Философия/4.Философия культуры

Скрипник Є.М.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

Культурологічний чинник у процесі становлення писемності Київської Русі Х-ХІІ століття

Хрещення Русі сприяло її об’єднанню в єдину державу, що дало поштовх для розвитку економіки, освіти, духовної культури. Більшість православних ідеологів традиційно переконують у тому, що основи «істинного просвітництва» були занесенні на Русь християнством. Разом з ним у Київську Русь прийшла і християнська писемність. Але не можна абсолютно стверджувати, що до цього часу в Київській Русі не було зовсім писемності.

Останні археологічні дослідження та знахідки на території Київської держави свідчать про існування декілька різних графічних систем, а саме рунічної, куфічної, грецької, кириличної, глаголичної та, можливо, протокириличної. Наприклад, у Києві знайдено ливарну кам’яну формочку з куфічним написом – ім’ям власника [3, с. 94].

У цей період також на східнослов’янських територіях стала відомою іонійська числова система. ЇЇ поява була тісно пов’язана з торговельними й етнокультурними зв’язками Києва з Візантією, Херсонесом, Болгарією. З поширенням торгівлі виникла необхідність у елементарних арифметичних знаннях. Потрібно було знати візантійську лічильну систему, міри ваги, довжини, об’єму. Як свідчать археологічні розкопки, такі позначки у вигляді (грецьких та кириличних) досить часто трапляються на господарських посудинах-корчагах та амфорах, що використовувались для перевезення вина, олії. Літери грецького, візантійського алфавіту з позначками – титлами зверху у вигляді рисок або хвилястої лінії, мали числове значення.

У Софіївському соборі в Києві було виявлено незвичайну абетку, яка є непрямим свідченням користування в Русі до офіційного введення християнства невпорядкованою абеткою, в якій ще не було більшості слов’янських літер. Абетку написано на стіні собору в ХІ ст., але вона свідчить про існування писемності значно раніше. Її викарбовано на стіні Михайлівського бокового вівтаря. Вона складається з 27 літер: 23 грецькі та лише чотири слов’янські. У цьому її незвичайність, оскільки у кирилиці ХІ ст. додаткових слов’янських літер вже було 19. Розглянувши додаткові слов’янські літери з абетки, відкритої в Софіївському соборі Києва, можна констатувати, що вони не є випадковими і були вкрай необхідними для досконалішого передавання особливостей слов’янської мови при письмі на грецькій графічній основі [1, с. 36]. Враховуючи, що це не грецький алфавіт, не літери з числовим значенням і не недописана кирилиця, можна зробити висновок: відкрита абетка відноситься до невідомої нам писемності, яку знали в Києві ще в ХІ ст.

У східних слов’ян набула поширення кирилиця. Що ж до глаголиці, то вона була поширена переважно на західному узбережжі Балканського півострова. На основі кирилиці розвинулися сучасні українська, російська, болгарська, та інші писемності. Від періоду діяльності Кирила та Мефодія і їх учнів ніяких писемних пам’яток не дійшло. Нестор Літописець мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. «Повість минулих літ» - є важливою й тривожною працею, яка включає в себе ретельну пошукову роботу. Завдяки Нестору нам відкриваються славні сторінки минулого [4, с. 156]. Серед вихованців Печерського монастиря відомо багато письменників, серед них ігуменові Феодосію належать майже 20 різних творів.

Унікальне зібрання літописних оповідань з історії Києво-Печерської лаври належать «Києво-Печерському патерику», який був створений у другій половині ХІІ століття. В його основу покладені два послання, написані пострижеником монастиря преподобним Симоном, єпископом Суздальським, до свого духовного сина преподобного Полікарпа, ченця монастиря. Печерський монастир був місцем, де в 70 – 80 роках ХІ ст. велася велика робота щодо редагування Євангелія, Апостола та Псалтиря. Мета другої редакції полягла в тому, щоб, по-перше, зробити старослов’янський текст зрозумілішим для читача або слухача, по-друге, привести текст у відповідність до грецького, уживаного в ХІ ст. у Візантії [2, с. 16]. Важливою віхою періоду Київської Русі була поява геніальної поеми «Слово о полку Ігоревім». Це шедевр, що свідчить про великий талант автора та про розвиток і взаємодію писемних та усних традицій. Про «Слово» написано численні дослідження, здійснено його прозаїчні та поетичні переклади. Неможливо до пам’яток писемної культури не віднести відомий юридичний документ Київської Русі – Руську Правду, офіційний документ, в якому відобразився правовий світогляд Київської Русі.

Отже, зародження ранньохристиянської писемності відбулося в період Київської Русі, центром творення стають православні монастирі та собори. В становлення писемної культури внесли Кирило і Мефодій – творці слов’янської абетки і перекладачі богослужбових текстів. З виникненням писемності, духовне життя суспільства пов’язане з книгою, яка не лише несла інформацію, а й сама була і є відбитком епохи, естетичних смаків і уподобань, притаманних як читачам, так і її творцям. Пам’ятки писемної культури слід розглядати як певні історичні віхи того чи іншого періоду, як своєрідні знаки-символи епохи.

Литература:

1. Висоцький С. О. Київська писемна школа Х – ХІІ ст. (до історії української писемності) / С. О. Висоцький – Львів; К.; Нью-Йорк, 1998. – 246 с.

2. Німчук В. В. Початки літературних мов Київської Русі / В. В. Німчук, Мовознавство. – 2010. - № 2. – С. 16-18.

3. Сагайдак М. А. Давньокиївський Поділ / М. А. Сагайдак – К., 2010. – 142 с.

4. Солонська Н. Г. Бібліотека Ярослава Мудрого як пам’ятка давньоруської культури і духовності: актуальність реконструкції в ХХІ ст. // духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива: матеріали конф. / НАУ / Н. Г. Солонська – К., 2005. – С. 151-158.