Экономические науки/5. Управление трудовыми ресурсами
Біленко О.В., к.е.н., доц.
Запорізький національний технічний університет, Україна
Етапи розвитку ринку праці сфери
фінансових послуг України
Структурна
перебудова економіки України з кінця 80-х – початку 90-х років минулого
століття відбувалась завдяки активізації фінансового сектора, що стало
об’єктивною передумовою процесів становлення вітчизняного ринку праці у сфері
фінансових послуг. Дослідження динаміки зайнятості у вказаному сегменті ринку праці
дозволяє виділити кілька етапів його розвитку.
І етап
(1988-1994 р.р) Початок формування ринку праці сфери фінансових послуг співпадає з появою
недержавних фінансово-кредитних організацій після прийняття Верховною Радою
СРСР Закону «Про кооперацію» (26.05.1988р.), затвердження Радою Міністрів СРСР
Положення «Про акціонерні товариства та товариства з обмеженою
відповідальністю» (19.06.1990р.). З цього часу в країні активізуються процеси
створення недержавних банків, страхових компаній та інших фінансових установ.
На початок 1992 року в Україні
вже налічувалось 66 бірж, в т.ч. 2 фондові біржі.[1]. У 1994 році загальна
кількість страховиків складала 616 одиниць [2, с.16]. За першій рік незалежності (1992) в Україні було
зареєстровано 60 комерційних банків, а на кінець 1994 – вже налічувалось 228
банків [3].
Для першого етапу розвитку в
Україні ринку праці сфери фінансових послуг були характерними:
-
зростання чисельності зайнятих у вказаній сфері (зі 118,5 до 176 тис. осіб)
та їх частки в загальній чисельності зайнятих за галузями економіки (з 0,46 до
0,76%) при одночасному скороченні чисельності зайнятого населення в країні (з
25587,1 до 23179,1 тис. осіб);
-
дефіцит кваліфікованих фахівців, що спричинив протиріччя між високими
темпами розвитку сфери фінансових послуг та відсутністю ефективних форм управління в фінансовому
секторі;
-
значне зростання середньої заробітної плати працівників фінансових установ
внаслідок високої конкуренції роботодавців за залучення кваліфікованих
спеціалістів. Так, у 1985 році середньомісячна зарплата 1 штатного працівника у
галузі фінансування, кредитування, страхування складала 169 крб, що лише на 1
крб перевищувала середній рівень по країні. В 1990 році середньомісячна
зарплата у фінансовому секторі перевищувала середню зарплату по країні вже на
50%, в 1995- складала 236% до середнього рівня оплати праці по економіці в
цілому [4].
ІІ етап (
1995-1999 рр.) Фінансовий ринок в Україні продовжує активно розвиватись, розширюються
обсяги та спектр пропонованих фінансових послуг.
В цей період в Україні тривають процеси удосконалення законодавчого та
нормативного регулювання діяльності установ фінансового сектору. В результаті
перереєстрації страхових компаній відповідно до нових вимог їх кількість
зменшилась у 3 рази: із 700 у 1996 році до 233 у 1998 році [2, с.16]. В банківському секторі відбувся ланцюг банкрутств
слабких невеликих банків та найбільших банків «нової хвилі» - «Інко»,
«Відродження», Лісбанк, Градобанк та ін. Всього за 1995-1996 роки збанкрутувало
65 банків, ще в 60 банків було приховане банкрутство [8, с.163]. Фінансова
дестабілізація 1998 року також справила негативний вплив на фінансовий сектор
та відповідний ринок праці.
В цей період мають продовження
тенденції скорочення зайнятості за всіма галузями економіки (на 8%) при незначному
зменшенні чисельності зайнятих у сфері фінансових послуг та відносній
стабілізації їхньої частки в загальній чисельності зайнятих на рівні 0,75% [5,6].
Виявилася тенденція до поліпшення якості кадрового складу фінансових установ.
Так, з 1996 по 1999 роки частка осіб з повною вищою освітою у середньообліковій
кількості штатних працівників галузі зросла з 33% до 40% [6], що стало
наслідком зростання обсягів підготовки фахівців фінансового профілю вищими
навчальними закладами.
Можна відзначити певні наслідки
змін, що сталися:
-
завершився перелив у фінансовий сектор економіки найбільш
конкурентоспроможної частини трудових ресурсів з інших галузей;
-
відбувся внутрішньогалузевий перерозподіл трудових ресурсів на користь
банківської системи як найпотужнішого сегменту фінансового сектору;
-
активізувалась підготовка фахівців з повною вищою освітою для сфери
фінансових послуг у ВНЗ;
-
з’явилась реальна конкуренція між
найманими працівниками на ринку праці сфери фінансових послуг.
ІІІ етап (2000-2008 рр.) характеризувався найбільш
активним кількісним і якісним розвитком фінансового сектору та відповідного ринку
праці: кількість страхових компаній збільшилась в 1,8 рази (до 469 одиниць),
їхні активи виросли у 14 разів (до 42
млрд.грн); кількість зареєстрованих банків на кінець 2008 року – 198, активи
усіх банків з 2004 по 2008 рр. збільшились у 7 разів і на кінець 2008 року
досягли 973 млрд.грн. [2, 3].
Дослідження ІІІ етапу
розвитку ринку праці сфери фінансових послуг дозволяє відзначити певні
особливості:
-
темпи зростання чисельності зайнятих у сфері фінансових послуг склали 2,4
рази ( з 166,1 тис. осіб у 2000 році до 394,9 тис. осіб у 2008 році ) та
зростання їхньої частки в загальній чисельності зайнятого населення до 1,88% [9, 10]; постійне зростання попиту
на робочу силу у фінансовому секторі з 2,0 тис. осіб у 2001 році до 3,4 тис.
осіб у 2008 році. [11];
-
працівники фінансового сектору займають лідируючі позиції за рівнем освіти:
частка осіб з повною вищою освітою у фінансових установах у 2008 році досягла
60% від облікової кількості штатних працівників галузі [12];
-
найбільша привабливість цього сегменту ринку праці для молоді, частка якої
у 2008 році склала 58% облікової кількості штатних працівників [12].
ІV етап
(2009- 2014 рр.) З кінця 2008 року економічна ситуація в Україні складалась під впливом
світової фінансової кризи. Адаптація ринку праці сфери фінансових послуг до
таких умов виявилася у значному скороченні чисельності зайнятих у фінансовому
секторі (з 351,4 до 286,8 тис. осіб, або на 18%), зростанні рівня вимушеної
неповної зайнятості, появі заборгованості із виплати зарплати, скороченню
попиту на робочу силу з боку фінансових установ (з 3,6 тис. осіб у 2009 р. до
0,6 тис. осіб у 2014р.) [10, 13]
Середня заробітна плата у
фінансовому секторі залишається стабільно високою (понад 200% до середнього
рівня в економіці), але вимоги до якісних характеристик збереженого персоналу
значно посилились.
V етап (2015 – до цього
часу).
Швидкі негативні зміни економічної ситуації в країні та зовнішні дестабілізуючи
фактори спричинили необхідність реформування всієї фінансової системи. Ці
перетворення мають більш виражений характер в банківській системі. НБУ
проводить політику на очищення системи від банківських установ з непрозорою
структурою власності та тих, які здійснюють незаконну фінансову діяльність.
Так, за 8 місяців 2015 р. кількість банків, які мають банківську ліцензію,
скоротилась з 163 на 1.01.2015 р. до 126 на 1.09.2015 р. [14]. Ці зміни
відповідним чином відбилися на динаміці ринку праці даної сфери: скорочення
чисельності зайнятих та попиту на робочу силу (з 0,7 до 0,2 тис осіб за рік),
від’ємний рух робочої сили.
На сучасному етапі розвитку ринку
праці сфери фінансових послуг першочергового вирішення вимагають наступні
проблеми:
-
значна незбалансованість попиту і пропозиції робочої сили через, в першу
чергу, надмірні обсяги випуску ВНЗ фахівців відповідного профілю;
-
слабка адаптація існуючої системи профільної освіти до вимог розвитку
даного сегменту ринку праці;
-
розрив між низькою технологічною складністю багатьох робочих місць та
високим освітньо-кваліфікаційним потенціалом працівників фінансових установ.
Література.
1.
Статистичний щорічник України за 2000
рік / за ред. О. Г. Осауленка. — К. : Держ. ком.
статистики України: «Техніка»,
2001. — 623 с.
2.
Залетов О. Страхування в Україні: практичні поради у питаннях та відповідях
/ О.Залетов. – К.: Центр комерційного права, 2003. – 69 с.
3.
Грошова і банківська статистика [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/.
4.
Статистичний щорічник за 1997 році / за ред. О. Г. Осауленка. — К. : Держ. ком.
статистики України: Українська енциклопедія, 1999. — 624 с.
5.
Праця України у 1995 році: статистичний збірник / Держ. ком. статистики України. – К., 1996. – 287 с.
6.
Праця України у 1999 році: статистичний збірник / Держ. ком. статистики України. – К., 2000. – 302 с.
7.
Статистичний щорічник України за 2001 рік / за ред. О. Г. Осауленка. — К. : Держ.
ком. статистики України: «Техніка», 2002. — 643 с.
8.
Грудзевич Я. Проблеми і перспективи
розвитку малих і середніх банків в Україні / Я.Грудзевич // Регіональна
економіка. – 2002. - №3. – С.162-166.
9.
Статистичний щорічник України за 2007
рік / за ред. О. Г. Осауленка. — К. : Держ.
ком. статистики України: «Консультант», 2008. — 551 с.
10. Статистичний
щорічник України за 2010 рік / за ред. О. Г. Осауленка. — К.: Держ. служба статистики України, 2011.—560 с.
11. Праця України 2001: статистичний збірник / Державний комітет статистики України. – К., 2002. – 298 с.
12. Праця України 2008: статистичний збірник / Державний
комітет статистики України. – К., 2009. – 306 с.
13. Статистичний
щорічник України за 2014 рік / за ред. І.М.Жук. — К.: Держ.
служба статистики України, 2015.—586 с.
14. Oсновнi показники діяльності банків України, за даними Національного банку
України. [Електронний
ресурс].– Режим
доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807&cat_id=36798