Філологічні науки/6. Актуальні проблеми перекладу

Грицькевич Анастасія

Маріупольський державний університет, Україна

Термінологія мови Європейського права

Створення Європейського Союзу (ЄС) ознаменувало новий етап в розвитку процесу західноєвропейської інтеграції, як з точки зору розширення її цілей і сфер обхвату, так і з точки зору подальшого реформування її інституційно-правових рамок. Для досягнення цілей інтеграції західноєвропейські держави заснували міжнародні організації, які вони назвали Співтовариствами (Європейське об'єднання вугілля і сталі – ЕОВС, Європейське Економічне Співтовариство – ЄЕС (з 1992 р. Європейська Спільнота – ЄвС), Європейська Спільнота по атомній енергії – Євратом). Це повинно було підкреслити їх новизну і відмінність від традиційних або класичних міжнародних міжурядових організацій (ММУО) [4, с. 18].

Слід зазначити, що право Європейських спільнот склалося як самостійна правова система вже в 80-і роки XX століття, пізніше, в 1993 р., був створений Європейський Союз, що стало основою для формування його правової системи. Європейський Союз – складне політико-правове утворення, правова система якого не може бути зведена тільки до міжнародного права або до правових систем окремих держав. Ні Європейські спільноти, а пізніше і Європейський Союз, ні сформоване ними право не відміняють дії норм міжнародного права між членами ЄС, а також їх обов'язкового виконання для самих Співтовариств як суб'єктів міжнародного права. Співтовариства і Союз є новим поколінням ММПО з власним міжнародно-правовим «профілем» і своїм місцем у структурі сучасних міжнародних відносин [3, с. 19].

Європейський інтеграційний процес і інституціональні втілення, що приймаються ним, і до цього дня широко обговорюються у всьому світі. Особливий інтерес викликає роль держав-членів Європейського Союзу як головного суб'єкта суверенних прав в контексті внутрішнього устрою європейського інтеграційного об'єднання, а також його зовнішніх зв'язків. Країни-члени Європейського Союзу зберігають суверенні права з усіх найважливіших питань юридичного і політичного життя: державної оборони і охорони кордонів, зовнішніх зв'язків, освіти і працевлаштування, питань міграції населення, юстиції і внутрішніх справ.

Разом з цим у результаті європейської інтеграції склалася міжнародна організація, яка є політико-правовою освітою, де поєднані принципи «міжурядового» і «наддержавного / наднаціонального управління» (intergovernmental and supranational governance). Представниками інтересів держав-членів інтеграції являються «наддержавні інститути» (supranational institutions), а не просто державні органи зі своїми національними інтересами. Саме елемент «наддержавності» переважно складає зміст поняття європейської інтеграції. Наприклад, у термінологічному словосполученні The Treaty on the European Union (the Maastricht Treaty, 1992) «Договір про заснування Європейського Союзу», що представляє назву міжнародної організації, основному компоненту Union властивий цілком конкретний політико-правовий смисл. Тут союз будується на основі «наддержавності», а не за принципом федерації [1, с. 125].

Сучасне європейське право включає право Співтовариств, а також правові встановлення, що діють у рамках другої і третьої опор Європейського Союзу, постанови Європейської конвенції від 4 листопада 1950 р. і Протоколи до неї в частині, що гарантує основні права і свободи [2].

Отже, розглядаючи право ЄС як якісно новий етап в розвитку європейського права, можна констатувати утворення унікальної у своєму роді понятійної системи, що базується на існуючих поняттях національного і міжнародного права, а також нових специфічних поняттях цієї міжнародної організації [2, с. 127].

Право Європейського Союзу (ПЄС) або європейське право – це система договорів та законодавчих актів, таких як Постанови та Директиви, що мають пряме або непряме застосування в державах-членах Європейського Союзу. Часто зустрічається назва Право Спільноти (від англ. Community law)

Саме право Європейського Союзу складається з первинного та вторинного законодавства. Первинне – це основоположні договори, вторинне – нормативні положення, розроблені інституціями Європейського Союзу.

Право Європейського Союзу охоплює всі норми його правового устрою, а саме: загальні правові принципи; прецедентне право Суду справедливості Європейського Союзу; законодавство, що виникає внаслідок зовнішніх відносин Європейського Союзу; додаткове законодавство, що складається з конвенцій і подібних угод, укладених між країнами-членами для запровадження положень основоположних договорів.

Термінологія ЄС ще недостатньо вивчена, саме поняття євролекту не так давно отримало своє місце та значення в лінгвістиці.

При створенні певного юридичного тексту або складанні юридичної документації взагалі, дуже важливим є системність термінів, їх узгодженість з термінологією чинного законодавства (чи можна по вибраному слову-терміну точно ідентифікувати дане нормативне поняття і визначити його місце серед інших юридичних понять). Тут потрібно підкреслити також необхідність збереження структури та граматичної правильності термінів та термінологічних словосполучень [6].

Однозначність терміну в такому розумінні не слід плутати з варіантами перекладу терміну на іншу мову, оскільки еквівалент того чи іншого терміну не є його значення, а лише один з можливих варіантів еквівалентного відповідника. Таких варіантів може бути декілька, оскільки обсяг поняття,позначеного терміном в одній мові, майже ніколи не співпадає з обсягом поняття в іншій мові. Саме тому доводиться зіставляти в різних мовах абсолютно різні обсяги понять і навіть інші поняття як перекладні еквіваленти.

Терміносистемі правового євролекту властиві лінгвальні особливості, які дослідниця Коробейнікова Д. відносить до ключових ознак мови європейського права [5, с. 60-61]:

1) спеціальні юридичні терміни європейського права. Вони представляють специфічні концепти та поняття, виражені термінами-реаліями ЄС, які отримали назву євроніми (Euronyme).

2) своєрідні скорочення:

CSDP (Common Security and Defence Policy) – ЄБОП (Європейська безпекова та оборонна політика),

European Neighbourhood Policy (ENP) – Європейська політика сусідства (ЄПС), тощо;

3) метафоричні терміни, представлені міфологічними антропонімами, або композитами-топонімами, що також ускладнює сприйняття, розуміння та, звичайно, переклад фахових текстів, наприклад:

а) програми сприяння культурі: Ariane («Аріадна»), Raphael («Рафаель»);

б) освітні програми: Sokrates («Cократ»), Erasmus («Еразм»);

в) інформаційні мережі Європейської Спільноти: освітні – EURYDICE («Евридика»), Galileo («Галілей»);

г) вузькогалузеві програми: Programm DAPHNE (Програма «Дафна») та ін.

4) специфічні фразеологічні звороти, які активно поповнюються в результаті фразеологізації ідей об’єднаної Європи: weight votes – зважувати голоси; wider Europe – ширша Європа.

5) номенклатурні одиниці: «i2010», «eEurope 2005», URBAN II, тощо;

6) квазітерміни, професійні просторіччя, терміни з інших терміносистем тощо.

Зауважимо також, що використання широко вживаних слів «єдиний» (united), «спільний» (common), «європейський» (European), «політика/курс дій» (policy), «союз» (Union) у якості компонентів термінологічних словосполучень і термінологічної лексики композитної конструкції робить ці слова спеціальними. Це викликано як лінгвістичними особливостями англійської мови, так і особливостями екстралінгвістичного плану – інтеграційними процесами європейських країн [1, с. 127].

Таким чином, формування сучасної мови ЄС «євролекту» сталося із необхідності забезпечити повноцінне функціонування наднаціональної багатомовної системи юридичної, економічної, культурної комунікації. Євролект – офіційний термін для номінації відносно молодої фахової мови європейського права, яку перекладачі в європейських інституціях аргументовано позначають неофіційним терміном – переклад.

Література:

1. Емельянова Т. В. Особенности терминологической лексики европейского права // Вестник РУДН, серия Юридические науки, 2009, № 2. – С. 124–128.

2. Ентін М.Л. Міжнародні гарантії прав людини: Досвід Ради Європи. М.: МНІМП, 1997. – 216 с.

3. Капустин А. Я. Европейский Союз: интеграция и право: Монография. – М.: Изд-во РУДН, 2000. – 328 с.

4. Капустин А. Я. Общая характеристика концептуальных основ правовой системы Европейского Союза // Преподавание права Европейского Союза в российских вузах — II: Материалы семинара. / А. Я.Капустин. – М.: Статут, 2001. – С. 18–37.

5. Коробейнікова Д. Мова ЄС – євролект чи переклад? / Д. Коробейнікова // Мовні і концептуальні картини світу : Збірник наукових праць. – Випуск 31. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2010. – С. 56–61.

6. Полубиченко Л. В. Язык юридической документации как объект учебного перевода в функционально-стилистическом аспекте: учеб. пособие / Л. В. Полубиченко, Н. П. Глинская. – Москва, 1999. – 116 с.