Данієлян Ю. Р., керівник Пілігрім А.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ОЦІНКА СОЦІАЛЬНОГО ТА ПРАВОВОГО СТАНУ ЗАХИЩЕННОСТІ ІНВАЛІДІВ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ.

Правовий захист інвалідів є одним з актуальних і приоритетних напрямів соціальної роботи, складовою частиною їх соціального захисту. Необхідність такої діяльності обумовлена наявністю в нашій країні негативних тенденцій з приховування положень щодо прав та пільг інвалідів, недостатня робота державних соціальних органів в цьому напрямі. Умови недостатнього фінансування низки соціальних та економічних програм призводять до дефіциту засобів та коштів, які повинні надаватися державою для повноцінного забезпечення інвалідів у відповідністю з чинним законодавством.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. [1]

Відповідно до Інструкції «Про встановлення груп інвалідності» інвалідність – це соціальна недостатність (дезадаптація) внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги. [2]

Інваліди є повноправними громадянами Української держави. Разом з тим їх правовому статусу, тобто колу прав та обов’язків, притаманні певні особливості, які визначаються рядом нормативних актів.

У період з 1990 року до 2007 року включно було прийнято понад 300 Законів України, в яких згадується слово «інвалід» та які, містять спеціальні норми щодо статусу інвалідів. Якщо ж врахувати акти президента України, Кабінету Міністрів та інших центральних органів виконавчої влади, то є підстави говорити про тисячі нормативних актів. Інформація про ці акти є важкодоступною для інвалідів, а одержати інформацію про акти органів судової влади та місцевих владних інституцій для інвалідів майже неможливо.
Слід визнати, що більшість інвалідів позбавлені інформації про свої права та надані законодавством можливості, не кажучи вже про можливість реально скористатися цими правами. Повною картиною щодо правового регулювання статусу інвалідів в Україні та вірного застосування об’єктивно спроможні володіти лише фахівці-юристи та особи, що спеціалізуються на правовому статусі України. У свою чергу органи влади, соціального страхування, роботодавці та інші особи у ряді випадків приховують від інвалідів інформацію про їх права чи спотворюють її.
Брак та недоступність правової інформації та інформації про те, як практично зреалізувати свої права та можливості, є основною передумовою правової незахищеності інвалідів та вимагають створення відповідних служб та організацій з юридичної підтримки для них. Найбільшу допомогу інвалідам в правовому захисті в цих умовах організовують соціальні служби, які діють в загальній системі соціального захисту, що уявляє собою систему пріоритетів і механізмів по реалізації законодавчо-закріплених соціальних, правових і економічних гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститутів.

Правовий захист в них здійснюється шляхом інформування та роз’яснення норм діючого законодавства та механізмів застосування цих норм, надання юридичних послуг.
Система соціальних служб повинна забезпечити певний рівень соціальної і правової захищеності інвалідів. Вона має складну структуру підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і відомчої належності, а також громадян, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
Правовий захист інвалідів соціальні служби здійснюють у формі надання соціальних послуг:

¾ юридичних консультацій;

¾ допомоги в оформленні юридичних документів;

¾ проведення необхідної роз’яснювальної роботи.

Проте, слід визнати, що система соціальних служб для інвалідів є край недосконалою, а тому – малоефективною при здійсненні правового захисту. Головними причинами такого становища є розділення соціальних служб за різними відомствами, відсутність централізації в управлінні, недостатня кількість високопрофесійних фахівців-юристів, які б працювали на інвалідів в системі загальнодержавного соціального і правового захисту. [4]

На думку численних представників громадських організацій інвалідів, ситуація в Україні може бути змінена на краще лише за умови комплексного вдосконалення законодавства, що регулює права інвалідів, із залученням міжнародного досвіду, та обов’язкового консультування з відповідними громадськими організаціями.

Вирішальними принципами такого вдосконалення мають бути:

- кодифікація прав інвалідів в Україні із встановленням відповідальності за порушення цих прав;

- диференціація норм законодавства стосовно інвалідів з різними специфічними потребами та з різним ступенем втрати здоров'я;

- створення спеціального законодавства, що забезпечує рівноправ'я інвалідів у тих випадках, коли саме відсутність здоров’я стає джерелом дискримінації громадянина;

- обов'язковість врахування потреб інвалідів при прийнятті нових законодавчих актів;

- превалювання права громадських організацій інвалідів на безпосередню участь у розробці відповідних законодавчих актів та обов'язковість їх громадської експертизи. [3]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від 21.03.1991 р. N 875-XII. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 21, ст.252;

2. Інструкція «Про встановлення груп інвалідності», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квітня 2004 р.  № 183;

3. Вегера С. А. Про становище інвалідів в Україні та пріоритетні напрями їх соціального захисту. – К., Соцінформ, 2009. – 124с.

4. Вакуленко О. В., Комарова Н. М. Деякі аспекти оцінки ефективності надання соціальних послуг різним категоріям клієнтів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді / Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді. – К. : Держсоцслужба, 2005. – 124с.