Секція „Історія”

Підсекція 1

Щербина І. В.,

Українська інженерно-педагогічна академія (Харків)

Діти непманів в умовах „великого перелому”: соціальне приниження та обмеження прав

В процесі ліквідації нової буржуазії, діти колишніх приватних підприємців зазнали різного роду соціально-політичних обмежень, утисків та дискримінації за соціально-класовою ознакою з боку радянської тоталітарної системи. Вони на власній долі познали життєву несправедливість та жорстокість класової помсти від радянської держави, яка в цьому плані керувалась не загальнолюдськими гуманістичними цінностями, а виключно нормами класової моралі.

Численні факти свідчать про дуже складне та нерідко драматичне, а то й трагічне становище дітей колишніх непманів-підприємців та взагалі дітей громадян, яких радянська конституція УСРР 1929 р. (як і попередня конституція 1919 р.) відносила до категорії класово-чужих „елементів”. „Непманська” молодь була позбавлена виборчих прав, вони не приймалися до лав піонерської організації, комсомолу, професійних шкіл (і навіть загальноосвітніх). Як і їхні батьки, вони також не могли поступати на державну службу, перебувати в лавах Червоної Армії та флоту, навчатися у військових навчальних закладах, не кажучи вже про членство в КП(б)У. Іншими словами, дітей непманів чекала нелегка доля соціальних ізгоїв, оскільки в радянських умовах тавро сина (або дочки) „соціально-чужого елемента”, вихідця з „класово-ворожої” родини, надзвичайно звужувало їхні „стартові” життєві можливості та прирікало на безкінечні різного роду соціальні приниження, узаконені державою, диктатурою пролетаріату та соціально-неповноцінне існування.

Однією з важливих перепон, з якою найчастіше доводилось стикатися „непманській” молоді, було позбавлення їх виборчих прав. Згідно чинному законодавству, утриманці непманів, що не мали самостійного джерела існування, автоматично позбавлялися виборчого права, а їхні прізвища не вносилися до списку виборців. Особливо часто органи місцевої влади відмовлялися надавати права голосу тим дітям (навіть вже дорослим за своїм віком), що хоча й не були на утриманні своїх батьків-„позбавленців”, але не розірвали з ними зв’язку, проживаючи разом з ними.

Позбавлення дітей колишніх підприємців-непманів виборчих прав мало далекоглядні негативні наслідки щодо їхніх подальших соціальних перспектив, суттєво звужуючи їх можливості отримати, в першу чергу, повноцінну освіту. В умовах, коли високими темпами відбувалася індустріальна модернізація країни та розгорталася так звана культурна революція, за таких обставин суспільство та народне господарство країни потребували припливу великої кількості професійно освічених кадрів. У той же час багато тисяч дітей в країні, що належали до „соціально-чужих” прошарків населення, залишалися осторонь цього процесу, оскільки внаслідок політичного остракізму були практично позбавлені можливості набути необхідну середню, середню спеціальну та особливо вищу освіту.

Радянська система встановила на шляху прагнень „непівської” молоді отримати освіту досить важкі перешкоди, обійти які було надто нелегко. На тих же представників „непманської” молоді, яким все ж таки вдавалося всіма правдами та неправдами вступити до ВУЗів та технікумів, чатували чималі нові випробування. Вже наприкінці 1920-х років у ВУЗах і технікумах країни розпочалася широкомасштабна чистка студентського складу від „соціально-чужих” або „класово-ворожих” елементів. Адміністраціям ВУЗів і технікумів у процесі справжнього „полювання” на студентів-„перевертнів” активно допомагали профспілкові, комсомольські та партійні органи, а також „компетентні” органи і різного роду „активісти”. Місцеві газети буквально рябіли від заміток про розкриття „пильними” „революційно свідомими” активістами випадків проникнення „класового ворога” у ВУЗи. Ось деякі із тогочасних заголовків статей та заміток: „Повиганяймо ворогів із ВУЗів”, „Пролетарські землячества викрили класово-ворожий елемент”, „Попович” і т.д.

За свідченням сучасника тих подій академіка ВУАН С. Єфремова, до тодішнього наркома освіти УСРР М. Скрипника на прийом „цілими сотнями” приходили студенти, вичищені з ВУЗів як „соціально-чужий елемент”. Мали місце навіть демонстрації таких студентів у Харкові. Але будь-яких позитивних наслідків для студентства вони не дали.

Одночасно слід зазначити, що під ще пильнішим наглядом державних органів перебували військові навчальні заклади, що готували кадри професійних військових для служби в Червоній Армії та Військово-морському флоті країни. Відбір та прийом кандидатів до вступу у такі спеціальні освітні заклади проводився дуже ретельно з метою не допустити вступу до них вихідців з „соціально-чужих” груп населення. У цей час значно частішали запити до місцевих органів влади військових навчальних закладів щодо встановлення соціального походження того чи іншого курсанта або слухача.

Під час систематичних і масових чисток на державному виробництві, у сфері торгівлі та кооперації діти непманів з „класових” мотивів звільнялися в першу чергу, поповнюючи лави фактично безробітних. За таких обставин, чимало дітей непманів були змушені публічно зрікатися своїх батьків для того, щоб уникнути цілком реальної загрози репресій або вислання.

Система подвійних стандартів, прийнятих у 1930-х роках на озброєння монопольно правлячою ВКП(б), дозволяла, з одного боку – на офіційному рівні – стверджувати, що „син за батька не відповідає” та надати за Конституцією 1936 р. після довгих років дискримінації дітям колишніх підприємців формально-юридично рівних прав з іншими категоріями радянських громадян. Але з іншого боку практика фактичної дискримінації колишніх підприємців та їхніх родин і дітей за ознакою „соціального походження” так і не була припинена радянською владою ще на багато років.