Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Надурак Андрій Богданович

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Нормативно-правове забезпечення фермерства в Україні: окремі проблеми

Науковий керівник к.ю.н., доц. Багай Н.О.

Одним із перспективних напрямів створення конкурентно-ринкового середовища є розвиток малого підприємництва, найбільш вагомою складовою якого в сільському господарстві є фермерські господарства. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень в аграрному секторі великою мірою визначається тим, як вдається реалізувати потенціал фермерства [1, с. 1].

Фермерські господарства перестали існувати на українських землях в кінці 20-х років минулого століття (внаслідок проведення соціалістичної колективізації) і знову почали відроджуватись наприкінці 80-х років. Законодавчу базу при створенні перших селянських господарств періоду перебудови складали: Основи законодавства СРСР і союзних республіках про землю 1990 р., Закон СРСР “Про власність” 1990 р. та інші акти. Зміст цих законодавчих актів свідчить, що вони ще не повною мірою забезпечували нормативне регулювання нових фермерських відносин. Разом з тим, ці акти допускали можливість ведення індивідуального сільськогосподарського виробництва, чим скористалися найбільш активні та ініціативні члени колгоспів і працівники радгоспів.

Безпосереднім поштовхом до розвитку фермерства стали прийняті постанова Верховної Ради УРСР “Про земельну реформу” 1990 р., Закон України “Про селянське (фермерське) господарство” 1991 р. та інші нормативні акти з питань реформування земельних та аграрних відносин [2, c.40].

В даний час правове становище фермерського господарства (ФГ) визначається Законом України “Про фермерське господарство”, прийнятим 19 червня 2003 р., який є диференційованим, комплексним, спеціалізованим нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що визначає правовий статус ФГ та його членів. Аналіз норм даного нормативно-правового акта свідчить про певні недоліки як теоретичного, так і прикладного характеру.

Слід розпочати із самого визначення ФГ, яке дається в ч.1 ст. 1 Закону як “форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення ФГ, відповідно до закону”. На думку проф. Н.І.Титової даний термін недостатньо розкриває зміст фермерської діяльності і тому потребує доповнення такими ознаками: 1) членський характер; 2) сімейно-трудове об’єднання; 3) добровільність створення [3, c.16].

Недоцільно вживати у визначенні ФГ слова “з метою отримання прибутку”, оскільки законодавче положення про те, що «ФГ є формою підприємницької діяльності” вказує на мету отримання прибутку.

На нашу думку, ФГ можна визначити як юридичну особу, створену на основі сімейно-трудового об’єднання громадянами України, для виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, наданих для ведення ФГ.

А.Берлач вважає, що Закон не передбачає можливості співучасті в ФГ осіб, не пов’язаних родинними відносинами, чим обмежує права громадян (ст.42 Конституції України) у специфічній формі підприємництва, і пропонує доповнити статтю, яка дає перелік можливих членів ФГ положенням “і особи, не пов’язані родинними зв’язками” [2, c.40]. За переконанням вченого, це сприятиме ефективності функціонування фермерських господарств, зокрема збільшенню землі, майна господарства, що є однією з умов забезпечення оптимальних обсягів виробництва продукції раціонального використання трудових ресурсів, основних виробничих фондів, зниження собівартості продукції та підвищення продуктивності праці [2, c.40]. На наш погляд, розширення кола осіб, що можуть бути членами ФГ, може призвести до втрати такої особливості цієї форми господарювання, як сімейно-трудовий характер.

Існує певна неузгодженість законодавчих положень щодо строків реєстрації ФГ, що відповідно до Закону України “Про фермерське господарство” проводиться протягом не більше п’яти робочих днів. В той же час Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ” встановлює строк реєстрації – три робочі дні. Виникає питання, яку ж норму слід застосувати: норми спеціального акта, що визначає правове становище ФГ, чи спеціалізованого акта щодо реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців?

Недостатньо визначеними є законодавчі приписи щодо складу земель ФГ. Так, п. «б» ч.1 ст.12 Закону України “Про фермерське господарство” передбачено, що до складу земель ФГ включаються земельні ділянки, що належать громадянам - членам ФГ на праві приватної власності. Подібна ситуація існує в особистих селянських господарствах, але останні не є юридичними особами. ФГ є юридичною особою, однією з ознак якої є наявність відокремленого майна. Майнова самостійність передбачає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї особи та від майна інших власників. Тому зазначені відносини потребують додаткового вивчення і належного правового регулювання.

Що стосується законодавчого переліку прав та обов’язків членів ФГ, то вони в основному стосуються земельних правовідносин. Зрозуміло, чому робиться такий акцент, адже земля є основним засобом виробництва у ФГ. Проте серед прав членів ФГ у Законі потрібно також передбачити трудові, майнові, організаційні, соціальні та інші права.

Слід особливо підкреслити істотне значення державного захисту трудових прав фермерів. В цьому зацікавлені і самі державні структури, бо вони розуміють, що сприяння фермерству врешті-решт є вигідним державі, суспільству. Сприяючи підвищенню продуктивності праці фермерів, їх загальному добробуту та результатам їх праці, держава і все суспільство дбає про загальний добробут [4, c.30]. Також неабияке значення має захист прав дітей – членів ФГ, тому держава в особі органу опіки і піклування повинна здійснювати особливий нагляд за додержанням трудового законодавства під час застосування праці неповнолітніх. У зв’язку з цим доцільно передбачити в Законі додаткові права і гарантії неповнолітніх членів ФГ.

Потребує також законодавчого врегулювання і порядок виключення з членів ФГ. Існує думка, що в законі або в іншому нормативно правовому акті необхідно передбачити приблизний перелік підстав та порядок виключення із складу ФГ [2, c.41].

Ст. 1 Закону визначає ФГ як юридичну особу, тобто суб’єкта аграрних відносин. В той же час ст. 22 визначає його як об’єкт майнових прав, цілісний майновий комплекс, тобто як об’єкт правовідносин. Дане положення характерне не тільки для цього Закону, а й Цивільного та Господарського кодексів України, інших нормативно-правових актів. Така термінологічна неузгодженість теж потребує врегулювання.

При внесенні змін та доповнень до законодавства, законодавець повинен враховувати як національні особливості, так і позитивний досвід розвитку фермерства у зарубіжних країнах. Зокрема класичним прикладом успішного і масштабного розвитку фермерства може стати США, де фермер – основна фігура в системі сільського господарства, агробізнесу країни [4, c.30].

Література:

1. Бабич М.М. Ефективність та пріоритети подальшого розвитку фермерства в регіоні: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.- Миколаїв, 2009. – 20 с.

2. Берлач А. Організаційно-правові форми та соціальні проблеми формування і діяльності селянського (фермерського) господарства // Право України. - 1998. - № 8 – С.40-42.

3. Титова Н.І. Селянське (фермерське) господарство України: правове регулювання; поняття; ознаки; перспективи // Право України. - 1995. - №9-10. – С.14-18.

4. Титова Н., Логуш Л. Фермерство в США: державний захист прав фермерів // Право України.- 1993. - №4 - С.30-31.