Физическая культура и спорт/1.Физическая культура и спорт: проблемы, ис­сле­дования, предложения.

К.м.н. Гусак В.В., Рожко Є.В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Мотивація досягнень у спортивній діяльності

Знання мотиву дає змогу розкрити психологічну природу вчинку, поведінки, діяльності людини, зокрема в нашому дослідженні – спортивної. Мотивація спортивної діяльності визначається як внутрішніми так і зовнішніми факторами, які можуть змінюватись протягом всієї спортивної кар'єри.

У спортивному світі мотивацію досягнень називають змагальністю. В умовах занять спортом і фізичною культурою, мотивація досягнень сфокусована на змаганнях із самим собою, тоді як змагальність впливає на поведінку в ситуаціях соціальної оцінки.

Прагнення досягти успіху, високих результатів у діяльності свідчить про наявність у суб'єкта сильної мотивації досягнення. Для одних особистісно досягнення успіхів у діяльності є дуже значущим, для інших – менш важливим.

На формування високої мотивації досягнення Велике значення відіграють такі чинники, як схвалення, моральне заохочення та покарання.

Провівши аналіз занять спортом як зі спортсменами, які займаються в обласній спортивній школі (20 осіб), так і зі студентами 1-го курсу факультету фізичної культури та здоров’я людини (20 студентів), ми отримали процентні дані стосовно кожного діагностованого показника мотивації заняття спортом.

Як виявилося в ході опитування найважливішими мотивами у студентів першого курсу (див. рис 1.) є соціально-моральний мотив (80%), мотив підготовки до професійної діяльності (80%) та мотив емоційного задоволення (70%). Оскільки для студентів провідним видом діяльності є учбово-професійна діяльність, то вони багато сидять, а не рухаються. Тому отримують радість від заняття спортом, що надихає їх та піднімає настрій.

Рис. 1. Найважливіші мотиви заняття спортом студентами 1-го курсу (%)

До цієї категорії виборів належать: мотив  досягнення успіху в спорті (65%) оскільки ці студенти займаються різними видами спорту й одночасно навчаються та прагнуть досягти успіху в навчанні й покращити особисті спортивні результати та громадсько-патріотичний мотив (50%), оскільки виступають на змаганнях і повинні підтримати престиж факультету, колективу, міста, області тощо.

Тепер розглянемо структуру мотивації заняття спортом, які можна назвати витісненими на периферію, оскільки вони займають найнижчі ранги, а це такі мотиви: соціально-емоційний мотив (30%), раціонально-вольовий (рекреаційний) мотив (30%), мотив фізичного самоствердження (15%) та спортивно-пізнавальний мотив (10%).

Для порівняння результатів ми досліджували спортсменок-гімнасток і виявили такі показники.

Що ж до значущих мотивів заняття спортом, то серед них – мотив підготовки до професійної діяльності (100%), мотив досягнення успіху в спорті (80%) та громадсько-патріотичний мотив (75%).

Найважливішими мотивами заняття спортом у цієї вибірки є мотив підготовки до спортивної діяльності (100%), але у студентів першого курсу ще важливе значення мають соціально-моральний мотив (70%), мотив емоційного задоволення, а спортсмени, що займаються в обласній спортивній школі, надають перевагу мотиву досягнення успіху (80%) та громадсько-патріотичному мотиву (75%) .

У студентів першого курсу є 10% досліджуваних з невираженим мотиваційним полюсом.

Спортсмени керуються професійними мотивами та його показник досить високий у порівнянні зі студентами 1-го курсу. Для гімнасток професіоналів є найважливішим прагнення до досягнення успіху, оскільки вони регулярно тренуються та зможуть захистити честь спортивного суспільства.

Поступаються за своєю значущістю для спортсменок – спортивно-пізнавальний мотив (60%), вони прагнуть бути компетентними в питаннях техніки виконання вправ; соціально-емоційний мотив (55%), їм подобається займатися цим видом спорту, тішаться своїми успіхами, тому що вони у них є; соціально-моральний мотив (50%) – не хочуть підвести свого тренера та товаришів по команді та мотив соціального самоствердження (45%), їм приємно бути в центрі уваги на змаганнях, підвищувати свій престиж.
Найменш актуальними стали наступні мотиви: мотив емоційного задоволення (30%), мотив фізичного самоствердження та раціонально-вольовий мотив (25%).

Ці мотиви знаходяться на периферії, оскільки не завжди тренування приносить радість і задоволення, а найчастіше вимагає напруження та прикладання великих зусиль і клопіткої праці.

Таким чином, за результатами дослідження можна зробити наступні висновки: існують розбіжності у ранжуванні мотивів занять спортом у спортсменів і студентів І курсу. Це проявляється через те, що спортсмени більш свідомо ставляться до обраної професії, усвідомлюють важливість і бажання працювати в обраній ними професії. Однак їм потрібно формувати особистісні рис характеру, які дозволили б адаптуватися до складних умов проживання в сучасному суспільстві. А також особистісні риси, які відповідають соціальному запиту як особистості так і спортсмена.

Рівень мотивації досягнення спортсмена залежить від рівня імпульсивності. Імпульсивність – це риса характеру, що виражається в схильності діяти без достатнього свідомого контролю, під впливом зовнішніх обставин або в силу емоційних переживань. Цей показник досліджували у студентів першого (20 чоловік), третього (20 чоловік) і п’ятого (20 чоловік) курсів.

У студентів усіх курсів переважає низький рівень імпульсивності. Спортсмени які показали низький рівень імпульсивності – цілеспрямовані, мають чіткі ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставленої мети, інтерес до заняття спортом, намагаються довести розпочате до кінця. На третьому курсі його показник – 40%, на п’ятому – 30%, а на першому – 10%.

 Чим нижчий рівень імпульсивності спортсмена, тим вищий показник рівня мотивації досягнення і навпаки, чим вищий показник рівня імпульсивності, тим нижчий показник мотивації досягнення успіху. У студентів всіх курсів переважає низький рівень імпульсивності,що підтверджує попередні дослідження про спрямування нашої вибірки на високий рівень мотивації досягнення.

Дослідження  суб’єктивного локус контролю дозволило нам дізнатися на що, чи на кого орієнтуються досліджувані в процесі досягнення успіху. Всі студенти продемонстрували  інтернальний локус контроль. Цей момент є дуже важливим у спортивній діяльності, адже схильність приписувати успіх або невдачу зовнішнім чи внутрішнім факторам вказує на проблеми, над якими необхідно працювати спортсмену. Той, хто відносить і те і інше на свій рахунок, бере відповідальність на себе. Як наслідок щоб подолати невдачу, він працює більш старанно і можливість досягти успіху в нього набагато більше. Перший курс – 70% показали інтернальний локус контроль,  40% – середній рівень інтернальності, 30% – високий рівень інтернальності, 30% – низький рівень інтернальності (екстернали).

Досліджувані третього курсу продемонстрували такі результати: 60% –  інтернальний локус контроль, з них 40% – високий рівень, 20% – середній рівень інтернальності, 40% – екстернальний локус контроль.

Для п’ятого курсу характерно: 70% – інтернальний локус контроль, з них 20% – високий рівень, 50% – середній рівень інтернальності, 30% – екстернили (низький рівень інтернальності).

Отже, спортсмени, які мають високий рівень потреби в досягненні успіху, мають свідомі цілі, і не тільки прагнуть здобути високі результати і ствердитися в ролі лідера, але й  мають добре розвинуте почуття обов'язку, відповідальності перед тренером і командою. Для спортсменів з низькою потребою досягнення успіху, навпаки, характерна відсутність чітко поставлених цілей; у зв'язку з цим у них переважають більш опосередковані мотиви заняття спортом: любов до певного виду спорту, естетичне задоволення, яке отримують в процесі занять. Але неменш важливе значення має роль майстерності студента-спортсмена, його досвід не тільки у тренувальній, а також і у змагальній діяльності на розвиток мотивації досягнення.

 Для підвищення рівня мотивації досягнення успіху в спортивній діяльності, нами був розроблений тренінг, який складається з 5 занять. До структури кожного заняття входить релаксаційний комплекс як засіб профілактики емоційного стану та конкретні прийоми, що спонукають до активності, допомагають усвідомити власне "Я" та сприяють формуванню умінь і навичок у спорті. Цей тренінг може застосовуватися як у роботі спортивного психолога, так і у тренерській діяльності.