Экономические науки/13 региональная экономика

Трофимова Т.С

Донецький Национальный университет экономики и торговли

им. М.И Туган-Барановского,кафедра международной экономики, Украина.

Європейська політика України

Сучасна геополітична ситуація, розстановка сил на міжнародній арені, об'єктивна можливості і вигідне геополітичне положення України. Обумовлює інтерес до неї з боку Європи за логікою геополітичних тенденцій зберігатиметься і навіть зростатиме, оскільки вона є важливою стратегічною державою і може стати своєрідним ланцюгом, який поєднає Східну та Західну Європу. Крім того, і інтереси незалежної України об'єктивно пов’язані Європа. Прагнення України до повномасштабної участі в політичному та економічному житті Європи логічно випливає з геополітичного положення й історії нашої держави.

Безперечно, взаємовідносини України з Європою не можна заперечувати – це об'єктивна реальність, як і та, що український народ належить до сім'ї європейських народів. І це, безумовно, робить пріоритетною європейську спрямованість зовнішньополітичного курсу України, її входження до європейських економічних і політичних структур. Будучи в геополітичному вимірі європейською державою, Україна зацікавлена також у процесах, що сприяють зміцненню регіональної безпеки, стабілізації та розширенню структур колективної безпеки в Європі. Отже, європейська інтеграція України залежить від прогресивної внутрішньої європеїзації. Тому, щоб наміри України викликали довіру, європейська інтеграція мусить стати її пріоритетом у зовнішній політиці. Реформи, що здійснюються поки що вкрай нерішуче й непослідовно, потребують потужного імпульсу. Задекларовану прихильність українських політиків до ідеалів ЄС – демократії, верховенства права та поваги до прав людини – треба впровадити насправді. Крім того втілення економічних реформ тільки на половину, попри економічне зростання останніх років, викликає й далі сумніви щодо дієздатності затверджених засад зовнішньої політики України.

Важливим кроком є економічні реформи. Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від прогресу на головному напрямку – забезпеченні сталого зростання і прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на душу населення між Україною та державами – членами ЄС. Останніми роками цей розрив значно зріс і тепер він у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які вже вступили до ЄС. У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування в XXI столітті. Україна зможе посісти належне місце в Європі та світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені в процесі структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний вектор розвитку економічних процесів, що стихійно формується нині. Крім того, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на це розраховувати. У поєднанні з завданнями європейської інтеграції така мета могла б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної консолідації нації

Суттєвою складовою економічних реформ є розвиток громадянського суспільства. Хоча, протягом останнього десятиріччя в Україні швидкими темпами розвивається громадянське суспільство, цей сектор, на жаль, так і не досяг належного рівня, щоб відігравати справді впливову роль у громадському житті. Чимало перешкод усе ще обмежує його розвиток та діяльність в Україні. Зокрема, уряд зазвичай занадто сильно контролює діяльність неурядових організацій, філантропія та доброчинність слабко розвинені і здебільшого пов'язані з політичною нестабільністю. Правова основа діяльності неурядових організацій застаріла, оскільки вона базується на Законі України «Про громадські об'єднання» від 1992 року та Законі України «Про благодійність та благодійні організації» від 1997 року, а також різних урядових постановах.

І нарешті, важливою проблемою, що потребує вирішення, є наближення українського законодавства до правової системи Європейського союзу. Адаптація українського законодавства до норм та стандартів ЄС має ключове значення для європейської інтеграції України. Вона має охоплювати в цілому національну правову систему і чинне законодавство, правотворчий процес, правозастосування та процесуальні норми зокрема. Для забезпечення ефективності процесу адаптації мають залучатися всі види влади: законодавча та виконавча влада на стадії законопроектування, і судова влада на стадії правозастосування. Цей процес не може відбуватися сам по собі і мусить супроводжуватися правовою, судовою, адміністративною, економічною та іншими реформами.

Отже, перспективи інтеграції країни в систему зв’язків європейської цивілізації перебувають у прямій залежності як від співвідношення зовнішніх, міжнародних, так і внутрішніх факторів, а подальша політика ЄС щодо України безпосередньо залежатиме від її здатності продемонструвати свою прихильність до базових цінностей європейської цивілізації.

Проте, треба визнати, що й сама Україна активно робить певні кроки в напрямку Європейської інтеграції. З метою реалізації положень Стратегії інтеграції України до ЄС органами виконавчої влади було розроблено і Указом Президента України від 14 вересня 2005 року схвалено Програму інтеграції України до Європейського Союзу.

Таким чином можна зробити наступні висновки:

- по-перше, актуальним стає реформування, модернізація та інновація суспільних відносин, підвищення економічного і військового потенціалів, поліпшення міжнародної репутації, повноцінна євроатлантична інтеграція.

- по-друге, досвід європейської політики вказує на потребу обов'язкового розв'язання суперечностей в інтерпретації поняття "багатовекторність", яке й нині є не осягнутим, усвідомлюється як політика без генерального курсу та гарантує доступ до фінансів і технологій – на Заході, та до природних ресурсів – на Сході, а також є своєрідною страховкою на випадок несподіваних обставин.