Біологічні науки / Ресурсознавство та інтродукція рослин

Антохова В.С.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

ДОСЛІДЖЕННЯ МОХОПОДІБНИХ НА УКРАЇНІ

Мохоподібні − друга за чисельністю, після квіткових, група вищих рослин. Біологічні дослідження мохоподібних на території України беруть початок, в основному в середині XIX ст. вони розвивались повільно, інколи залишались незакінченими.

В них приймали участь учені, які займались вивченням мохоподібних поступово, переходячи потім до інших груп рослин чи до інших питань.

Роботи по біології проводились майже виключно в університетах - Харківському (Т.А. Алексенко), Київському (А. Покровський і інші), Новоросійському (А.А.Сапегин), а також в Львові. Результати вивчення бріофлори України висвітлені в малочисленних роботах і опубліковані переважно в виданнях Київського, Харківського і Новоросійського товариства природовипробувачів, в "Известиях" Петербурзького ботсаду і інших джерелах. Відомості про мохи представлені в них в вигляді окремих списків чи разом з списками інших груп рослин. Ці дослідження торкнулися окремих місцевостей України.

Деякі данні про мохи районів Кам'янець-Подільського і Радомишля приводить Г.Бельке в 1858, 1866 рр., І.Плутенко опублікував в 1871р. матеріали до флори мохів і лишайників Полтавської губернії, які містять список із 36 видів мохів. В.В.Совінскім в "Материалах для флорьі водорослей и отчасти мхов некоторьгх уездов Киевской и Полтавской губернии" (1875) описано 17 видів мохів [1].

А.Докровський вперше для околиць Києва вказує 137 видів мохів (1892 р.). В двох роботах М.А.Алексенко представлені списки мохів для північної частини Харківської (1897) і для Чернігівської (1898-1899) губернії . На початку XX ст. К.Шафнагелем згадується ряд видів мохів із району Житомира і районів Кам'янець-Подільської губернії (1908). Відомості до бріофлори південно-сходу України приводить Н.А. Мосолов в вигляді списку, який містить 3- види печіночників і 27 видів мохів. І.Ширяєв в описах сфагнових боліт в околицях Харкова (1909) дає перші відомості про сфагнових мохів району, потім - при описі гіпнових і сфагнових боліт в Лебединському уїзді (1910 р.). А.Матушевський повідомляє про мохи Шепетівських лісів (1913) р.), а Н.Н.Чікілевський розглядає екологію моху Polytrichum commune на пісках в південно-західній частині Чернігівщини (1909). В.В.Дотуровський в 1916 р. для поліської частини Волинської губернії приведено 111 видів мохоподібних.

За даними Н.Зеленського, відомо було 38 видів мохоподібних, в тому числі 6 видів печінкових мохів: 13 видів були вказані вперше (1896). Е.В.Цикендрат приводить 1 вид печіночників і 13 видів мохів (1900). О.А. і Б.А.Федченко - 18 видів мохоподібних (1905). До того часу для Криму були відомі 45 видів. Особливий інтерес представляє робота А.А.Сапегіна "Мхи горного Крыма" (1910) написана по матеріалах зборів автора і колекціям А.Н.Криштофовича, Ф.М.Каменського і інших. В ній наведено 195 видів мохів, описано 4 нових види. В роботі вперше в бріології виражено географічне направлення і закладені основи наукової біогеографії [3].

Бріологічні дослідження в Карпатах були початі також з середини XIX ст. і проводились в основному польськими ботаніками, а також угорськими і чехословацькими вченими.

Перші відомості про мох карпатського регіону зустрічаються у роботах професора Львівського університету Я. Лабажевського. По його матеріалах опубліковано ряд робіт. Значно поповнюються відомості з другої половини 19 ст. В 1860 р. з'являється повідомлення угорського ботаніка Ф. Гашлинського про два види печіночників: Riccia fluitans і Ricciocarpus natars із околиць Ужгорода.Е. Гюккель в роботі 1868 р. приводить список видів мохоподібних в основному для Цівнічно-Західного Прикарпаття.

В роботі Е.Волощака, присвяченій флорі Покутських Карпат (1888), є і список мохоподібних. А.Гееба вказує декілька видів для східних Карпат, два із них вперше для регіону.

Бріологічні дослідження на території України в XX ст. продовжились в таких напрямках:

1) інвентаризація гербарних фондів;

2) опис рідкісних і зникаючих видів та їх охорона;

3) дослідження екологічних особливостей мохоподібних: ролі абіотичних факторів у житті мохів; адаптації до них; антропогенного впливу на мохоподібні;

4) дослідження мохоподібних заповідних об'єктів України;

5) мохоподібні як індикатори та монітори забруднення середовища.

Отже, Відділ Мохоподібні, або Бріофіти (Bryophyta — невеликі наземні, рідше водяні рослини, досить простої (для вищих) будови, з чітко виявленою зміною поколінь, або ядерних фаз, і на відміну від решти вищих рослин з домінуванням у циклі розвитку гаплоїдного, або статевого, покоління (гаметофіта) над диплоїдним, або нестатевим (спорофітом).

Усі мохи невибагливі до умов довкілля і оселяються навіть там, де інші рослини не можуть зростати. Тварини майже не живляться мохами, що сприяє накопиченню їх залишків у ґрунті і збагачує його. Болота відіграють значну роль у підтриманні водотоку річок, тому небажано осушувати великі їх площі. На болотах оселяються цінні тварини, зростають рідкісні рослини. Ціла низка сфагнових боліт на Поліссі отримала зараз статус пам’яток природи.

Мохоподібні мають і негативне значення. Утворюючи суцільні килими на луках, у лісах, вони утруднюють аерацію ґрунту, є причиною заболочування. На заболочених ґрунтах більшість рослин не росте, оскільки там мало кисню й азотовмісних солей [2].

Література:

1. Алейко В.И., Дисько И.А., Вьгпаев Г.В., Козловская Н.В. По станицам Красной книги. - Мн: Бел СЭ. 1987. – 248 с.

2. Андрієнко Т.Л., Горностай ВЛ., Графін М.Ф. Зелені скарби Чернігівщини. – Чернігів, 2004. – 84 с.

3. Бардунов Л.В. Древнейшие на суше. - Сибирское отделение, 1984 – 150 с.