Бондаренко В. В.

Начальник відділу кредитування фізичних осіб ВАТ „Банк „БІГ Енергія”

„Проблеми оцінки вартості капіталу”

Важливим елементом оцінки вартості банку є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення ним фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в даний банк.

Отже, процес формування капіталу банку нерозривно зв’язаний з оцінкою його вартості. Таку оцінку необхідно послідовно здійснювати за наступними трьома етапами:

1) оцінка вартості власного капіталу;

2) оцінка вартості окремих елементів залученого і позиченого капіталу;

3) оцінка середньозваженої вартості сукупного капіталу банку в цілому.

Виходячи із цього, в міжнародній практиці, вартість капіталу банку рекомендується розраховувати за моделею середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC) (1):

де: - очікувана ставка вартості власного капіталу;

- очікувана ставка вартості залученого і позиченого капіталу;

- сукупний капітал;

- власний капітал;

- сума залученого і позиченого капіталу;

- ставка податку на прибуток.

Середньозважена вартість капіталу показує середню дохідність, якої очікують капіталодавці (власники), вкладаючи кошти в банк. Вона залежить від структури капіталу, а також ціни залучення капіталу від власників і кредиторів. Зазначену модель можна деталізувати, виокремивши власний і залучений та позичений капітал.

Головна проблема, з якою стикаються фінансисти при застосуванні моделі WACC, полягає у визначенні ціни залучення власного капіталу, зокрема значення очікуваної ставки вартості власного капіталу. Це питання досі не знайшло свого повного вирішення ні в теорії, ні в практиці. Серед можливих способів розрахунку очікуваної ставки вартості власного капіталу можна розглядати такі (2):

1) Модель оцінки капітальних активів (CAPM).

2) Експертний метод підрахунку компонентів ризику.

3) Відношення чистого прибутку на одну акцію до ринкового курсу акцій.

4) Модель приросту дивідендів (модель Гордона), згідно з якою ціна залучення власного капіталу визначається як відношення прогнозної суми дивідендів на наступний рік (D) до курсу акцій (КА), скоригованого на величину приросту дивідендів (g): +g.

З наведених способів найбільш точним, але й найбільш складним, є модель оцінки власного капіталу CAPM, в основу якого покладено економіко-статистичні методи, а найбільш простим, і тому менш точним, але зате доступним для широкого кола спеціалістів, є експертний метод підрахунку компонентів ризику.

Визначення ціни власного капіталу за експертним методом покажемо на матеріалах одного із київських банків за підсумками 2005 року, виходячи з:

1. Величина власного капіталу досліджуваного банку –142700 тис.грн.

2. Величина залученого і позиченого капіталу – 670000 тис.грн.

в т.ч.: - зобов’язання до вимоги (кошти до запитання) – 56047 тис.грн.

- строкові депозити юридичних осіб – 74000 тис.грн.

- строкові депозити фізичних осіб – 262200 тис.грн.

- міжбанківські кредити одержані – 258000 тис.грн.

3. Всього сукупний капітал (п.1 + п.2) – 812700 тис.грн.

4. Середня процентна ставка по коштах до запитання – 0,5%.

5. Середня процентна ставка по строкових депозитах осіб – 11%.

6. Середня процентна ставка по депозитах фізичних осіб – 10%.

7. Середня процентна ставка по одержаних міжбанківських кредитах – 7%.

8. Ставка податку на прибуток – 25%.

В першу чергу визначається ставка залучення власного капіталу, виходячи із:

9. процентної ставки з мінімальним ризиком, розрахованої виходячи із середньої по ринку дохідності по депозитних вкладах, яка складає – 11%;

10. регулятивної надбавки за специфічні ризики, характерні для банку, до якої відноситься:

- ризик неточності прогнозування очікуваних грошових потоків – 2%;

- ризик структури капіталу (ставка дисконтування) – 1,5%. Середній коефіцієнт заборгованості по банківській системі (тобто питома вага залученого і позиченого капіталу в загальній структурі капіталу) складає 70-80%. Якщо доля його вище цієї цифри, то ризик зростає, і це необхідно відображати в ставці дисконтування;

- ризик високого рівня кредиторської заборгованості – 0,5%;

- ризик погіршення ситуації банку на банківському ринку продажі ресурсів – 1%. Його фінансові аналітики оцінють як реальний, і як такий, що може бути подоланим;

- специфічні ризики характерні для банківської галузі, наприклад, посилення жорсткості податкового законодавства - 1%.

Виходячи із наведених даних в пунктах 9 та 10, вартість залучення власного капіталу складатиме як підсумок процентних складових: 11+2+1,5+0,5+1+1=17%.

Виходячи із наведеної на початку формули, та даних пунктів 1, 2, 3 та 9 і 10, розраховується середньозважена вартість сукупного капіталу банку (власного + залученого і позиченого):

Таким чином, вартість залучення або середня платність на вкладений акціонерами власний капітал складає 17%, але з врахуванням платності залученого і позиченого капіталу, вона знижується до 7,1% - до рівня вартості сукупного капіталу банку.

Висновки: Апробовані на прикладі окремих банків методи оцінки капіталу заслуговують на широке практичне використання, адже вкладаючи кошти в той чи інший об’єкт (банк, промислове чи сільськогосподарське підприємство) інвестор хоче знати на яку ставку доходності він може розраховувати. Найбільш обгрунтовано вона може бути встановлена на підставі розглянутих нами методів.