Історія/1. Вітчизняна історія

Семененко М.Г.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Хімізація сільського господарства УРСР в кінці 1950-х – 1960-х рр. та її вплив на екологічний стан довкілля

Широке застосування в сіл сьому господарстві мінеральних добрив, пестицидів та інших продуктів хімічної промисловості по при всі свої «мінуси» на сьогодні не має альтернативи. Не дивлячись на забруднення природного середовища і продуктів харчування на сьогоднішній день не існує іншого шляху забезпечення все зростаючих потреб населення в продуктах харчування. Нинішня структура народного господарства України, її територіально-виробничих комплексів така, що призводить до постійного забруднення навколишнього середовища. Більшість регіонів України відповідно до прийнятих класифікацій віднесено до зони екологічного лиха. І така ситуація є насамперед наслідком впровадження хімізації у сільському господарстві ще у кінці 1950-х – 1960-х роках, саме цим і визначена актуальність даної теми.

В радянський період питання впливу хімізації сільського господарства розглядалось широким колом дослідників серед яких були медики, агрохіміки, екологи та науковці інших галузей. Серед них варто назвати, А. Г. Маєвського та Г. Б Івкова [1], О. П. Мухін та І. Г. Сівков [2] та інші. В наше сьогодення вплив процесу хімізації в сільському господарстві вкінці 50-х – 60-х роках на екологічний стан довкілля на дотичному рівні досліджувала О. М. Скрипник [3]. В той же час вказана тема залишається ще далеко не вичерпаною, що й зумовлює дане дослідження. Метою даної роботи є визначення впливу широкого застосування продуктів хімічної промисловості в сільському господарстві на екологічний стан довкілля в кінці 1950-х – 1960-х рр. минулого століття.

З метою максимального використання величезних можливостей хімії для прискорення технічного прогресу і поліпшення матеріального добробуту народу в 1958 р. травневий Пленум ЦК КПРС прийняв постанову «Про прискорення розвитку хімічної промисловості і особливо виробництва синтетичних матеріалів та виробів з них для задоволення потреб населення і потреб народного господарства» [4, 407]. Це стало початком так званої «Великої хімії» – широким впровадженням здобутків хімічної промисловості в усі галузі народного господарства СРСР. Не стало виключенням і сільське господарство, адже широке застосування отрутохімікатів у боротьбі з шкідниками сільського господарства стало економічно виправданим заходом великого народногосподарського значення. Так середній показник врожайності основних сільськогосподарських культур за 1960–1969 рік зріс на 5,21 ц. При цьому широке застосування пестицид них препаратів дозволило зекономити колосальні кошти. Однак вирішуючи завдання з підвищення врожайності шляхом хімізації сільського господарства виникла не менш складна проблема захисту довкілля від шкідливого впливу пестицидів та мінеральних добрив [2, 16]. З метою зменшення негативних наслідків хімізації сільського господарства санепідемслужбою в УРСР проводилася велика робота по лабораторному контролю за отрутохімікатами. Так у 1966 р. в Тернопільській області санепідем службою було зроблено 1559 аналізів на отрутохімікати, а за 8 місяців 1967 лише лабораторією обласної санепідемстанції – 394 аналізи. Забрудненість отрутохімікатами харчових продуктів і кормів виявилася досить високою [1, 87]. Так, з 1370 аналізів за 1966 залишкові кількості визначалися в 17,5 %, що вище гранично допустимої концентрації (ГДК) в 71 випадку, у тому числі з 985 аналізів ДДТ було визначено в 211, або 21,3 % (вище ГДК в 60 випадках); з 385 аналізів на інші отрутохімікати (ГХЦГ, поліхлорпінен, фосфорорганічні і ртутьмісткі та ін.) виявлено позитивних проб 30, або 7,7 %, у тому числі вище ГДК в 11 випадках. Найбільше число знахідок залишкових кількостей ДДТ було відзначено при аналізі картоплі (8 з 111 проб), буряка (2 з 41), гороху (4 з 37), полуниці (5 з 16), вершків і сметани (3 з 27), м'ясопродуктів (3 з 35), силосу кукурудзяного (10 з 38 ), силосу бурякового (1 з 12), жому (5 з 17). Це пов'язано з посиленими систематичними обробками відповідних сільськогосподарських культур (картопля, буряк, кукурудза та ін.) З 272 проб коров'ячого молока залишкові кількості ДДТ було виявлено в 5 (1,8 %). Загалом із 49 обстежених харчових продуктів і кормів у 22 (44,9 %) ДДТ абсолютно не знайдений в 6 (12,2 %) він знайдений в кількостях, нижче ГДК, а в 21 (42,9 %) вміст ДДТ перевищував ГДК (особливо в картоплі, буряку, горосі, полуниці, вершках і сметані, м’ясопродуктах, силосі кукурудзяному та буряковому). З 38 аналізів на хлорофос і тіофос харчових продуктів та кормів було відзначено 4 позитивних результати, у тому числі 3 на хлорофос і 1 на тіофос; з 6 аналізів на метафос він не був виявлений ні в одному випадку. Зміст хлорофосу в досліджених пробах коливалося від 0,2 мг/кг (капуста) до 0,35-0,6 мг/кг (картопля), зміст тіофосу досягав 0,2 мг/кг (крупа пшенична) [1, 88]. Таким чином, в наслідок інтенсивного використання пестицидів в сільському господарстві вони потрапляли в сільськогосподарські продукти, часто в концентраціях небезпечних для здоров’я людини. Які ж були джерела забруднення ДДТ харчових продуктів і кормів? Як відмічають О. М. Буркацкая та В. Г. Цапко в 51,1% позитивних проб на ДДТ було доведено прямий зв'язок забруднення з обробкою земельних ділянок, здебільшого виконаних в тому ж році, і тільки в 12,8 % – з обробками попереднього року. Дослідники включили сюди також випадки забруднення посівів (наприклад, моркви, кукурудзи тощо), що не піддавалися обробці, але запилялися при обробці сусідніх ділянок (буряк та ін.) Джерело забруднення в 48,9 % пробах не було встановлено. Там, де були взяті ці проби, земельні ділянки не оброблялися принаймні 3–5 років. Дослідники висунули припущення, що джерелом забруднення сільськогосподарських культур в цих випадках став грунт, адже велика кількість пестицидів має властивість до тривалого зберігання в ньому. Такі випадки найчастіше фіксувалися в районах, де поширені опідзолені та малогумусні чорноземні ґрунти. Питання про залежність стійкості інсектицидів від грунтово-кліматичних умов потребує подальшого дослідження з урахуванням особливостей рельєфу, які впливають на ґрунтовий режим. За наявними даними, найбільша забрудненість ґрунту стійкими інсектицидами характерна для більш-менш рівнинних місцевостей і обширних знижень рельєфу [5, 43]. Заслуговують на увагу дані про дослідження грунтів та водойм на утримання ДДТ отримані О. Г. Маєвським та Г. Б. Івковим. Зокрема, вони відмічають, що з 21 аналізу грунту в 1966 р. в 14 було отримано позитивний результат з вмістом ДДТ від 0,12 до 16 мг/кг (в середньому 1,8 мг/кг); з 30 аналізів, проведених у весняно-літній період 1967 р., в 6 було відзначено позитивний результат. З 23 аналізів мулу відкритих водойм в 1966 р. в 11 виявлений позитивний результат з вмістом ДДТ від 0,1 до 0,6 мг / кг, а з 14 аналізів води відкритих водойм ДДТ в концентрації 0,1 мг/кг знайдений тільки в 1 випадку. У підземних (ґрунтових) водах ДДТ не виявлявся. Найбільш забрудненою ДДТ виявився грунт під посівами картоплі, буряка і капусти та інших культур, що піддавалися посиленій і систематичній обробці. Однак і в грунті під культурами, які не піддавалися такій обробці (морква, огірки і т.д.), також виявлені високі концентрації ДДТ (більше 10 мг/кг), встановлено, крім того, забрудненість ДДТ (від 0,1 до 2 мг/кг) дикої деревної рослинності (гілки і листя дуба і граба) [1, 88].

З вище сказаного стає зрозумілим, що хімізація сільського господарства мала значний негативний вплив на навколишнє середовище. А властивість цілого ряду пестицидів до накопичення в ґрунті несла в собі приховану загрозу потрапляння отрутохімікатів до людського організму з пилом, водою, чи через сільгосппродукти вирощені на забруднених територіях.

Література

1. Маевский А.Г. О профилактике отравлений ядохимикатами в Тернопольской области / А. Г. Маевский, Г. Б Ивков // Гигиена и санитария. – 1969. – № 2. – С. 87–89.

2. Мухин А. П. Ядохимикаты в сельском хозяйстве и санитарная практика / А. П. Мухин, И. Г. Сивков. – Ленинград: Медицина, 1974. – 127 с.

3. Скрипник О. М. «Велика хімія» в УРСР (1958 – 1988 рр.): Соціоісторичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: Спеціальність 07.00.01 – історія України / О. М. Скрипник. – Черкаси, 2012. – 25 с.

4. Постановление пленума ЦК КПСС «Об ускоренном развитии химической промышленности и особенно производства синтетических материалов и изделий из них для удовлетворения потребностей населения и нужд народного хозяйства» 7 мая 1958 г. // Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам. Сборник за 50 лет. – Т. 4. 1953 – 1961 года. – М.: Политиздат, 1968. – С. 406-411.

5. Буркацкая E. H. Гигиена труда при использовании ядохимикатов и минеральных удобрений в сельском хозяйстве / Е.Н. Бурацкая, В.Г. Цапко. – К.: Здоровье, 1977. – 180 с.