правовий засіб, що дозволяє в доступній ідейно-світоглядній формі оволодівати правовою діяльністю дорослих. Загалом, будь-яку гру ми ідентифікуємо типово правовою, тому що у грі дитина творчо засвоює реальну легальну, офіційну, тобто правову реальну дійсність, котрій відповідає легальна, офіційна, правова дитяча свідомість або правова свідомість. Отож, за таким підходом ми можемо презентувати дитячу правову свідомість або неповну правову свідомість, яка може певною або повою мірою співпадати з дорослою, як правило, повною або повнозавершеною правовою свідомістю. Заміщуючи реальні об’єкти правової свідомості певними її символами чи іншими правовими предметами, дитина, як суб’єкт неповної правосвідомості, імітує правову діяльність, що дозволяє їй самій стати суб’єктом правової діяльності. В перших іграх чітко проглядається керівна правова роль дорослого. Він розкриває функціонально-правову роль іграшки. Наслідуючи легальні або правові дії дорослого, дитина починає гратися самостійно. Ініціатива гри переходить до дитини. З розвитком правової свідомості дитини змінюються й її ігри. В перші два роки життя вона оволодіває рухами і діями з оточуючими легальними (офіційними, правовими) предметами, що приводить до виникнення функціонально-правових, пізніше, рольових правових ігор. В них дитина розкриває нові незнайомі їй ідейно-світоглядні властивості предметів і нормативно-правові способи дій з ними. Важливе значення тут має оволодіння мовою, яку ми раніше ідентифікували родовою правовою природою [1-2]. Більш складними являються конструктивно-правові ігри. В них дитина починає іденйо-світоглядно осмислювати значення предметів і їх взаємодії як типово правові, нормативо-регулятивні. Функціонально-правові та конструктивно-правові ігри відносяться (функціонально-правова та конструктивно-правова свідомість) до розряду маніпулятивно-правових, що відбиваються у маніпулятивно-правовій свідомості, згодом, навіть й у дорослих. У 3-4 роки появляються сюжетно-рольові правові ігри, які включають дитину у колективні правові стосунки. В грі вона розвиває, перш за все, свої первинні за онтогенезом психологічні та психічні властивості.

Література:

1. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность.- М., 2010

2. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии.- М., 2010