Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Семеген Мар’яна Михайлівна

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

Правова природа договору контрактації сільськогосподарської продукції

Науковий керівник к.ю.н., доц. Багай Н.О.

Договір контрактації є основною договірною конструкцією, спрямованою на врегулювання відносин щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Проте специфіка останніх обумовлює певні труднощі у визначенні юридичної природи зазначеного договору.

У початковий період застосування договори контрактації використовувалися як попередні договори між підприємствами переробної промисловості та селянськими господарствами, виконуючи при цьому подвійне завдання: забезпечення підприємства сировиною та надання селянину-здавачу вирощеної сільгосппродукції впевненості в її збуті на заздалегідь відомих йому умовах і за матеріальної підтримки заготівника [1, с. 98]. Сьогодні договір контрактації розглядається поза зв’язком із загально-договірною формою попереднього договору. Втім, питання його правової природи залишається спірним.

У ч. 1 ст. 713 Цивільного кодексу України зазначено, що за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору [2]. Положення ч. 2 зазначеної статті щодо застосування до договорів контрактації норм про купівлю-продаж та договір поставки та розташування відповідної норми у ЦК України зумовили появу домінуючої позиції, згідно з якою аналізований договір є різновидом купівлі-продажу [3, с. 372]. Разом з тим, наукове бачення даної проблеми не можна вважати безспірним. Зокрема, професор В.В. Луць лише вказує на близькість договору контрактації сільськогосподарської продукції та договірних конструкцій купівлі-продажу і поставки [4, с. 328]; С.М. Лур’є зазначала, що договір контрактації є типовим інститутом сільськогосподарського права, комплексним договором [5, с. 122].

На нашу думку, специфіка договірних відносин із реалізації сільгосппродукції зумовлює відносну автономію контрактації в системі цивільно-правових договорів, спрямованих на передачу майна у власність. Так, російський науковець З.І. Носова відзначає наступні кваліфікуючі ознаки договору контрактації:

1) особливий суб’єктний склад, однією із сторін якого виступає виробник сільськогосподарської продукції, а іншою — заготівельник;

2) специфічний об’єкт договору — сільськогосподарська продукція, яка не піддавалась промисловій переробці;

3) особливий спосіб виробництва — вирощування її виробником власними зусиллями;

4) мета купівлі продукції — її подальша переробка чи продаж [6, с. 4].

У контексті аналізу специфіки юридичної природи контрактаційних відносин слід звернути увагу на поняття сільськогосподарської продукції. З.І. Носова розглядає в якості останньої лише таку власноруч вирощену виробником продукцію, яка не була піддана будь-якій промисловій переробці, тобто збережена у натуральному вигляді. В.Є. Єрмоленко вважає, що «до сільськогосподарської необхідно віднести всю сиру продукцію культурного рослинництва, тваринництва та рибництва, одержувану від сільськогосподарської діяльності, а також продукти її первісної (виділено нами. — М. С.) переробки, здійснюваної безпосередньо її виробником». При цьому первісну переробку автор визначає як поліпшення якості виробленої продукції, яка, проте, ще не готова до безпосереднього споживання та потребує подальшої промислової переробки [7, с. 61]. Таким чином, доцільно розмежовувати поняття первісної та промислової переробки та розглядати в якості результату останньої готову до споживання продукцію, реалізація якої повинна здійснюватися з використанням договірних конструкцій поставки чи купівлі-продажу, а не контрактації. Така диференціація дозволить підкреслити юридичну природу контрактації та відмежувати її від суміжних договорів.

Беручи до уваги вищезазначене, приходимо до висновку, що договір контрактації сільськогосподарської продукції варто розглядати як відносно самостійний у системі цивільно-правових договорів, спрямованих на передачу майна у власність, що, однак, не виключає можливості субсидіарного застосування до нього положень про купівлю-продаж та поставку. При цьому, з нашої точки зору, слід виходити з наступного.

Виділення законодавцем контрактації в якості різновиду договору купівлі-продажу обумовлено, в першу чергу, необхідністю оптимального правового регулювання подібних за юридичною суттю та змістом правовідносин. У зв’язку з цим законодавство передбачає субсидіарне застосування норм про купівлю-продаж та поставку до контрактаційних відносин. Такий підхід дозволяє уникнути необхідності кількаразового відтворення текстуально тотожних нормативних положень [8, с. 36]. Проте за своєю суттю договір контрактації сільськогосподарської продукції повинен бути самостійним поряд із договором купівлі-продажу. Як справедливо зазначає З.І. Носова, в силу об’єктивних причин (сезонність виробництва, залежність від природних факторів) виробник є «слабкою» стороною у договірних відносинах [6, с. 14]. Натомість у конструкції договору купівлі-продажу продавець та покупець є рівноправними. Отже, в цілях захисту інтересів виробника виправданим буде деяке «відхилення» від такої рівності.

Крім того, договір контрактації є складною юридичною формою, він регулює товарно-грошові, майнові і навіть організаційні відносини, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва і регламентуються нормами кількох галузей [10, с. 149].

Резюмуючи, зазначимо, що на сьогодні існує необхідність внесення змін та доповнень до чинних Цивільного та Господарського кодексів з тим, щоб остаточно і повно визначити правову природу аналізованого договірного інституту та уникнути його підміну суміжними інститутами, які не враховують специфіки аграрних правовідносин та необхідність захисту інтересів сільгоспвиробника.

Література

1. Близнюк О. Договір контрактації сільськогосподарської продукції: історія та сучасність в застосуванні / О. Близнюк // Юридичний журнал. - 2006. - № 5. - С. 98-107.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

3. Аграрне право України: Підручник // Багай Н.О., Бондар Л.О., Гуревський В.К., Луняченко О.В. та ін. / За ред. О.О.Погрібного. – К.: Істина, 2007. – 448 с.

4. Цивільне право України. Особлива частина: Підручник // Боднар Т.В., Бервено С.М., Безклубий І.А. та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р.А. Майданика. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 1176 с.

5. Лурье С.М., Козырь М.И. Договорные отношения сельскохозяйственных предприятий в СССР. Теория и практика. – М.: Наука, 1974. – 311 с.

6. Носова З.И. Договоры о закупках сельскохозяйственной продукции: автореф. дис. на соискание ученой степени канд.. юрид. наук: спец. 12.00.03 – «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право / З.И. Носова. - М., 2002. – 24 с.

7. Єрмоленко В.Є. Сільськогосподарська продукція як аграрно-правова категорія / Володимир Єрмоленко // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 6. – С. 58–61.

8. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. – М.: Статут, 2000. – 800 с.

10. Святченко Л. Спеціальні принципи правового регулювання цукробуряківництва // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 9. – С. 149 - 152.